Судні дні «кремлівського рейху»: дайджест російської пропаганди за 18 травня

Скільки коштує китайська «нейтральна підтримка» Росії і навіщо їй театр абсурду з судом над «азовцями». Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 18 травня.

1. Китайські ляпаси Росії: від ноутбуків до музики
2. «Кримський мир» РФ і що за ним стоїть
3. Сталінський стиль пізнього путінізму
4. Навіщо росіянам «суд» над «азовцями»

Китайські ляпаси Росії: від ноутбуків до музики

Після «дружньої» Індії, яку Росія залила дешевою нафтою, поглянемо на Китай, який вона також вважає собі дружнім в умовах «зіткнення із Заходом», як це вже подають з кожного пропагандистського утюга. Отже, у скільки Москві обходиться Пекін?

Товарообіг у 2021 році між РФ та КНР сягнув рекордного рівня, перевищивши $148,8 млрд.

НАСПРАВДІ за той самий 2021 рік обсяг торгівлі Китаю з США для порівняння склав $755 млрд, а з ЄС $820 млрд. На цьому економічному тлі потуги Москви політично схилити Пекін на свій бік розбиваються об посмішку Сі Цзіньпіна.

Він чудово розуміє, що подітися РФ зі своїм газом нікуди. Так, ще до масштабної війни обсяги його постачань до КНР зросли майже втричі. Але ціна (в 4 кварталі) склала $196 за тисячу кубометрів, що в 5-10 разів менше за ринкову (у грудні ф’ючерси на газ, нагадаємо, перевищували позначку $2000 доларів за тисячу кубометрів).

Тому зараз, коли картковий будинок російського газу в Європі руйнується буквально на очах, Пекін просто чекає, коли Москва приповзе до нього на колінах і буде просити забрати той газ ще й з доплатою. Тим більше, що широко розпіарений газопровід «Сила Сибіру», який росіяни буквально нав’язали китайцям, не окупиться навіть у 2048 році. Але РФ свідомо йшла на ці збитки заради пихатого геополітичного селфі «Ми з Китаєм разом».

Щодо інших сегментів товарообігу РФ, то погляньмо на цю інфографіку: 

І хтось ще наважиться сказати, що за 22 роки путінського правління Росія не перетворилась на сировинний придаток Китаю?

А після початку початку планомірної ізоляції РФ Заходом Пекін щонайменше вже тричі дав ляпаса Москві.

Перший: постачання китайських ноутбуків до Росії впали на 40%, смартфонів – на 66%, телеком-обладнання – на 98%.

Другий: одного з топ-менеджерів «Росавіації» Кудінова було негайно звільнено після його заяви про відмову Китаю постачати авіазапчастини до російських пасажирських літаків.

Третій: Китай підтримав виключення зі Світової Федерації музичних конкурсів однієї з музичних російських «скреп» – Конкурсу імені Чайковського. Зауважимо, не утримався, а саме проголосував за виключення.

І таких ляпасів Москві, про які не розповість її пропаганда, багато. Але, гадаємо, і трьох вистачить, аби зрозуміти: Росія видає бажане за дійсне. Жодних «друзів» у неї немає. Хіба що Еритрея з Лукашенком.

«Кримський мир» РФ і що за ним стоїть

18 травня відзначалась 78 річниця депортації сталінським режимом кримських татар. На тимчасово окупованому півострові також поставили цинічну протокольну галочку з цього приводу. І жодного слова про Сталіна, за вказівкою якого й була організована депортація, не було сказано.

НАСПРАВДІ саме путінський режим, який все більше нагадує сталінський (про це нижче), продовжує репресії та тортури кримських татар на окупованому півострові. У листопаді минулого року Сейтумер Сейтумеров отримав 17 років колонії суворого режиму, Осман Сейтумеров – 14, Амет Сулейманов – 12, Рустем Сейтмеметов – 13. Станом на 18 травня 2022 року в окупованому Криму ув’язнено 123 жертви політично мотивованого кримінального переслідування, з них 98 – кримські татари.

Голова вже забороненого в РФ Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв був засуджений у СРСР за правозахисну діяльність. А вже при путінському режимі його засудили знову (добре, що заочно).

Щодо депортації вже не лише кримськотатарського, а загалом українського народу (з тимчасово окупованих територій), то путінізм послідовно рухається сталінським курсом. Новаторство лише в тому, що сталінський агітпроп не називав депортацію бажанням самих депортованих, а путінський називає.

Сталінський стиль пізнього путінізму

Взагалі, аналітики все більше схиляються до того, що Путін – це Сталін сучасності (у сенсі кат, а не переможець у війні). The Atlantic і The Washington Post знайшли багато спільного між двома режимами, досліджуючи геноцид українців у 1930-х та війну проти України-2022. Наприклад:

 Показова демонстрація сили, хвастощі «непереможною та легендарною» армією.

  Оточення, що створює культ особистості диктатора.

 Повна зачистка опонентів. І Путін, і Сталін вбивали та відправляли у в’язницю опозицію.

 Головний посил пропаганди: «весь світ проти нас».

НАСПРАВДІ, вважають дослідники, між цими диктаторськими режимами існує й серйозна різниця. На відміну від сталінської національної ідеї «побудови комунізму», путінська пропаганда так і не спромоглася її вигадати.  

Попри свій скромний інтелектуальний потенціал, саме Москва, на думку пропагандистів, краще знає, що треба українцям. А ті з них, хто не погоджуються,  —  «нацисти». А отже, як і в 30-х, їх можна  знищувати без докорів сумління і в 2022-му.

Навіщо росіянам «суд» над «азовцями» 

Тема з «українськими нацистами» набула 18 травня чергового забарвлення і була пов’язана з питанням: «А як судити бійців «Азову, адже у списку екстремістських чи терористичних організацій мін’юсту РФ той не значиться?».

Але вже на 26 травня призначено термінове засідання Верховного суду, який і ухвалить відповідне рішення.

«Їх треба судити як «нацистів», і вони не підлягають обміну на російських військовополонених», сказав спікер Держдуми Володін. А ватажок «ДНР» Денис Пушилін взагалі анонсував, що «їхню долю вирішить міжнародний трибунал». Дійшло вже, навіть, до розмов про страту «азовців». Клішас, вірний путінський юрист, зауважив наступне.

НАСПРАВДІ, так званий суд над «азовцями» росіянам потрібен для фіналізації фактично проваленої «денаціфікації». Саме для цього і готується увесь цей судовий театр. Кращої нагоди для створення такої телекартинки для пересічних росіян не буде.

Натомість будуть реальні показові судові процеси та вироки в українських та іноземних судах, Міжнародному кримінальному суді та окремому спеціальному трибуналі щодо злочину агресії.

Міністр юстиції України Денис Малюська з цього приводу заявив, що «рівень насилля та руйнувань окупантів перетнув межу, за якою їхні дії чітко кваліфікуються як агресія та воєнні злочини (і не тільки), які тригерять міжнародну обов’язковість обвинувачення для кожної країни без права на застосування амністій чи прощення». 

На відміну від ймовірного судилища над «азовцями» у невизнаних «Л/ДНР» (Росія, напевно, скаже, що вона ні до чого, бо це «незалежні країни»), це буде справжній новий «Нюрнберзький процес».

Саме на ньому колись пролунало: «В особі підсудних ми судимо не лише їх самих, а й злочинні установи та організації, ними створені, людиноненависницькі теорії та ідеї, які вони розповсюджували з метою здійснення давно задуманих злочинів проти миру і людства…».

Це сказав Роман Руденко – головний обвинувач від їхнього улюбленого СРСР. Родом він був з Чернігівщини. Тієї самої, де 18 травня тільки в результаті одного ракетного удару окупантів загинуло 11 людей. Тієї самої, де ООН вже зафіксувала понад 1654 загиблих та 1879 поранених мирних українців.

Тому на «кремлівський рейх» чекають справжні судні дні. І на них, сподіваємось, нарешті буде остаточно засуджено і неосталінський режим, який Путін запровадив у Росії і хоче насадити Україні та Європі.