Один колір — одна любов. Як італійські клуби набули звичного нам кольору

Один колір — одна любов.

Як італійські клуби набули звичного нам кольору.

Читачка Football.

ua Аліса Ковпак поділилася цікавими подробицями з історії нинішніх грандів Серії А.

У минулій статті ми вели мову про історії, пов’язані з вибором клубних кольорів англійських футбольних грандів.

У цій же частині матеріалу пропоную завітати до Італії.

Розглянемо, чому засновники італійських команд обирали для своїх дітищ ті чи інші клубні кольори.

Знаменитий міланський клуб, який був створений у 1899 році групою англійських та італійських футбольних фанатів, з моменту свого заснування завжди грав виключно у червоно-чорних кольорах.

Чому вибір був зроблений на користь саме такого забарвлення? Адже, до прикладу, червоний та чорний не є офіційними кольорами міста Мілан.

Але випадковістю цей вибір все ж таки не назвеш, тому що один з засновників клубу, англієць Герберт Кілпін з Ноттінгему, відразу пояснив, чому було вирішено використовувати саме ці кольори.

У цій палітрі, за словами Кілпіна, чорний колір мав символізувати страх суперників перед їх командою, а червоний – диявольський вогонь, самого диявола (у зв’язку з цим, зовсім не дивно, що одним з прізвиськ клубу є саме «Дияволи» (Il Diavoli)).

З огляду на подальшу історію Мілана, такий вибір клубних кольорів можна вважати дуже вдалим, адже команда є однією з найбільш успішних і титулованих у світі.

Хоч зараз «Дияволи» переживають не надто вдалий період у своїй історії, але за весь час існування клубу він неодноразово змушував суперників боятися своєї сили на футбольному полі.

А ось туринський гранд не відразу почав використовувати в якості клубних кольорів відому кожному в наш час чорно-білу смужку.

Після заснування у 1897 році, Ювентус починав грати у простих білих футболках та чорних шортах.

Але вже в 1900 офіційними кольорами туринців стали рожевий та чорний.

Таке забарвлення було вибране на честь класичного ліцею імені Массімо д’Адзеліо – саме в ньому навчалися засновники Ювентуса.

Додатковим аргументом на користь вибору саме рожевого кольору стало й те, що така тканина була доволі дешевою, а це було вкрай важливо для молодого клубу, який не мав гарного фінансування.

Цікавим доповненням форми, яка складалася з рожевих сорочок та чорних шортів, була чорна нашийна хустина або краватка.

Але з ігровими сорочками туринців з часом виникла серйозна проблема.

В ті часи (1903 р.), зрозуміло, що комплект форми у гравців був лише один, тому після кожної гри її потрібно було прасувати.

А постійне прасування призвело до того, що колір сорочок з часом почав вицвітати.

Для вирішення цієї проблеми клубу довелося скористатися зв’язками одного з футболістів команди – англійця Джона Севіджа.

У пошуках нової форми він, звичайно, вирішив звернутися на свою батьківщину.

Через одного з друзів він попросив знайти футболки, які будуть більш витривалими до постійних прасувань.

Цей друг був уболівальником англійського клубу Ноттс Каунті, котрий грав у чорно-білих кольорах.

Не дивно, що він вирішив надіслати Севіджу форму у кольорах улюбленої команди.

Саме так чорно-білі смугасті футболки поїхали до Турина, щоб згодом перетворитися на культові, адже зараз Ювентус (найпопулярніша команда Італії) відомий саме як «б’янко-нері» (біло-чорні).

Існує також версія, згідно з якої чорно-білий колір форми туринців виник повністю випадково.

Севідж, який був не тільки гравцем, а й членом керівництва клубу, запропонував змінити рожевий колір на більш агресивний червоний.

Замовлення на отримання нової форми разом зі старими рожевими сорочками туринців було відправлене до англійської фабрики.

Але повністю вицвіла форма клубу мала вже майже білий колір – саме через це на фабриці вирішили, що Ювентусу необхідна саме біла форма.

Тому, оскільки в них на той момент була в розпорядженні тільки чорно-біла форма Ноттс Каунті, у Турин було вирішено надіслати саме її.

Часу на те, щоб чекати отримання сорочок потрібного кольору, у команди вже не було – саме стартував новий сезон, – тому було вирішено грати у чорно-білому.

І, оскільки вже через 2 роки, у 1905, туринці вперше здобули чемпіонство, форму стали вважати фартовою та вирішили залишити.

Інтернаціонале (Мілан).

Клубні кольори міланського Інтера досить тісно пов’язані з історією заснування команди (1908 р.), яка сталася після розколу всередині АС Мілан.

Тоді від команди вирішила відділитися низка людей (44 особи), які були незгодні з політикою клубу по відношенню до іноземців.

Мілан вирішив, що в клубі не повинно бути іноземних гравців, чим дуже обурив деяких членів команди, адже навіть серед засновників «россо-нері» були, наприклад, англійці.

В результаті цієї сварки у Мілані й з’явився новий футбольний клуб, який, у відповідності з приорітетами, заявленими засновниками, було вирішено назвати Інтернаціонале.

Компанію тих, хто вирішив від’єднатися від Мілана, очолив художник Джорджо Муджіані.

Саме він створив емблему нового клубу, а також вибрав клубні кольори.

Чорний колір у відповідності з його баченням символізував ніч, а синій – колір неба.

Таким чином, поєднання синього та чорного утворювало колір нічного неба, що було символічним, адже створення Інтера відбулося саме у ніч на 9 березня.

Оскільки Муджіані був художником, треба також згадати й ще один фактор вибору клубного кольору.

У той час досить часто використовувалися олівці, які мали два різних грифелі – синій з одного боку та червоний з іншого.

Саме тому вибір синього кольору був також зумовлений тим, що він є протилежністю червоному, який належав Мілану.

В синьо-чорних кольорах Інтер грає від заснування і до наших днів.

Був лише один короткий період, коли команді довелося вдягнути форму інших кольорів.

У сезоні 1928/29 рр.

під тиском фашистського режиму Муссоліні, котрому, із зрозумілих причин, не подобалася клубна філософія та прихильність до іноземців, Інтеру довелося змінити назву (у тому сезоні клуб називався Амброзіана – на честь святого Амвросія, котрий є покровителем Мілана), а також кольори – команда грала у білих футболках з червоним хрестом, що надсилає нас до прапору міста Мілан.

Синьо-чорні футболки повернулися вже наступного, 1929 року, щоб залишитися вже назавжди.

Назва Інтернаціонале була відновлена після Другої світової війни, коли фашистський режим у Італії був повалений.

На початках існування римський Лаціо був біговим товариством – саме у такому форматі він з’явився у 1900 році.

Кольорами цього товариства були саме білий та блакитний.

А ось футбольна команда, яка була заснована у 1901, спочатку грала у білих, а потім картатих синьо-білих футболках.

У звичні нам блакитно-білі кольори римляни вбралися лише у 1910 році.

Вибір саме блакитно-білого забарвлення (його обрав один із засновників спортивного колективу Лаціо Санте Анчерані, котрий вважав ці кольори елегантними та вишуканими) був обумовлений доволі вагомою причиною.

Фортунато Баллеріні, який на той час був президентом Лаціо, затвердив вибрані раніше кольори у якості клубних, вирішивши таким чином відзначити Грецію, батьківщину Олімпійських Ігор.

Саме ця країна незадовго до появи римських «б’янко-челесті», у 1896 році, стала господаркою перших ОІ в новітній історії.

Тому не дивно, що Лаціо, який був змішаним спортивним товариством, вирішив таким чином віддати данину країні, яка стала початком усіх спортивних традицій Європи.

Столична Рома була заснована у 1927 році шляхом об’єднання трьох римських команд (Роман, Альба-Аудаче та Фортітудо-Про Рома).

Від самого початку існування римський клуб грав у червоно-жовтих кольорах.

Зважаючи на величну, багатовікову історію Риму, зрозуміло, що саме з нею пов’язаний такий підбір кольорів.

Ці відтінки є традиційними кольорами Риму – саме пурпурово-червоний та золотий були кольорами Римської імперії, символізуючи собою римську імперську велич.

Саме про це йшлося у документі, який був створений під час заснування футбольного клубу Рома.

У ньому проголошувалося: «Нова команда буде грати у формі кольорів Риму, прикрашеній увінчаним вовчицею зеленим щитом з фасціями».

Пурпурові мантії, розшиті золотом, мали право носити виключно представники влади – імператори, великі полководці.

Асоціація пурпурового кольору з владою та багатством пояснювалась тим, що таку фарбу для тканини можна було отримати шляхом перетирання на порошок певних видів молюсків Тірренського моря (розташоване у Середземному морі біля західного узбережжя Італії), що було досить дорого.

Саме тому такий одяг могли собі дозволити лише найбагатші люди.

Таким чином, у червоно-жовтих кольорах Роми поєднався колір мантій великих римських імператорів та колір золота.

І ця палітра залишається незмінною протягом всіх років існування клубу – червоні футболки з жовтими вставками.

Шорти та гетри при цьому варіюються – шорти бували білими, чорними, червоними, а гетри – чорними та червоними.

Наполі був заснований 1 серпня 1926 року – він з’явився на зміну футбольному клубу Інтернаціонале-Наплес, який, у свою чергу, був створений у результаті об’єднання клубів Наплес (Naples Foot-Ball Club) та Інтернаціонале (Unione Sportiva Internazionale Napoli).

Блакитно-синій колір був присутній у забарвленні форми від самого початку існування клубу, який саме тому і отримав своє прізвисько «блакитні» (azzurri).

Цей колір мали й клуби-попередники Наполі: Наплес грав у футболках у блакитну та темно синю смужку, а Інтернаціонале – у синіх.

Після об’єднання клубів та появи безпосередньо Наполі в якості клубних кольорів було обрано блакитно-білі.

Потрібно зауважити, що офіційними кольорами міста Неаполя є жовтий та червоний, але домінування саме блакитного кольору у забарвленні місцевих клубів пояснюється досить просто – він символізує колір води.

Неаполь розташований на узбережжі Тірренського моря, у Неаполітанській затоці, тому блакитно-біле забарвлення природньо відсилає нас до кольорів моря та неба.

В той же час, блакитний колір мав важливе значення для всього регіону Кампанія, столицею якого є Неаполь.

Саме він був на гербах королів династії Бурбонів та Анжуйської династії Капетінгів, які правили у цій місцевості з 1266 року.

Спираючись також і на цей історичний спадок, перший президент Наполі, Джорджо Аскареллі, обрав для своєї команди блакитні футболки.

Алиса Колпак.