Чим закінчиться війна для України та наскільки вистачить сил у РФ – прогноз Арестовича

Росія планувала захопити Україну впродовж трьох днів, але виявилася неготовою до шаленого спротиву українського народу.

За 70 днів повномасштабної війни Збройні сили України знищили щонайменше 24,5 тис. російських військових.

Українські військові спалили понад тисячу танків, збили три з половиною сотні літаків і гелікоптерів та потопили десять кораблів і катерів, серед яких і флагман Чорноморського флоту РФ – крейсер Москва.

Чи має ще Росія сили для наступу, за яких умов і коли зміна режиму в РФ може стати вигідною Україні та що чекає на нас після війни, в ексклюзивному інтерв’ю розповів радник голови Офісу президента України Олексій Арестович.

– У своїх перших інтерв’ю ви прогнозували, що пікова точка війни мине наприкінці квітня. Пізніше в інтерв’ю Марку Фейгіну ви говорили про її неминуче продовження з перервами до 2035 року. Що змусило вас дійти такого висновку?

– Оскільки радикально змінюється зовнішньо-політична ситуація, доводиться кардинально коригувати прогнози.

Коли я казав, що зіткнення можливі до 2035 року, я оцінював тодішню позицію Заходу, яка не давала нам впевненості, що ми отримаємо достатню кількість військової допомоги. Якщо ви пам’ятаєте, це була середина березня, і зовсім неочевидно було, що допомога буде в такій кількості, яка дозволить перемогти.

Зараз Захід принципово змінив позицію. Навіть змінили позицію ті країни, щодо яких ми не могли очікувати принципового рішення – Німеччина та Угорщина.

І ми зараз маємо консолідовану західну позицію щодо вступу України до ЄС, повернення дискусії про НАТО, дуже жваву дискусію щодо U24, тобто покращене членство в НАТО, з п’ятою статтею гарантій, але яка працює набагато швидше.

Маємо зустріч із міністрами оборони 40 країн, голосування парламенту США за ленд-ліз, $33 млрд, виділених на допомогу нам.

Ми насправді багато чого маємо, зокрема і позицію воєнного керівництва Великої Британії та США про те, що війна РФ з Україною має скінчитися такою поразкою Росії, щоб вона взагалі не мала змоги більше погрожувати.

– Захід довго запрягає, але швидко їде. Якщо вони зробили таку заяву, то це вирішене питання. І вони вестимуть Росію до поразки на території України.

Це буде доведення путінського режиму до стану, коли він уже не зможе загрожувати. А зараз він загрожує всім – нам, Польщі, Молдові.

Нині почала надходити загальна допомога. Для того щоб наші війська пішли в наступ, потрібно її накопичити у величезній кількості. На це знадобиться місяць-півтора. Тобто в середині червня – наприкінці липня ітиметься про створення ударних угруповань ЗСУ для переходу до наступу.

Відповідно, росіяни це розуміють, готуються до цього й намагаються десь взяти військовий ресурс.

Проте вони припустилися значної помилки на етапі дизайну своїх Збройних сил. Вони будували Збройні сили, які можуть виграти будь-яку кампанію за сім діб, два тижні, доки Захід не встиг зреагувати.

Супротив українського народу це затягнув, Захід встиг зреагувати, і вони опинилися перед необхідністю проводити довгу кампанію, до якої не готові, бо не мають ресурсу ані людського, ані матеріального.

Ми зараз бачимо, що на поле бою вже надходить стара іржава російська техніка. Мобілізують соціальні низи, які йдуть сюди воювати за списання боргів за кредитами. Це не військо. Але вони зішкрябують ті сили, які в них ще не розгромлені.

Вони смикають окремих посадових осіб, знімають техніку зі зберігання. Із 1 квітня до 1 червня триває призов строковиків.

Росіяни хочуть випередити нас, захопити певні райони, щоб мати, якщо дійде до перемовин, кращу позицію. На це ми повинні списати зараз їхнє намагання наступу під Ізюмом, виходу на кордони Луганської, Донецької та Херсонської областей.

Це політична вказівка. Із військової точки зору безглузда, тому що РФ не встигає поповнити оперативний резерв, та все одно якось атакує, хоча й не надто виходить.

І там нелегка битва: вони несуть втрати, ми несемо втрати, але вони набагато більше.

До 9, 10, 15 травня росіяни зупиняться, тому що просто не зможуть продовжувати.

Вони оборонятимуть наші захоплені території, можливо, спробують визнати це політично – створити якусь там “Таврійську губернію”, “Південну русь”, “Херсонську народну республіку”, щоб оголосити досягнення мети військової кампанії, спробувати домовитися з нами.

Але глава Офісу президента Андрій Єрмак сказав із посиланням на слова президента, що ми наступатимемо, поки не здобудемо воєнну перемогу. І це консолідована позиція із Заходом.

Щонайменше це ще місяці два-три на всю боротьбу. Навіть якщо припиниться активна фаза з їхнього боку, вони не зможуть наступати, а наступатимемо ми.

Якщо Росія якимось невідомим чином десь віднайде резерви або ми не встигнемо отримати допомогу в потрібних об’ємах, це може затягнути війну. Утім, щонайменше до серпня війна триватиме точно. Звичайно, якщо не буде доброї волі Путіна, і ми на переговорах не домовимося за тиждень.

– Мобілізація в Росії може кардинально змінити хід цієї війни?

– Ні. Хоча може, от тільки не таким чином, на який сподіваються росіяни. Тому що загальна мобілізація в Росії – це завжди революція.

Бо негласний суспільний договір полягає в тому, що перемоги якісь “зелені чоловічки” здобувають, а решта дивиться це по телевізору.

А коли треба злазити з канапи і йти воювати особисто на іржавій техніці, то вони скажуть: Як так? Це ж порушення суспільного договору! Ми давали вам право йти воювати, а ви нам обіцяли гарну картинку по телевізору! Це не передбачало, що ми будемо гинути десь під Донецьком.

1917 року батюшку-царя повалили саме мобілізовані, які не хотіли йти на фронт. Їм було простіше скинути царя, ніж помирати під кулеметами на східному фронті.

Росіяни дуже бояться загальної мобілізації. Якщо там її оголосять, це буде дуже добре, це найкращий вихід для України. Оскільки вірогідність революції у Росії зростає багатократно, а з військової точки зору вони не становлять значної сили, бо вони навіть зброї не мають для всіх.

Тоді це затягнеться, доки ми їх всіх тут не упакуємо на нашій землі. Але потім взагалі не буде про що говорити на перемовинах, бо Росію не буде кому обороняти.

Якщо вони зовсім зійшли з глузду, то на це підуть. Поки вони після численних втрат повернулися до ситуації, яка була в середині березня, коли була стамбульська зустріч. Я казав їм тоді, що вони не зможуть перемогти нас військовим шляхом, а лише збільшать свої втрати на 10 тис. осіб. Мабуть, хочуть іще спробувати.

– Росіяни зараз намагаються все ж іти в наступ на Криворізькому напрямку, на Запоріжжі, на Донбасі. Де вони ще мають сили для наступу?

– У них є три напрямки наступу – це, умовно кажучи, Ізюм, Гуляйполе та Кривий Ріг. В Ізюмі вони майже уповільнилися – там тактичний наступ.

За останні шість діб там було завдано трьох ударів по штабах із загибеллю старших офіцерів. Така сама ситуація на Криворізькому напрямку. І відносно боєздатне угруповання у них на Запорізькому напрямку.

Однак там степ, ми їх добре бачимо, нищимо ударами артилерії, авіації. І там насправді уповільнився наступ.

У зоні ООС вони шість тижнів б’ються об нашу оборону. Там просування – 800 метрів ціною загибелі тисячі солдат.

Маріуполь – окрема тема. Зараз там займаються евакуацією цивільних. Президент і його Офіс здійснили величезну роботу. І врешті у них вийшло. Якось після війни розкажу, що було, тому що кілька днів вони були на себе на схожі, доки цим займалися.

Російські угруповання потроху скорочуються. Вони, звісно, зроблять ще одну спробу, бо ще є сили на останній наступ. Але потім я не бачу у них взагалі оперативних резервів.

Уже протягом шести діб із російської території під Ізюм взагалі не приїздить жодна вантажівка з поповненням.

Єдина їхня перевага – це артилерія, авіація й ракети. У нас багато людей і мало озброєння, а у них навпаки – багато озброєння та мало людей.

Вони ставку робили на ураження наших сил завдяки артилерії та авіації. Ми зазнали втрат величезних, але втрати у них набагато більші.

У них успіхи тактичні, а втрати вже оперативні. Це довго продовжуватися не може. Вони зупинятимуться протягом двох тижнів. А далі все – я не бачу варіантів для них.

Їм треба в оборону ставати. І ця дурна ситуація ще триватиме протягом всього травня – ми ще не можемо наступати, вони вже не можуть наступати. Позиційні бої будуть, та для нас вони більш вигідні, бо ми на своїй землі, нам допомагає місцеве населення, знання територій. А вони на чужій землі, куди треба постачати поповнення, і всі їх тут ненавидять.

– Ви не раз казали, що військового рішення щодо звільнення Маріуполя немає, але водночас загроза втрати контролю над ним наприкінці квітня вже зникла. Чому Путін не зміг і програв цю битву? І чи справді своєю демонстративною заявою про відмову від штурму прикрив свою очевидну поразку?

– Із військової точки зору, дуже важко брати 400-тисячне місто, яке поділене на чотири райони, і де є багато таких капітальних споруджень, як Азовсталь, завод Ілліча.

Бачите, по Азовсталі б’ють тритонними бомбами тиждень вже, але наші хлопці досі ходять у контратаки.

Є відео, де наші атакують їх. І головна проблема Маріуполя – не військова навіть, а цивільна. Цивільні дуже заважають військовим воювати, тому що ті перебувають у будинках. І хоч це гарна позиція, звідти йдуть, щоб по людях не стріляли.

Військові б там утрималися, проте підставляти цивільних не можна. Вони виходять, дуже багато часу присвячують тому, щоб захистити та вивезти цивільних.

Є багато історій, коли військові місяцями трималися, навіть роками, але якщо не було цивільних.

Проблема Маріуполя була саме в цивільних – їх треба було випустити, і саме тому росіяни їх не випускали.

Однак зараз хлопці тримаються, хоча там кількасот поранених. Але є ті, кому дзвониш, а вони кажуть: Не відволікайте, дайте нам працювати, тут контратаку робимо.

Зараз, коли звільнять цивільних, думаю, певним чином ситуація покращиться навіть у військовій сфері, хоча вона загалом трагічна з військової точки зору. Але ми, принаймні, врятуємо цивільних.

Я бачив серед них фото двомісячного хлопчика, який там народився. Дитина нічого не бачила у своєму житті, окрім підвалу Азовсталі, по якому луплять росіяни. Його вивезли.

І це величезна робота і керівництва України, і голів міжнародних організацій. Пам’ятаєте, як ми іронізували над Макроном, що він багато телефонує Путіну? А він же телефонував за Маріуполь насправді. Це його величезний здобуток.

Це величезний здобуток Папи Римського, ООН, керівництва Туреччини. Я бачив, як президент це організовував. І йому вдалося.

Подивимося, що буде з військової точки зору в Маріуполі. Ситуація дуже складна. Утім, тепер військові не будуть думати, що за спиною двомісячні діти. Військові засоби не вичерпані, про них не можна казати, але я впевнений, що вони є, і ми їх надаємо.

Росіяни збрехали, що не штурмуватимуть Азовсталь, бо штурм лише посилився, а ще кажуть, що Маріуполь взятий, навіть Ердогану про це повідомили. А там насправді бої щодня. Азовсталь – це п’ята частина Маріуполя за площею. І є ще чотири місця, де українські військові чинять спротив. Там ще воювати і воювати.

Шість офіцерів вищого командування Росії вже загинули під Маріуполем, тому що наші хлопці дуже вправно воюють.

– Що Путін може сказати своїм громадянам на параді 9 травня? Чим він може похвалитися в цій війні, а які факти викривити на свою користь перед громадськістю?

– Скаже, що він воює з фашизмом. Лавров же кинув антисемітські заяви, після чого втрапив у міжнародний скандал. Я бачу, що скоро піде і ізраїльська зброя в хід, тому що вони не зможуть це терпіти. Якби Ізраїль не залежав політично від Росії. Однак вони зараз дуже розлючені, скажімо так.

А ще Лавров додав, що це російська боротьба зі всесвітнім фашизмом. І казав, що на 9 травня не планують жодних захоплень. Тобто він зізнався в їхньому усвідомленні, що до 9 травня вони не виконають мети операції.

І, скоріше за все, Путін казатиме не про досягнення. Хоча він скаже, що демілітаризували, захопили, розгромили, майже вийшли.

Він закликатиме до продовження війни. І, до речі, в Росії вистачає добровольців. Хоча їхня якість, як я казав, сумнівна. Проте насправді вони є після 23 років пропаганди.

– Наприкінці Другої світової, коли німецька еліта почала розуміти, що Гітлер програє, була задумана операція Валькірія. Чи можливий переворот еліт у Росії зараз, і чи буде він успішним?

– Дуже важко оцінити реальну готовність і ступінь контролю Путіним еліти. Хтось каже, що він взагалі все контролює, а хтось каже, що так не буває: є олігархи, є люди з власною позицією, є дипломати. Побачимо.

Та те, що він страшенно набрид олігархам, які мали надприбутки й можливості від них, а тепер у них їх забирають, то це правда.

Наразі за мірками Другої світової – орієнтовно серпень 1943 року, триває наша Курська дуга.

Якщо ми зараз зупинимо Ізюмський наступ і він завершиться поразкою Росії, то це буде така собі перемога в Курській битві.

Утім, пам’ятаємо, що ще попереду умовні 1944 і 1945 роки. Це досить довго. Звісно, зараз терміни інші, бо нині місяць за рік, то два-три місяці війни ще точно попереду. Але скінчиться так само: хтось застрелиться в бункері або не вийде з нього.

– Якось ви казали, що смерть Путіна може зіграти нам не на користь. За яких умов і коли зміна режиму в Росії може бути вигідною Україні, і чи можливо взагалі колись жити з таким сусідом поруч безпечно?

– Уже на користь! Доводиться змінювати прогнози, тому що позиція Заходу змінилася. Раніше, коли Україна лишалася віч-на-віч з Росією, все так і було. А зараз, коли є принципова домовленість, що ми робимо все, щоб Росія програла – це зовсім інша історія.

Після Путіна може прийти будь-хто, хоч якийсь ставленик олігарха. Але Захід зрозумів, що Росія має бути в стані, коли не зможе погрожувати сусідам. Це буде умовою і співробітництва з РФ, навіть якщо знімуть санкції.

За ними вже приглядатимуть, як за нацистською Німеччиною, щоб не відновили сили для загроз іншим.

Навіть китайці дещо дотичні до цього: вони сказали, що їм ця війна не потрібна. Цивілізації можуть конкурувати, навіть іноді можуть воювати. Але є цивілізована війна, а є така війна, як у Бучі чи Маріуполі.

Росію ізолюють при Путіні. Росія має шанс на відновлення лише тоді, коли Путін піде.

– Після закінчення війни Росія все ще матиме безліч ядерної зброї. Чи реально буде змусити нову владу в Москві передати її як інструмент гарантій безпеки для світу?

– Світу вже не сподобалися погрози ядерною війною. Головною умовою постачання “ніжок Буша”, коли в Росії почнеться страшна криза, буде передання ядерної зброї, її суттєве скорочення або взяття під контроль.

Новий уряд Росії погодиться, тому що після Путіна була величезна фрустрація, коли вони зрозуміють, наскільки їм багато брехали.

І умовою цієї “дерашифікації” буде здача ядерної зброї або взяття під такі форми контролю, щоб вони просто не могли її застосувати.

Тут ще питання, що буде з самою Росією. Чи залишиться вона в Раді безпеки ООН, а звідси – чи збереже вона ядерну зброю взагалі.

Бо зараз світ розуміє, що через одного маніяка цивілізація – на межі загибелі. Це навіть китайці розуміють.

Останні зацікавлені, щоб була конкуренція, але ж не ціною загибелі цивілізації. А Путін саме так поставив питання. Це буде світова проблема, і її весь світ вирішуватиме.

– Що чекає на Україну після цієї війни? В інтерв’ю виданню Time президент Зеленський заявив, що деякі чиновники виїхали з України в перші дні війни. Вам відомо, про кого йдеться? Як зміниться політична система України після перемоги?

– Тут ми стаємо на дуже тонкий лід, тому що всі ці рішення – президента та Верховної Ради. Саме вони мають надати політичну оцінку діям депутатів та посадових осіб, які покинули Київ під гаслом Все пропало! 

Поки рано їх називати. Це все прерогатива державних органів, а не радника керівника Офісу президента. Тому що це персональні дані людей, і має бути законна процедура оголошення цих даних.

Але така оцінка буде надана. Тим паче, що багато хто знає, хто і куди поїхав, чому поїхав та за які кошти. І народ поставить свою оцінку на виборах цим депутатам.

У журналістів буде шикарний період – можна буде ставити багато запитань багатьом людям: А де ти був, великий дядя з великими мільйонами, куди подівся? Тому питань буде багато, головне, щоб ми не забули їх поставити.

Бо є багато запитань до влади, яка теж наробила помилок. Я маю на увазі не вище керівництво, а середню ланку.

Є питання, чому Південь України так легко захопили росіяни? Усі питання будуть поставлені, й треба буде дуже чітко відділяти провину, халатність, колабораціонізм або пряму зраду, помилки.

Український народ може й пробачити помилки, а може й дати політичну оцінку.

А от щодо колабораціонізму, прямої зради, невиконання своїх службових обов’язків – от це ми побачимо.

Таких було дуже багато. Я напевне знаю, як посадовці навіть деяких силових структур середньої ланки тікали на Захід України й потім робили вигляд, що поїхали в справах.

Нація дозріла. Багато казали, що середній вік українця як натовпу – орієнтовно 7-9 років. Зараз підросли – вже 14-15 років.

І це величезний стрибок, бо можемо майже дорослі рішення ухвалювати. І нація відбулася, народилася. Бо без війни за незалежність нації не постають, на жаль.

Ми стільки років обходилися без війни, а останні вісім довелося. І є питання: чи Україна не є вже брендом, який піднявся на високий рівень?

Україна своє ім’я відстояла, українці – це бренд №1 у світі.

Багато що зміниться: культура, національна безпека, наука. Тому що це теж наша зброя, її треба фінансувати.

Будуть величезні структурні зміни, ми іншою країною вийдемо з цієї війни, на нас чекає велике майбутнє.

Своєю поведінкою в цій війні ми показали, що наш потенціал – величезний. Головне – створити умови для реалізації. І це головне завдання. Немає більше жодного протистояння влада – народ.

Усі наші родичі гинуть, наші родичі в полоні, наші родичі зникли безвісти. Нам багато казали, що ми, політикани, не опікуємося Маріуполем. У мене особисто в Маріуполі – 19-річний похресник зі зброєю в руках, і мій найкращий бойовий друг, з яким я пройшов війну.

Я не знаю в Офісі жодної людини, яка б не мала знайомих у тому самому Маріуполі. Нема жодної влади й народу – ми розділили одну й ту саму долю.

Я вже не кажу, що ми робимо! Я одночасно вирішую питання ЖЕКу №9 на Закарпатті та бійцю ТРО надягаю бронежилет. І все в ручному режимі.

Ми не вводили воєнну цензуру, хоча її потрібно вводити за воєнним станом. Ми дозволяємо себе критикувати, але й при цьому допомагаємо кожній людині, яка тегнула у Facebook.

Я це багато днів робив. Зараз вже, коли повертаються до нормальної роботи представники влади, які втекли, можу трохи скинути з себе цей тягар, і більше зосереджуюся на своїх безпосередніх обов’язках.

Але перші 50 днів – це була відповідь на кожне прохання, і я досі на них відповідаю. І так робили всі.

У нас у всіх – одна доля: або ми всі будемо існувати з майбутнім, або ми всі загинемо разом. І це в буквальному сенсі один човен. У всіх – одна доля. На кожному своя відповідальність.

І нам народ дасть оцінку, як ми працювали. Народ скаже, де гарні речі, а де погані, де помилилися, а де зробили так, як слід.

Фото: Офіс президента, Генштаб ЗСУ, Маріупольська міська рада, Dreamstime, Deposiphotos