Моя героїня: українці запустили флешмоб до Дня матері

Цього року День матері припав на 8 травня, і зараз воно по-особливому важливе, адже багато дітей розлучені з матір'ю з різних причин: мама воює, діти воюють, волонтерять, евакуювались.

У зв'язку з цим великим святом Гендер в деталях проводить всеукраїнський флешмоб про лідерство і героїзм українських жінок під хештегом #моя_героїня.

Зараз сотні доньок та синів розповідають про своїх матерів, їхній героїзм та витримку. Чиясь мати записалась до ТрО, інша активно займається волонтерством, ще одна допомагає евакуйовувати беззахисних людей. Кожна історія української жінки.

Як написав український митець Олександр Грехов: "Імена таких героїнь зазвичай не потрапляють в підручники історії. Ми інколи чуємо про них в медіа, але не бачимо їхні обличчя так часто, як топових посадовців. Тож про повсякденний жіночий героїзм можуть забувати…"

"Апостроф" зібрав частину історій, якими поділились користувачі соціальних мереж. Кожна з них - унікальна, вони наближають Україну до перемоги.

• "Мама дзвонила сину і розповідала, скільки ворожої техніки нарахувала сьогодні. Це допомагало корегувати артилерійський вогонь, і далі вороги не просунулись. На жаль, вони зрозуміли хто була “наводчицею”, і зрівняли хату та її господиню з землею".
• "Вона щодня прихищає незнайомих людей, які вирвались з окупації. Шукає речі першої необхідності і допомагає виїхати далі. Її чоловік зник, і вона продовжує - шукати чоловіка і допомагати іншим".
• "Тоді вони проїхали кілька тисяч кілометрів за кермом, хоч раніше більше 100 не бувало. В машині - 3 дитини і дві собаки. Останні кілометри проривались крізь виснаження. Далі довелось змінити три локації і 2 країни, поки нарешті не знайшли постійне місце проживання. Почався новий квест – документи, влаштувати дітей в садочок і школу, пошук роботи…"
• "Протестантки днювали і ночували в мороз на кордоні, аби тільки не пропустити фури з товарами в Білорусь. Витримували напади і агресію. І, зрештою, домоглись повного закриття кордону".
• "Вона вже кілька років воює на фронті. У перші дні війни її маленьку доньку вивезли за кордон родичі. Однак тато не зміг поїхати, щоб доглядати маля – його, як чоловіка, не випускали з країни, хоча служить у цій сім’ї жінка".
• "Викладачка приходить щодня в школу після того, як провела онлайн заняття. Завжди є чим допомогти тим, хто втратили дім. Вона приходить з донькою, яка тут же робить свої домашні завдання. Обидві кажуть, що хочуть дати переселенцям відчуття дому та сімейної підтримки".
• "Її маму захопили в полон. Вона поїхала на “Ігри нескорених” замість неї – щоб підтримати, і щоб розповісти світу правду. І виборола бронзову медаль".
• "Вона мала їхати на роботу в Грецію, але залишилася в Україні й записалася в ТрО. Її будинок на Київщині окупували рашисти, але вона знаходила в собі сили розвозити хліб під кулями, збирати на шкарпетки й медикаменти, допомагати з евакуацією з Ірпіня. Моя Наталя".

• "Вона мала б писати щемливі книжки, але з головою пірнула в гуманітарку. Шукала, купувала, завантажувала. Потім почала сушити овочі й пакувати авторські швидкосупи для ЗСУ. Бо навіть коли ти живеш у Польщі, усе твоє життя в Україні. Моя Ярослава".

• "Маріуполь…березень…2022 рік. Що може бути страшніше за безпорадність…Я не могла зупинити сльози…страх мене паралізував…тримтіла наче мороз -40….Мама просто тримала мене за руку…молилась і казала: "Не плач, читай Отче наш"…якби не твоя рука, твій спокій, рівновага, твоя молитва…я б не змогла себе опанувати…і ми назавжди лишились би в Маріуполі…назавжди"

• "Так, в 2014-му році я узнала, що волонтери – це такі люди, як моя мама. Що вони носять самотнім старим людям пакунки з їжею, навіть коли по місту стріляють без перерви, роздають гуманітарну допомогу, допомагають переселенцям. І нічого не бояться не тому, що глупо безстрашні. Просто на страх у них не лишається сил та часу. Дивлячись на маму, я усвідомила, що буду вчитися все життя, як це робить вона. Це і про професію, і про творчість, і взагалі про все".

І таких історій тисячі - українські жінки неймовірні!