Я почав плакати: Ектор Хіменес-Браво про ранок 24 лютого та майбутній ресторан у Криму

В ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV український шеф-кухар колумбійського походження Ектор Хіменес-Браво розповів про початок війни, майбутній ресторан у Криму та допомогу Україні.

– Як ви дізнались про наступ Росії 24 лютого?.

– 24 лютого я був у Колумбії.

Це була п’ята ранку.

У мене був шок.

Я думав, це неправда.

Я відкрив BBC, міжнародні новини і побачив, що вже трапилось на той момент.

Я знову відкрив очі, бо це був ніби сон, жахливий сон.

І я почав плакати.

Моя дівчина була поруч, вона саме спала о п’ятій ранку.

Вона почула, що я почав плакати, як у панічній атаці.

Я панікував, а вона прокинулась і запитала, що сталося.

Я нічого не міг сказати, тільки дав їй телефон, і вона все дізналась.

Я був шокований, думав, що це неправда і це неможливо в час, коли вся планета хоче миру.

– Через деякий час ви таки зібрались і повернулись в Україну?.

– Я не зміг бути на іншому континенті, у Колумбії.

Спочатку я планував побути з дівчиною півтора місяці разом з родиною, відпочивати.

Але я сказав, що ми не можемо відпочивати, нам потрібно одразу повернутись.

Мама моєї дівчини була разом з нашими двома собаками в Ірпені, а орки з самого першого дня вже були в Гостомелі, поблизу Ірпеня.

Тому треба було одразу планувати, як евакуювати маму дівчини, двох собак, і як можна повернутися і бути в Україні.

Ну як можна відпочивати в такий момент? Це неможливо.

Моя мама почала плакати, бо вона переживала за наші життя, і сказала: слава Богу ти тут, у Колумбії, не їдь.

Я сказав, що це не про мене і не про наші життя, це про Україну.

Я на той момент не думав про себе.

Я думав, що маю повернутися, бо… Україна.

І все.

– Коли ви вирішили готувати їжу у своїх ресторанах для всіх, хто її потребував?Зараз дивляться.

– Я одразу зробив відеодзвінок зі своєю командою ресторанів.

Я розумів, що зараз ми не можемо відкрити ресторани для гостей, але у нас було багато їжі в холодильниках і коморі.

І я вирішив, що потрібно робити обіди для допомоги нашій армії, поліції, територіальній обороні і пенсіонерам.

Треба було одразу починати готувати.

Звичайно, вся команда дуже переживала, бо ніхто не знав, як можна добиратися до ресторанів, якщо це було дуже небезпечно для життя.

Я вирішив знайти місце, де вони можуть жити поруч з рестораном.

Наша команда працювала 24 години на добу, і щодня ми готували.

Коли ми починали, чесно, було дуже важко.

У нас не було достатньо контейнерів, і в перший день ми робили 500 порцій кожного дня.

Але я сказав, нам потрібно ще більше їжі, і назначив 1 500 порцій кожного дня, потім 2 тис.

порцій, і зараз ми готуємо 3 тис.

порцій щодня.

– І зараз ви також готуєте для військових і стареньких?.

– Є багато пенсіонерів, які не можуть купити собі продукти.

У нас є 10 автівок, що роблять доставку.

Ми готуємо для нашої армії.

Щодня велика машина робить доставку.

І є машина, яка доправляє їжу поліцейським.

Також є машина, яка доправляє їжу в Ірпінь, Гостомель, Бучу, Бородянку і на Київський вокзал.

Чому ця ідея не прийшла мені раніше? Бо вокзал був епіцентром для усіх людей, що хотіли евакуюватися, і багато людей було без грошей, лише з футболкою у пакеті, і все.

– Ще один ваш благодійний проєкт – це благодійні вечері.

Одна така вже відбулася у Варшаві.

Скільки там вдалось зібрати грошей?.

– Перше місце, куди я приїхав після повернення з Колумбії, була Варшава.

Там я вирішив зробити спеціальну вечерю, бо знав, що нашій країні потрібна не тільки їжа, але і гроші.

Я знав, що дуже багато людей хочуть допомагати.

Я планував цю вечерю разом з рестораном Belvedere.

У перший же день ми продали усі квитки на цю вечерю.

Зараз у нас є €42 тис.

для України.

Кілька днів тому ми зібрали лише 40, але люди продовжили допомагати.

Ці гроші для Бучанського району.