Безхатьки сховали від рашистів військову техніку

Фото: Микола Романов

Не покинули людей з інвалідністю та худобу і зберегли частину військової техніки ЗСУ. Усе це про колишніх безпритульних, а зараз підопічних Левоньківського центру соціальної адаптації. Вони добу прожили із російськими військами. Деяким з них погрожували вбивством. Одного з підопічних ставили на коліна та стріляли над головою, бо "розгледіли"в ньому танкіста.

"Ну такі, повністю відбиті. Була б команда "фас", то, напевно, і не над головою стріляли б".

Такими Олександр запам’ятав російських військових. За один день йому чотири рази погрожували вбивством: били та стріляли над головою.

Олександр в минулому – безхатько. З документів має тільки довідку про звільнення з місць позбавлення волі. Останні два роки він живе та працює на фермі у центрі соціальної адаптації у селі Левоньки, що на Чернігівщині. Ця установа надає прихисток, за потреби лікування, допомагає з документами та соціалізацією.

24 лютого, у день повномасштабного вторгнення Росії в Україну у центрі перебували 16 людей. Вони могли піти, однак вирішили лишитися.

"Вирішили, що всюди дістануть. Я кажу, в нас багато людей з інвалідністю. Що робити? Лишаємося тут? Лишаємося", – розповідає підопічний центру соціальної адаптації Олександр.

У перші дні війни у центрі жили військові Збройних сил України. Виходячи з села, вони вимушено лишили на території центру військову техніку, яку не могли полагодити."Танк один був несправним, танк другий був несправним, машина тут була

"ЗІЛ-133" зі снарядами. Ну вийшло, як вийшло. Почали прикривати ми все це", – каже підопічний центру соціальної адаптації Павло.

"ЗІЛ же ж ховали з боєприпасами, з ракетами. І дошками закидували, чим тільки його не закидали", – говорить Олександр.

Наприкінці березня до центру зайшли російські війська. Підопічний центру Павло згадує, щойно ступили на територію, почали шукати "головних". Щонайменше 6-х жителів села, серед них були і адміністратори центру, російські військові заарештували та понад 12 годин тримали у камері розміром 1 метр на півтора.

А коли знайшли танк та зенітну установку, почали шукати серед колишніх безпритульних військових ЗСУ. В Олександрі розгледіли танкіста… через берці, штани кольору хакі та невеликий зріст:

"Біжить один їхній, я навіть не знаю, як його назвати. Увесь спітнілий, бідолаха, аж кепку зняв. І каже, що танк знайшли з повним бойовим комплектом. І на мене: "Я так і знав, що ти танкіст". Ну… прикладом по голові".

Олександру зв’язували руки його ж шнурками, ставили на коліна та чотири рази стріляли йому над головою, аби чоловік зізнався, що він бандерівець, розказав, де поранені, та дав покази.

Російські солдати пробули у центрі одну добу. Ночували у корпусі, який працівники використовували як склад. Коли наступного ранку, через наступ українських військ, поспіхом тікали, забрали матраци, посуд та стільці. Свої – лишили.

Виходячи з позицій, росіяни знищили один з українських танків: залили всередину пального, підпалили та закрили люк. Танк вибухнув лише за годину, кажуть підопічні центру. Вибух був такої сили, що бокова його частина та гусінь перелетіли через ангар і впали у дворі за 150 метрів від місця, де він був захований.

"От башта туди закопалася і пошкодила магістраль водопроводу. Тобто в нас тут води немає. Її треба підіймати, викопувати усе це", – розповідає керівник центру соціальної адаптації Микола Романов.

"ЗІЛ" із повним бойовим комплектом, що стояв у гаражі, росіяни не знайшли.

Коли в село повернулися українські військові, підопічні центру повернули їм усе. Що змогли зберегти: підбитий танк, зенітну установку та повний "ЗІЛ" боєприпасів.

"Ми дали можливість цим людям вижити та розуміння, що вони нам потрібні з 2019 року у цьому центрі. І от центр показав свою реакцію у відповідь. При цьому контингенті, для них піти набагато простіше, аніж будь-якій цивільній людині. Вони берегли тварин, між собою консолідували відносини, вони настільки об’єдналися, що гордість бере", – говорить Микола Романов.