Інтерв’ю Гедлі Гембл із Дмитром Кулебою: звинувачення жертви

Сенс роботи журналістів — розуміти, хто є хто, апріорі, а не питати про це на подіумних інтерв’ю.

Подіумне інтерв’ю американської журналістки Гедлі Гембл в Давосі з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою. Це для мене професійна топтема тижня.
У понад тридцятихвилинній розмові йшлося по різне, і, зокрема, вона запитала українського міністра: «Президент Байден назвав путіна злочинцем. Тут у цій кімнаті, та й у світі, є люди, які вважають, що Володимир Зеленський — це злочинець, який продовжує війну, що вбиває його власних людей та загрожує інфляцією, стагнацією, голодом... Тобто увесь світ має платити голодом і зростанням цін в енергетиці, бо Україна відмовляється здати свою територію Путіну?»

Але Гедлі Гембл не була досить чесною у цьому запитанні.

Воно мало звучати так: «Я що — маю більше платити за м’ясо тільки тому, що ви не хочете померти? Інші що – мають більше платити за світло тільки тому, що Путін напав Україну?»
Гедлі Гембл — ведуча і журналістка CNBC.

Дуже відома. Говорить зі світовими лідерами.

Торік вона брала інтерв'ю у президента Росії Путіна, теж подіумне, і ця історія заслуговує на окрему згадку.

Я подивилась уривки з того, що знайшла.

Стиль домінування, який Гедлі Гембл обрала для цієї розмови (або намагалася обрати, бо це ж Путін, його таким вразити важко) — це як в «Основному інстинкті».

Сумнівний стиль, як на мене.

Потім роспропаганда, соловйов, кісєльов писали і казали, що вона поводилася як «сексуальний об'єкт», щоб відвернути його увагу. І що це американська, господи прости, «спеціальна операція», покликана «спокусити» старе хуйло під час інтерв’ю на сцені.

Путіна також критикували, а він і поводився як сексист, назвав Гембл «занадто красивою, щоб зрозуміти газову кризу в Європі».

Проте нічого його не відволікло.

Його трибунал відволіче.

Повертаючись до Давосу, теми України і війни Росії.

Було і друге запитання Гембл. Якщо коротко, то десь так: ваш президент просить у Заходу шалених грошей на відбудову, але ми говоримо про Україну, одну з найбільш корумпованих країн у світі. Якою керують олігархи (до речі, цей наратив великою мірою сам президент Зеленський і породив, починаючи з виборчої кампанії, але менше з тим).

Відповідь міністра закордонних справ (як всі попередні його відповіді) була прекрасна: «То це тому частина чувачків (guys), присутніх і тут, чекали, що ми здамося за три доби? Бо наша армія корумпована?» Ну і далі — по суті.

Але я думаю, що світ і журналістика зламались, коли гострими запитаннями почали вважатися запитання в стилі «іншої точки зору» на життя. На право країни і її народу існувати. Коли журналіст(к)и почали вважати за можливе озвучувати абсолютно диявольські маніпуляції, не ставлячи їх під сумнів.

Свідомо звинувачувати жертву замість злочинця і вважати, що це такий хардток.

Я тут пригадала Пітера Тейлора. Це той, що як і Гембл з Путіним, розмовляв з терористами.

Так от, він пояснює, що для нього означає виконувати роботу правильно: «З тих ранніх днів я намагався зрозуміти коріння насильства і пояснювати не те, що відбувається, а чому воно відбувається». І далі: «Демократія мусить захищати себе, створюючи делікатний баланс між свободою і безпекою».

Між добром і злом. Між жертвою і ґвалтівником.

Сенс роботи журналістів — розуміти, хто є хто, апріорі, а не питати про це на подіумних інтерв’ю. І час уже гучніше нам нагадувати, і на міжнародних майданчиках також, що це не президент не дає українському народові сісти за стіл переговорів з Путіним.