Медійниці закликали Людмилу Денісову скоригувати комунікацію про статеві злочини в час війни

Українські медійниці звернулись до омбудсмана Людмили Денісової щодо комунікації про статеві злочини у час війни.

«Детектор медіа» наводить повний текст звернення. 

Шановна Людмило Леонтіївно!

Ми, українські медійниці, стурбовані та подекуди обурені риторикою повідомлень про статеві злочини під час війни, які з’являються на сторінках у соціальних мережах Уповноваженої Верховної Ради з прав людини.

Зґвалтування суворо заборонене статтею 27 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни 1949 року, тому російські воєнні злочинці мають бути покарані. Водночас повідомлення про такі злочини повинні публікуватися з обережністю, особливо щодо дітей та неповнолітніх.

Статеві злочини під час війни — це трагедії сімей, важка і травматична тема, а не тема для публікацій у дусі «скандальної хроніки». Потрібно пам’ятати про мету: привернення уваги до фактів злочинів.

Ця інформація поширюється медіа, сенситивні слова стають клікабельними заголовками, лідери та лідерки громадської думки також цитують їх у блогах, під час міжнародних культурницьких подій, організованих для адвокації вцілілих, привернення уваги до війни в Україні та до жахливих злочинів, скоєних росіянами.

Медіа ставляться з повагою до офіційних джерел інформації, яким є ви як посадова особа і ваш офіс. Тому будь-яка інформація, поширена від імені Уповноваженої або її офісу, зокрема на сторінках у соцмережах, для журналістів має статус підтверджених фактів. До того ж, зазвичай інформацію, яка стосується статевих злочинів загарбників, неможливо перевірити в інших джерелах. Дуже важливо, аби вона справді була підтвердженою.

Щодо дітей, які зазнали сексуального насильства від російських військових і загинули, для офіційної публічної комунікації мають бути висновки судово-медичної експертизи. Однак і в цьому випадку кожне слово повинне бути виважене і ретельно підібране.

Деталі злочинів, які ви повідомляєте публічно, скеровують увагу суспільства на роботу слідчих органів, системи правосуддя; люди вимагають розслідувань, судових процесів, покарання.

Представники і представниці правоохоронної та судової системи обмежені процесуальними заборонами ділитися інформацією про хід слідства. Кожний випадок ретельно досліджується, збираються докази, захищаються персональні дані вцілілих від сексуального насильства і свідків. Тому під час вашої публічної комунікації, яка завжди має розголос, просимо зазначати, чи передає ваш офіс матеріали для подальшої роботи слідчих та прокурорів.

Під час публічної комунікації статевих злочинів під час війни (особливо коли потерпілими є діти) важливо зважати не лише на етичність формулювань, але й на виправданість та доцільність публікації тих чи інших подробиць, які можуть шокувати. Наприклад, «дівчинка 6 місяців, росіяни ґвалтували чайною ложкою», «по двоє гвалтували малюків орально та анально» та «дев’ятимісячну донечку зґвалтували свічкою».

Як посадовій особі омбудсману надважливо передусім дбати про права та гідність уцілілої людини та її близьких. А отже, дотримуватися етичних стандартів у поданні інформації, оскільки надалі медіа поширюють її у власних публікаціях, зберігаючи оригінальні формулювання та публікуючи їх на широку аудиторію.

Сенсаційні матеріали, стигматизація, інсинуації та «чорнуха» навколо людських трагедій не допоможуть нам подолати ворога й оприявнити проблему статевих злочинів під час війни.

Ми занепокоєні тим, щоб українські медіа не стали всього лише майданчиком для поширення «жахливих подробиць» про статеві злочини під час війни замість того, щоб слугувати голосами на підтримку збирання доказів у відповідних кримінальних справах та справедливого покарання, та поширювати інформацію про те, куди і як звертатися людям, що пережили насильство.

Важливо розуміти, що статеві злочини під час війни — це інструмент геноциду, це інструмент ведення війни без правил, але вони не можуть слугувати ілюстративним матеріалом для розпалювання емоцій аудиторії.

Ми просимо вас, надаючи інформацію про статеві злочини під час війни:

• Оприлюднювати тільки ту інформацію, щодо якої є достатньо доказів; перед публікацією перевіряти факти.
• Повідомляти, які матеріали ви передали до системи правосуддя;
• Вивіряти й ретельно продумувати кожне слово, щоб уникнути сенсаційності в повідомленнях
• Уникати надмірної деталізації злочинів.
• Користуватися коректною термінологію, наприклад, вживати слово «вцілілі» або «потерпілі» замість «жертви».
• Дбати про конфіденційність і безпеку потерпілих. Пам’ятати, що потерпілі можуть бути ідентифіковані, якщо мешкають у невеликих селах чи містечках.
• Нагадувати про мережі підтримки потерпілих (адвокат(к)и, правозахист, професійна психологічна допомога).

Будуть корисними також рекомендації «Сексуальне насильство і медіа. Як писати про згвалтування під час війни» та Рекомендації КЖЕ щодо висвітлення загибелі людей під час війни.

Звернення відкрите до підписання. Якщо ви хочете залишити свій підпис, пишіть на femida.help@gmail.com (назвіть у листі своє прізвище та ім’я, організацію, в якій ви працюєте, або свою професію/статус).

 Звернення підписали:

1. Ліза Кузьменко, членкиня Комісії з журналістської етики, голова ГО «Жінки в медіа»
2. Єлизавета Сокуренко, журналістка Центру прав людини ZMINA
3. Лариса Денисенко, письменниця, адвокатка, правозахисниця, радіоведуча
4. Христина Семерин, дослідниця, журналістка
5. Вікторія Єрмолаєва, журналістка Громадського радіо
6. Тетяна Печончик, членкиня Комісії з журналістської етики, голова правління Центру прав людини ZMINA
7. Олена Горячева, журналістка ТОВ «СЛМ новини» (телеканали ICTV та СТБ)
8. Зоя Красовська, медіаекспертка
9. Юліана Лозова, журналістка
10. Тетяна Строй, медіаекспертка, журналістка
11. Олександра Горчинська, журналістка сайту НВ
12. Наталія Голодюк, Директорка Інформаційного агентства «Район ін.юа»
13. Тетяна Гонченко, журналістка-фрилансерка
14. Ярослава Цибульська, громадська діячка у сфері захисту прав дитини
15. Христина Горобець, журналістка
16. Вікторія Топол, головна редакторка медіа про освіту «Нова українська школа»
17. Анастасія Багаліка, ведуча і редакторка Громадського радіо
18. Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації»
19. Ольга Юркова, журналістка, медіаекспертка
20. Юлія Гриценко, медіаменеджерка, медіаекспертка
21. Антоніна Чундак, контент-менеджерка, журналістка-фрілансерка
22. Ірина Андрейців, редакторка liga.net
23. Ніна Король, журналістка видання kolo.news
24. Руслана Кравченко, ведуча та редакторка Громадського радіо
25. Тетяна Трощинська, головна редакторка Громадського радіо
26. Ірина Небесна, журналістка, редакторка ТМЦ.ІНФО
27. Каміла Грабчук, журналістка, продюсерка The New York Times
28. Ольга Решетилова, координаторка Медійної ініціативи за права людини
29. Ганна Улюра, літературна критикиня, кандидатка філологічних наук
30. Оксана Максименюк, керівниця юридичного напрямку ГО «Інститут регіональної преси»
31. Світлана Бондар, журналістка, Одеса
32. Марина Люта, журналістка, редакторка радіо Культура
33. Анна Новожилова, спеціалістка з локалізації, редакторка, Київ
34. Ольга Білоусенко, журналістка, «Детектор медіа»
35. Анастасія Гудима, редакторка, продюсерка, Суспільне мовлення (Координаційний центр мовлення національних спільнот)
36. Наталія Сліпенко, перекладачка, редакторка, Київ
37. Таміла Іванова, журналістка Суспільного Херсон
38. Юлія Даниленко, журналістка
39. Альона Романюк, медіаекспертка, фактчекерка «НотаЄнота»
40. Ольга Падірякова, головна редакторка онлайн-видання ZMINA
41. Анна Слуцкая, журналістка, голова правління БО БФ «Воля», Умань
42. Таїсія Герасимова, комунікаційна менеджера ГО Інсайт, ініціатива Марш Жінок
43. Оксана Павленко, головна редакторка Divoche.media
44. Овчаренко Анна, т.в.о. генерального директора ТОВ «Телерадіокомпанія "ТВ-7"», Маріуполь
45. Марина Курапцева, журналістка телеканалу «Дом»
46. Наталка Сіробаб, журналістка Kolo.news
47. ГО «Детектор медіа»

Фото: Shutterstock