На Європу насувається звичайний нацизм: дайджест російської пропаганди за 22 травня

СССівці остаточно перетворились на головну силу Путіна, а в самій РФ вже не приховують своєї комуністично-нацистської спрямованості. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 22 травня.

1. СССівці стали загороджувальним загоном
2. Захарова бореться з «глобальним фейком»
3. Привид комунізму повертається
4. Чому «міцній» рубль не міцніший за СРСР

СССівці стали загороджувальним загоном

Леонід Слуцький, якого Кремль нещодавно призначив новим «Жириновським» (тобто головою ЛДПР), припустив, що обмін полонених «азовців» на Медведчука все ж таки можливий. Реакція  головного топ-пропагандиста Соловйова була шаленою.

НАСПРАВДІ, ця історія говорить нам щонайменше про чотири речі.

По-перше: СССівці (Соловйов-Скабєєва-Симоньян) остаточно перетворились не просто на пропагандистський загін, а пропагандистський «заградотряд» (загороджувальний загін). В його завдання тепер входить «відстріл» тих, хто дозволяє собі не те, щоб сумніватися у лінії партії, а пропонує, варіанти. Наїзд Соловйова на Слуцького дуже чітко говорить про те, що «крок вліво-крок вправо – розстріл». Негайно після попереджувальних залпів Слуцький повернувся в загальний стрій зі словами, які в перекладі на людську звучать: «Вибачте, це справді не моє собаче діло». 

По-друге: цей інцидент дає змогу оцінити реальну «значущість» людей, яких Кремль призначив у переговорну групу з Україною. Нагадаємо, її очолює Мединський – людина без формальної державної посади, якщо за таку не вважати «голову Міжвідомчої комісії з історичної освіти». Наприкінці березня його публічно «опускав» Кадиров, заявивши, що «Мединський помилився, коли виступав з інформацією про результати раунду переговорів, що відбувся в Стамбулі». Голова переговорної групи був вимушений виправдовуватись.

Слуцький є головою комітету Держдуми з міжнародних справ. І його «окускав» вже Соловйов. Таким чином, підтверджується наша теза про те, що  Путіну зараз важливіші «геббельси», ніж «жукови» й тому значущість усіляких «мединських» та «слуцьких» переоцінювати не варто.

По-третє: у всій цій історії більш за всіх постраждав кум Путіна, який тривалий час видавав себе за впливову людину, вірогідно приписував собі історичну роль, а у підсумку отримав офіційний титул «Какой нахрен Медведчук».

По-четверте: це чергова інформація для роздумів різноманітним херсонським, маріупольським та іншим колаборантам які, можливо, вірять в те, що «Росія своїх не кидає». Фейк це все. Кидає ще як.

Захарова бореться з «глобальним фейком»

А тим часом, РФ підхопила білоруський тренд боротьби з Джорджем Орвеллом. До заборон його книг як в Беларусі ще не дійшло, але «партійну оцінку» творам британського класика дала спікер МЗС Захарова.

НАСПРАВДІ, «якщо партія може запустити руку в минуле і сказати про ту чи іншу подію, що її ніколи не було, це страшніше, ніж катування чи смерть», – сказав би про це Орвелл.

В історії Росії було багато випадків, коли «партія запускала руку в минуле і казала, що цього ніколи не було». Так само зараз вона намагається зробити з незалежною Україною у свідомості пересічних і, насамперед, молодих росіян.

Триває зачистка усіх згадок про Україну в підручниках історії. Самі окупанти на тимчасово зайнятих територіях у гірших традиціях «451 по Фаренгейту» вже палять підручники з історії України. Посол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс опублікувала відповідне фото з приписом «Палити українські підручники з історії – це не денацифікація. Це її протилежність» .

При цьому вже не приховується і справжня мета війни в Україні.

А на цьому відео російський «денацифікатор» з приватної військової компанії пояснює, що Росія «бореться не за Україну чи Крим, а за білу націю, глобальну білу російську імперію без китайців, арабів та африканців».

Тож чи варто дивуватися розслідуванню німецького видання Spiegel, яке встановило, що у складі російських окупаційних сил воюють представники радикальних неонацистських угруповань «Русич» та «Російська імперська ліга»?

Таврувати інших словом «фашист» і при цьому самому бути фашистом – це типовий путінізм. Хтось назвав це шизофашизмом. Але найточніше формулювання даному явищу дали саме українці – «рашизм».

Професор Єльського Університету Тімоті Снайдер зі сторінок The New York Times чітко формулює: «Ми маємо сказати це: Росія — фашистська держава» і наводить основні ознаки фашизму.

• Культ одного лідера (Путін);
• Культ померлих за щось велике (перемога у Другій Світовій війні);
• Міф про колишню велич імперії та бажання цю велич повернути;
• Потужна машина пропаганди;
• Візуальні символи як знак приналежності (Z та V);
• Масові заходи на підтримку вождя;
• Мова ненависті до конкретної групи людей.

«Подібності між гітлерівською Німеччиною та путінською Росією вражають. Хоч би як важко було це прийняти, але Росія повторює цей шлях, сіючи навколо себе страждання і руйнування», – констатує Снайдер.

Привид комунізму повертається

Насіння російського нацизму, як бачимо, вже дало паростки. Але має дати ще більше. Адже на тлі «рішення партії та уряду» про відновлення всеросійського руху дітей та молоді «Велика переміна», великого розголосу саме у центральних федеральних ЗМІ набув і «прийом у піонери», який й до цього щорічно влаштувався КПРФ.

Але на відміну від попередніх років, коли це виглядало суто маргінальним видовищем, 22 травня 2022 року на Червону площу зігнали одразу 5 тисяч (!) дітей, які «принесли клятву «вірності справі Леніна та Комуністичної партії на служіння Батьківщині та народу. А червоні краватки дітям пов’язували голова КПРФ Зюганов, депутати Компартії, ветерани комсомолу».

Здається, 2022-й знову став черговим зірковим роком для російських комуністів. Востаннє у них так було у 1996-му, коли Зюганов ледве не став президентом Росії. З того часу минуло 26 років, а образи з роману-антиутопії Орвелла залишаються для Росії так само актуальними.

Чому «міцній» рубль не міцніший за СРСР

І наостанок про рубль. Його дивовижне зміцнення вже породило безліч думок, що санкції не працюють і РФ настільки міцна, що без проблем їх витримає.  Адже долар наприкінці минулого тижня опустився нижче за 57 рублів вперше з 2018 року. Після нещодавніх 120-140 рублів це здається неймовірним.

НАСПРАВДІ, зараз усе значно гірше ніж при СРСР, який Росія намагається «косплеїти»:

–   Мінфін РФ зіграв сам проти себе, намагаючись зміцнити російську валюту: у підсумку рублеві доходи бюджету від імпорту різко зменшилися. Щоб бюджет остаточно не став дефіцитним, незабаром доведеться послаблювати рубль, але це виб’є важливий козир із рук пропагандистів.

–   Низький курс – це удар по середньому класу, по всіх, хто отримував зарплати в твердій валюті або зумів її заощадити. Тепер її доводиться здавати за півціни, якщо орієнтуватися на вартість рубля за кордоном і на чорному ринку.

–   Малозабезпеченим росіянам зростання рубля також не допомагає: ціни в магазині не прив’язані до курсу, а конвертувати рублеві заощадження в долари практично неможливо.

–   До того ж влада РФ запровадила тотальний контроль за валютними операціями, бо підтримувати курс як раніше (звичайними інтервенціями Центробанку) стало неможливо через заморозку резервів за кордоном.

–  Таким чином, в умовах, коли Росія зараз фактично відрізана від міжнародної валютної ліквідності, курс рубля може бути будь-яким і залежить не від справжнього стану економіки та фінансів, а від потреб Кремля. Тобто він рішенням «Політбюро ЦК КПРС» може призначити і 67 копійок (як це було в СРСР) за долар. Але це нічого не означає. 

Тому мавпувати СРСР сучасна РФ може ще якийсь час, але долю не проведеш. Доведено порожніми полицями в крамницях все того ж СРСР. «Холодна війна» була програна, а переможці у підсумку рятували переможених від голоду «ніжками Буша».

Згодом останні наїлись і вирішили, що пора «вставати з колін». Але у зв’язку з тим, що іншого способу, як це робити, ніж так, як це робили в совку, вони не знають і знати не хочуть, то вирішили знову почати з піонерських краваток і закликів «весь мир насилия разрушить до основания, а затем…».  

А потім все це закінчиться і почнеться знову. І, як сказав Орвелл: «вони ніколи не збунтуються, доки не стануть свідомими, а свідомими не стануть, доки не збунтуються». Така ось діалектика російського безкінечного 1984 року.