Знайти роботу в Польщі за фахом реально: історія українки з Ірпеня

За даними ООН, станом на 29 квітня понад 3 млн українців мусили терміново виїхати до Польщі у пошуках прихистку. Люди намагаються не сидіти без роботи, адже у деяких в Україні була справа, якою вони займалися за фахом.

Українці Ірині Ісюк, яка евакуювалася з Ірпеня, вдалося у Польщі знайти роботу за освітою попри те, що країна прийняла велику кількість біженців. Про це вона розповіла Фактам ICTV.

До війни вона мала власну справу – проєктувала меблі та втілювала їх у життя. Жінка самостійно виховувала дітей і вела активний спосіб життя.

– На власну справу вийшла три роки тому, і саме останні три місяці до війни мала стрімкий ріст, що передбачало гарне майбутнє. В Ірпені саме почалось будівництво замороженої новобудови, здавалось, ось буде все, як мріялось. Але почалася війна, – розповіла Ірина.

Ніч у підвалі, страх за життя дітей спонукали виїхати за кордон. Жінка не хотіла їхати далеко, тому вирішила зупинитися у Варшаві.

– Ускладнювало ситуацію, що дітей стало четверо, двоє моїх і двоє діток військових друзів. І кіт. Полегшувала ситуацію ж наявність авто, – каже вона.

Перші два тижні були складні: неможливість знайти житло, нерозуміння, що буде далі, втрата себе як самостійної одиниці. Але їм пощастило потрапити в хорошу родину, яка надала допомогу. Це дало час, щоб прийти до тями і почати шукати точки опори.

Перш за все Ірина хотіла знайти можливість працювати, про що відразу розповіла польській родині. Вона показала свої роботи та отримала гарний відгук. Вже через кілька днів вона опинилася на співбесіді в студію NAP.

– Вони визнали рівень моїх амбіцій, і все, що могли запропонувати – робити технічну документацію за помірні гроші. Мабуть, на тоді в роботі я шукала не заробіток, а скоріше основу своєї рівноваги, тому радо дала згоду, – зазначила дизайнер.

Згодом вони підписали UMOWA ZLECENIE – це короткостроковий договір. У випадку з Іриною, він на три місяці, і його основою є виконане завдання. Оплата має бути погодинна. Жінка мала надати роботодавцю PESEL. Крім того, на роботі знали, що у неї є діти, тому до жорсткого графіку не прив’язували, була можливість працювати дистанційно.

– Я мала заощадження і допомогу, але так само мала незакінчені замовлення і зобов’язання в Україні, в Києві. Це мене дуже непокоїло. Також непокоїло і те, що я почала відчувати втрату цілісності, неможливість сприймати нову реальність і втому. Бо ще намагалась допомогти українцям, волонтерити. Ми з поляками приймали та переправляли людей далі на захід, – каже Ірина.

Відчуття безпорадності й непотрібності жінку не відпускали, тому стався переломний момент. Тоді до неї як до волонтера надіслали контакт родини, що живе за містом і готова дати українцям окремий будинок покійного батька. Єдиний мінус – це відстань 60 км від Варшави.

Ірина вирішила скористатися можливістю для власної оновленої родини. Вони переїхали, діти змінили школу, а жінка перейшла на 100% онлайн-роботу.

– З часом спокій села і неможливість активно бути учасником багатьох процесів дали можливість видихнути і зробити спроби реанімувати власну справу. Я зробила ряд дзвінків до підрядників і зв’язалась з усіма клієнтами, і на диво, більшість були готові працювати далі. Це дало мені життя і віру в себе. Це вилікувало мене вмить. Я знову відчула своє значення, – додала вона.

З прикладу Ірини видно, що роботодавці Польщі можуть бути досить гнучкі й відкриті. Зараз вона думає спробувати надавати послуги меблевого проєктування і місцевим жителям, використавши легальну можливість праці в межах 1 500 злотих, та, можливо, шукати майстрів для колаборації з монтажниками та виробниками напівфабрикатів, для майбутнього втілення меблів.

Також дизайнер не збирається полишати діяльність у Києві, адже основна її мета – повернутися додому. Ірина надалі працює в NAP, але за її словами, запал уже не той. Договір, який вони підписали, зручний тим, що його добровільно можна припинити будь-якої миті.