Синдром домашнього насильника. Чим продиктовані вчинки Путіна?

Час російського президента Володимира Путіна спливає, цієї осені йому виповниться 70 років. Дні, коли він їздив з оголеним торсом на коні закінчилися. Він невисокий, швидко лисіє, його обличчя стрімко старішає. Подейкують, що він розлучився, бо дружина не народила йому спадкоємця.

Зараз Путін нагадує комічного лиходія зі старих опер своєю любов’ю до напрочуд довгих позолочених столів, за якими він сидить самотою, бо боїться, що його вб’ють або заразять Covid-19. Путін вбрався у вигадані міфічні шати фальшивої російської історії та Російської православної церкви (десь так само Адольф Гітлер захоплювався «Надлюдиною»).

Я пам’ятаю, як у 2013 році взяв у Москві англомовну газету і мене зацікавив один матеріал. У ньому писали, буцімто Кремль оприлюднив, що мати Путіна потайки від усіх хрестила Володимира у православній церкві (згодом Путін розказував, що хрестив його не абихто, а батько Патріарха Кирила – «Главком»). Тож незважаючи на те, що Путін працював в атеїстичному КДБ, він фактично був одним із помазанців Божих. Цього, певно, достатньо, щоби домовитися з приятелем, Патріархом Московським і всієї Русі, предстоятелем Кирилом (Гундяєвим), про святість і поховання у Петропавлівському соборі у Санкт-Петербурзі.

Путінська історія Росії та православної церкви спирається на перебудову реальності на власний лад. Це занадто складно, щоби вдаватися у деталі. Якщо коротко, то грецькі ченці прийшли як місіонери до слов’ян у ІХ столітті, тоді «митрополит Київський і всієї Русі» був призначений спільно Візантійським імператором та Вселенським патріархом з Константинополя. Незалежний «Патріарх Московський і всієї Русі» не був визнаним до січня 1589 року. Отже, Москва відносно нещодавно з’явилася на арені історії християнства.

Україна має складну історію. Мої дідусь і бабуся по батьковій лінії народилися у західноукраїнських містах Самбір та Дрогобич. Потім переїхали до Перемишля (сучасна Польща), згодом – до США. Проте їхні документи в архіві в Елліс-Айленді (Нью-Йорк) зараховують їх до євреїв, які народилися на Галичині та Австрії. Складно і безладно.

З 71,7% українців, які у 2018 році зараховували себе до вірян, лише незначний відсоток – євреї України. Їм дивом вдалося врятуватися від нацистів, які розстріляли у Бабиному Яру понад 33 тис. євреїв всього за два дні у 1941 році.

Серед цих вірян-респондентів – 4,1 млн членів уніатської або Української греко-католицької церкви (які сповідують східний обряд, але лояльні до Риму і папи), а також велика частина протестантів, мусульман і католиків латинського обряду. Але найпоказовішим є те, що у 2018 році менше 13% українців назвали себе російськими православними (УПЦ МП, – «Главком»), більшість заявляли про приналежність до Української православної церкви (Київського патріархату). Згодом значна частина з них заявила про свою приналежність до Православної церкви України, затвердженої Вселенським патріархом у Стамбулі як незалежна від Москви церква у 2019 році.

Це «розірвання шлюбу» розлютило патріарха Кирила і Путіна, і вони, як ревниві покинуті коханці, хочуть повернути Україну та її парафіян.

Покинутий жорстокий коханець – найвлучніший опис Путіна. Найкраще це зчитала ексканцлерка Німеччини Ангела Меркель. Путін чекав, поки вона піде з європейської політичної сцени, щоби почати війну з Україною. Він побоювався, що саме Меркель може стати тією єдиною фігурою, яка об’єднає Європу проти нього, і знав, що його спроби залякати її у минулому зазнали невдачі.

Знаючи, що Меркель боїться собак (бо якось вони її покусали), він, під час зустрічі віч на віч у Сочі завів до кімнати свого великого собаку. Меркель одразу розпізнала цей токсичний хід і зіграла дуже круто, не давши Путіну реакції, на яку він розраховував.

Розуміння розвитку незалежної України після розпаду Радянського Союзу лише як поворот до Заходу, було би вузьким, хоча це одна зі складових. (Це можна побачити не лише у великих речах, таких як бажання долучитися до ЄС чи пошук військової допомоги США, але й у туризмі чи кількості молодих українців, які шукають роботу на літо у національних парках та курортних містах Америки.)

Відхід від Росії – це унікальне українське прагнення робити все по-своєму, що виявляється навіть у дрібницях. Російський Kiev став українським Kyiv. Стаття в The Moscow Times від 20 листопада 2014 року наводить мій улюблений приклад: відкидання Києвом західного Санта Клауса та російського Діда Мороза. На їхнє місце повернувся Святий Миколай.

Ще одна складова незалежності України – історичне продовження кінця імперій після Другої світової війни. Британська, Французька (В’єтнам), Голландська (Індонезія) та Португальська (Макао) імперії та володіння здійснили перехід. Китайська імперія поки залишається (на превеликий жаль для тибетців та уйгурів). І Путін чіпляється за свою контрісторичну мрію про відновлення СРСР.

Путін не може прийняти незалежної України. Типово для домашнього насильника та «колишніх», він не погодиться на відмову. Він радше зґвалтує, спотворить і вб’є Україну, якщо вона не підкориться. Сіль на рану Путіна підсипає неприйняття того, що він має справу з людиною на 25 років молодшою за нього, з густим темним волоссям та невимушеною мужністю, яка може вільно ходити з-поміж українців.

Друга фаза війни Путіна в Україні може закінчитися «самогубством за допомогою поліцейського», або, можливо, організацією дострокового поховання Путіна в його улюбленому Санкт-Петербурзі російськими військовими та олігархами. Можливо, він прийме отруту, як Гітлер, але особливо розраховувати на це не варто. Він злий, скривджений, марнославний параноїк. Все, що він робитиме, буде потворним і продиктованим емоціями. Будемо сподіватися, що до ядерної зброї не дійде.

Джерело: Times Union

Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»