Масштаб і вплив російської дезінформації: уроки України для ЄС

Нещодавно в медіа прозвучала цифра, що за січень – березень 2022 року витрати держбюджету РФ на державні телеканали, агенції та видання підскочили у 3,2 рази в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. В абсолютних цифрах за три місяці 2022 року це еквівалент 217 мільйонів євро. Для порівняння: фінансування російської армії, що веде найбільшу війну з часів Афганістану, зросло лише на 11%; витрати на національну безпеку і правоохоронні органи збільшилися на 5,6%; витрати на соціальну підтримку громадян, по кишенях яких вдарив рекордний за два десятиліття стрибок інфляції, стали більшими лише на 6,5%.

Як працюють ці гроші? Ми в Україні відчуваємо на собі безперервний потужний вплив російської пропагандистської машини, як мінімум, з 2014 року. Наприклад, під час президентських виборів в 2019 році 60% політичних ток-шоу на державному російському телебаченні стосувалися України. Абсолютна більшість із них ще тоді стверджувала про начебто розгул нацизму в Україні – таким чином трактувалися будь-які спроби опиратися російській «м’якій силі» чи проводити політику декомунізації; також у більшості програм стверджувалося, що Україна знаходиться під зовнішнім управлінням Заходу. На думку російських ток-шоу, Держдеп спровокував Майдан, підтримував вогонь війни на сході України, визначав результат виборів. А ще в тих ток-шоу систематично звучали твердження про репресії та обмеження свободи слова в Україні, церковний ідеологічний-історичний розкол, звинувачення ветеранів АТО у вбивствах, звинувачення українців у тероризмі, заяви, що Революція гідності – це масовий психоз. Іншими словами, це рівно ті звинувачення, які використав Володимир Путін, оголошуючи війну Україні. І ті аргументи, якими сьогодні оперують охоплені воєнною істерією росіяни, виправдовуючи дії керівництва своєї держави.

З російського телебачення ці меседжі перекочовували в певний сегмент проросійських медіа в Україні та в соціальні мережі, споживання інформації з яких з року в рік зростало. І от уже ми в Україні чули, що «Україна – це недодержава», «Україна не має власної історії», що на Донбасі триває громадянський конфлікт і Росія до цих подій абсолютно не причетна; «Майдан – це помилка», а Україна перебуває під зовнішнім управлінням.

Впливали вони й на сприйняття подій українцями. Згідно соціологічних досліджень, у грудні 2021 року, напередодні повномасштабної агресії РФ проти України, тільки 65% українців вважали, що війну на Донбасі в 2014 році першою почала Росія: натомість 17% українців говорили, що війну розпочав український уряд, 18% вагалися з відповіддю на це запитання. Майже 60% респондентів вважали, що події на Майдані 2014 року – це революція гідності, справедливе повстання проти авторитарної влади, 24% – що це незаконний державний переворот, 16% вагалися з відповіддю. А майже 40% думали, що через співпрацю з МВФ Україна опинилася під зовнішнім управлінням, 38% вважали, що ця співпраця надає необхідну економічну допомогу, 22% вагалися з відповіддю.

Ми в Україні постійно вчилися протистояти впливу російської дезінформації. І робили це досить успішно: наразі українці ніде не зустрічають російські війська з хлібом-сіллю, навіть на сході та півдні країни, населення яких вважалося найбільш вразливим для російської дезінформації. У 2014 році ми заборонили мовлення в Україні всіх великих російських телеканалів. У 2017 році ми заблокували на території України російські соціальні мережі. У 2021 році ми заборонили мовлення кількох українських телеканалів, які масово й систематично розповсюджували меседжі російської дезінформації. Для України завжди було важливо, щоб країни Євросоюзу сприймали нас як частину своєї великої родини, тому свого часу ми доклали багато зусиль, щоб пояснити, що ці рішення про блокування пропагандистських ресурсів не обмежують свободу слова. Сьогодні, я думаю, до цих рішень з розумінням ставляться всі європейські країни.

Адже російська дезінформація атакує не лише Україну. Вона безпосередньо атакує країни Євросоюзу. Наприклад, 4–5 квітня, коли новини про скоєні росіянами масові вбивства в Бучі неподалік Києва потрапили на перші сторінки світових ЗМІ, Польща зіткнулася з масштабною атакою тролів, щонайменше, у трьох площинах:

• листи з погрозами польським особам, які приймають рішення. Вони були анонімними й погрожували вбивством за підтримку «бандерівської України»;

• спам-атака на польські ЗМІ;

• просування теми Волинської різанини часів Другої світової війни у польських соціальних мережах.

І таких прикладів дезінформаційних атак, насправді, безліч. За один тільки день напередодні підготовки цієї статті в інфопросторі було помічено одразу декілька вкинутих тез:

• що європейці начебто не бажають, щоби Україна вступала в ЄС;

• що Захід начебто не зацікавлений у збереженні цілісності України;

• що онуку поета Йосифа Бродського через русофобію начебто побили в Італії українські біженці.

Ніщо з цих трьох тверджень не є правдою. І недарма в квітні Рада ООН з прав людини ухвалила план дій щодо боротьби з дезінформацією. А в березні голова європейської дипломатії Жозеп Боррель під час дебатів у Європарламенті присвятив свій виступ російській дезінформації і, зокрема, обґрунтуванню заборони мовлення Russia Today та Sputnik на території Європейського Союзу.

Але я би сказала, що цього замало і ми всі разом можемо зробити більше:

1. На європейських супутниках продовжують мовити ще дев’ять російських пропагандистських телеканалів (RT News, RTR Planeta, Rossiya 24, NTV Mir, Soyuz, 8 kanal International, Pobeda International, 1 Kanal Europa, RT France) – саме тих, чиї бюджети з початку року зросли більше як утричі. Є сенс подумати про те, щоб накласти санкції на всі ці російські телеканали та заборонити їхнє розповсюдження на території ЄС.

2. Пропагандистів, що працюють на російському телебаченні, потрібно притягати до відповідальності. Вони не є журналістами, а є людьми, які прямо працюють на державу, фактично є частиною пропагандистської машини, яка сприяє веденню війни. Їхній вплив цілком можна порівняти з Радіо тисячі пагорбів, яке колись мовило в Руанді.

3. Продовжувати наполягати на активніших діях соціальних мереж у сфері протидії дезінформації. Мова не тільки про Telegram, який ігнорує всі сучасні виклики в сфері безпеки інформаційного простору. Meta, яка дуже багато комунікує про посилення засобів захисту своїх користувачів від дезінформації, насправді теж далека від ідеалу. Наприклад, з 24 лютого Meta внесла 12 змін до політики щодо вмісту публікацій. Результатом цього стала внутрішня плутанина, особливо серед модераторів контенту, які патрулюють Facebook та Instagram, вишукуючи публікації із зображенням крові, ворожих висловлювань та підбурювань до насильства. А звіт Meta про кіберзагрози за перший квартал 2022 року констатував сплеск дезінформації у Facebook на початку 2022 року, включаючи збільшення контенту щодо вторгнення Росії в Україну.

Фото: Thijs ter Haar/Flickr