Чи повинна була Україна «офіційно оголосити війну» Росії?

«Україна веде бойові дії незаконно, бо не оголошувала Росії війни!» — щось подібне час від часу можна чути і від одіозних російських політиків, псевдоекспертів або запроданців на зразок Іллі Киви, і від ботів у соцмережах. Це не нова тема для маніпуляцій: в тій чи іншій формі нарікання на відсутність офіційного оголошення війни лунали з 2014 року.

MediaSapiens пояснює, чому в Україні триває справжня війна й чому наше військо має повне право захищатися від ворога й просити допомогу від інших країн; чому міжнародне право визнає війну в Україні без підписання додаткових документів та чому Росії вигідно маніпулювати цією темою. А ще пояснюємо, чому саме Росія порушує міжнародне право й гуманітарні конвенції. 

Україна не оголосила війну Росії?

Питання, чому Україна не оголосить війну Росії, час від часу виринало в інформаційному просторі з весни 2014 року, коли Росія вперше напала на Україну, загарбала Крим та розпочала воєнні дії на території Донецької та Луганської областей. Тодішній українській владі закидали претензії щодо неоголошення «повномасштабної та легітимної війни», адже, здавалося б, усе очевидно: є ознаки участі російських військових у воєнних діях на Донеччині та Луганщині; «вербувальні пункти сепаратистів» працюють фактично за підтримки російської влади тощо. Такі «претензії», зокрема, публікували на сайті «Еспресо». І хоч війна з Росією у двох областях тривала вісім років, завжди знаходилися охочі поспекулювати, що це не війна.

Здавалося б, після лютого 2022 року таких претензій точно ні в кого не мало б виникати. Адже ситуація стала ще прозорішою, ніж у 2014 році: Росія відкрито заявила, що її військові воюють на території Україні. Точніше, не воюють, а «проводять спеціальну операцію з денацифікації та демілітаризації». Із самого ранку 24 лютого, за кілька годин після перших ударів російської армії по Харкову, Києву, Луцьку та інших містах, президент України Володимир Зеленський звернувся до українців із заявою, що Росія почала війну. Того самого дня в Україні Верховна Рада запровадила воєнний стан. Проте й тут деякі «експерти», переважно з Росії, почали озвучувати думку, що в Україні не війна, адже, мовляв, з точки зору міжнародного права вона її офіційно так і не оголосила. А те, що російські військові масово вбивають та ґвалтують мирних українців, руйнують будинки й загарбують міста, на думку таких експертів, певно, не війна.

Цю тему в медіа та соціальних мережах за три місяці повномасштабного вторгнення Росії підіймали хвилями кілька разів. Вперше — на початку березня, десь за тиждень після вторгнення. Зокрема у прокремлівських анонімних телеграм-каналах, таких як «Сплетница», запитували, чому Україна не оголошує війни Росії. Нібито якщо вона цього не робить, то визнає: те, що тут відбувається, є лише «спеціальною воєнною операцією для зачистки країни від нацистів», як і заявляв Путін.

Т15 березня текст про це опублікували у російському виданні «Комсомольская правда». «Во вторник Владимир Зеленский отправил в Раду законопроект о продлении военного положения еще на 30 дней. При этом, по закону “Об обороне Украины”, президент может и официально объявить нам войну, вряд ли парламент сейчас откажет. Но Киев пока сохраняет формальные отношения с Москвой», — писало видання. Автор тексту, Олег Адамович, робить висновки, що Україна не просто не оголошує війну Росії, а боїться це зробити, адже не хоче залишитися без грошей від прокачки газу. Він також стверджує, що «официальное объявление войны заставит все производства Украины перейти на армейские нужды. Перестанут действовать многие законы. Власти начнут национализацию гражданского транспорта… Зеленский на все это пока не готов»; «формальное сохранение мирного статуса помогает Киеву не только с поставками оружия. Сидоров считает, что так украинские власти работают над своим образом жертвы. По крайней мере, в глазах Европы и Америки. Пока Зеленский ограничивается военным положением, он может говорить, что не давит на Россию».

Те, що Київ зберігає формальні відносини з Москвою, є відвертою брехнею, адже в перший день великої війни Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією. А запровадження воєнного стану вже саме по собі впливає на життя країни. Та й твердження про «образ жертви» також сумнівне, адже лише станом на перше травня, за даними ООН, в Україні загинули понад три тисячі цивільних, ще понад три тисячі поранені. І ці оцінки навіть в ООН називають заниженими. 

Яке оголошення війни? У країні запровадили воєнний стан. Хіба цього не досить?

Якщо коротко: в Україні триває війна, і це зрозуміло без усяких оголошень. Проте, за словами політика та дипломата Андрія Шевченка, з юридичної точки зору саме запровадження воєнного стану не досить, адже це питання внутрішнє, а оголошення війни — зовнішнє. Однак він додає, що міжнародне право зосереджене не на словах чи заявах, а на діях. Тому те, що відбувається, з точки зору міжнародного права є очевидною війною і порушенням суверенітету України. 

А що починає вважатися війною згідно з міжнародним правом? Як її ще можна оголосити?

Історик і журналіст-міжнародник Єгор Брайлян пояснює, що війна стала елементом міжнародного права на початку XX століття, коли Другою Гаазькою конвенцією у 1907 році запровадили поняття «проголошення війни». «Війна — це стан між двома чи групою держав, чиї збройні сили борються задля встановлення правил для іншої сторони в разі перемоги, — каже експерт. — Хоча упродовж XX століття поняття війни змінилося через включення парамілітарних груп, неурядових організацій для того, щоб отримати владу».

За словами Єгора Брайляна, важливим документом був пакт Бріана-Келлога, підписаний у 1928 році. У документі йшлося, що війна відтепер не буде використовуватися задля врегулювання «суперечок чи конфліктів будь-якої природи чи походження та того, що може виникнути внаслідок них». «Цей документ дійсний досі, оскільки був затверджений поза рамками Ліги Націй. В багатьох випадках країна не оголошувала війни іншій стороні, а просто нападала. Так було з німецьким нападом на Польщу 1939 року, наприклад. Лише жахи Другої світової змусили людство прописати в статуті ООН 1945 року неприпустимість вирішення конфліктів між державами збройним шляхом, — розповідає Єгор Брайлян. — Але у випадку російсько-української війни все набагато складніше».

Він пояснює, що із 2014 року Росія хотіла замаскувати свої (пара)мілітарні угруповання під «народ Донбасу, який повстав проти київської хунти». «Тому щодо того, що тут відбувалося, вживався термін “гібридна війна”, де поруч із бойовими діями Росії був економічний тиск, дезінформація, пропаганда та історична політика задля поширення впливу на теренах колишнього СРСР, — каже він. — Росіяни можуть називати свої дії як завгодно, але це не скасує їхньої сутності: російська армія здійснила повномасштабний напад на Україну 24 лютого. Безумовно, є проблема з термінами, коли міжнародні, іноземні державні чи неурядові організації називають ці події "кризою в Україні" або "російсько-українською кризою"».

Єгор Брайлян пояснює, що оголошення війни супроводжується розривом дипломатичних відносин та запровадженням воєнного стану, що й зробила Україна 24 лютого у відповідь на повномасштабну агресію Росії. «Цього разу Москва не маскувалася під проксі-сили, а задіяла регулярні частини збройних сил Росії, Росгвардії та інших угруповань. Але для оголошення війни має бути привід, — каже Брайлян. — Наприклад, у 1917 році США вступили в Першу світову, оголосивши війну Німеччині після потоплення лайнера “Лузитанія”». 

То в Україні війна? Ми можемо оборонятися й захищати свою цілісність?

Єгор Брайлян каже, що юридичне затвердження статусу війни вже відбулося. Основний виклик зараз — у міжнародних діях щодо російських воєнних, економічних і кліматичних злочинів. «Це тест для міжнародної спільноти — вона має покарати злочинця, який маскується під миротворця та економічного партнера. Лише повне перетворення Росії на світового вигнанця (виключення з Ради безпеки Організації об’єднаних націй та інших установ) принесе перемогу Україні над агресором, який не дотримується жодних правил. А натомість прагне встановити свої у світовому масштабі», — розповідає Єгор Брайлян.

Андрій Шевченко також пояснює, що в сучасному розумінні в міжнародному праві збройним конфліктом вважається будь-яке зіткнення із залученням військових і зброї. «Міжнародне право зосереджене на суті, на дії, а не на формальних оголошеннях війни, — каже Андрій Шевченко. — Однак є ще так звані гуманітарні конвенції і протоколи, у яких прописують закони і правила ведення війни. Саме вони зобов’язують сторону збройного конфлікту чітко розділяти військових і цивільних; забороняють застосовувати ту зброю, яка несе загрозу мирному населенню тощо. Тому якщо вже говорити про якесь дотримання норм міжнародного права і ведення війни, то Росія ними кричуще нехтує. І порушення правил почалися не в Бучі, не в Бородянці, не на Херсонщині, Мелітополі чи Бердянську. Для нашої країни вони почалися у 2014 році». Про порушення Росією міжнародних конвенцій на окупованих територіях Криму та Донецької і Луганської областей українська влада заявляла із 2014 року. Після 24 лютого таких заяв стало в рази більше. Зокрема, Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова не раз заявляла про порушення Росією Женевської та інших конвенцій. 

А чому Росія вперто продовжує поширювати тезу про неоголошення війни?

На ці маніпуляції Росії та проросійських політиків відреагувала й заступниця міністра оборони України Ганна Маляр. За її словами, «”неоголошена або невизнана війна” — наратив ФСБ, який “наочно демонструє, як ФСБ втягує у руйнівну дискусію інтелектуальну та патріотичну частину суспільства».

Маляр також каже, що в сучасному світі війна визнається війною по факту й для цього не потрібно підписувати окремих документів. «Якщо, приміром, є факт вторгнення військ іноземної держави на нашу територію, факт окупації, — це вже агресія, а побутовою мовою — війна. І немає значення, визнає її хтось чи ні, оголошували війну чи ні. Тобто не треба приймати закон чи указ, який спеціально би підтвердив, що в нас війна», — написала Ганна Маляр. Вона додала, що війна в Україні триває з 20 лютого 2014 року. «Ця дата початку збройної агресії не раз згадується у законах та вироках судів. У нас є 17 вироків, у яких доведено в судовому порядку, що проти України з боку Росії вчинено злочин — збройну агресію», — пояснила заступниця міністра.

Андрій Шевченко вважає, що на такі заяви Росії не варто звертати увагу, адже ця країна продукує брехню щодня й сама ігнорує всі можливі норми міжнародного права, з точки зору якого Україна, яка, на відміну від Росії є державою-засновницею ООН, дотримується правил ведення війни, яка зараз триває. «З точки зору термінології ООН, логіка якої зосереджена не на словах, а на діях, те, що робить Росія, безумовно, підпадає під визначення війни та міжнародної агресії. Відповідно, Україна, згідно зі статутом ООН, має повне право захищати свою територію, незалежність і суверенітет усіма доступними методами», — пояснює експерт. За його словами, згідно зі статутом ООН, Україна також може звертатися до закордонних партнерів по допомогу, щоби протидіяти агресору. Що, власне, і робить. 

На думку Єгора Брайляна, Росії вигідно поширювати тезу, що Україна не оголосила війну, тому що це маргіналізує, на їхню думку, нашу державу в очах світу. «Ось, мовляв, дивіться, це "failed state", яка не може нічого зробити без своїх кураторів із-за кордону. Це начебто НАТО воює руками українців», — пояснює він.

За словами Андрія Шевченка, такі заклики російської пропаганди є лише «бульканням унітазу», тому він пропонує замислитися над тим, хто розганяв тезу, що в Україні не оголошена війна з Росією і чому ми цього не робимо, ще із 2014 року, після анексії Криму та початку воєнних дій. «Насправді ж у нас усе зрозуміло: ми ведемо війну. Ця війна визвольна, за збереження нашого суверенітету та незалежності. Вона є справедливою, тому весь світ і підтримує нас у нашій боротьбі», — додає дипломат.

Фото: rayon.in.ua