Гумор нашої війни: насадити жалюгідного ворога на гострий багнет

Багнетом проколювали товстих японців, вусатих німців часів першої світової, гітлерівців із роззявленими в передсмертному жаху ротами. Це типовий сюжет карикатури, яка ставала складовою інформаційної війни під час більшості великих та локальних збройних конфліктів ХХ століття. Гвинтівку з багнетом чи величезну шаблюку не обов`язково тримав у намальованих сильних руках російський солдат. Самого російського «визволителя» кололи багнетами ладні вояки УПА в мазепинках – такі листівки створювали карикатуристи нашої повстанської армії.

Мета подібних витворів — у жодному разі не насмішити. Воєнний час не дає часу на креатив чи бодай пошук гумористичного й сатиричного інструментарію. Подібний продукт зазвичай має таку саму мету й тотожний  ефект, як напис на стінці шкільного хлопчачого туалету «Директор дурак!» Чи гасло цього етапу російсько-української війни «Русский военный корабль, иди на*уй!» Ворога, хоч хто він є – прикра сусідка, однокласник-задирака, обридлий начальник чи «друга армія світу», — треба знецінити й опустити так низько, як дозволяє рівень плінтуса.

Попередні абзаци – спроба описати формат, у якому працюють зараз майже всі творці сатирично-гумористичного контенту. Назвати сатиру дошкульною, а гумор – чорним правильно лише почасти. Бо невідомо, чи росіянам, яких гноблять автори, їхній продукт справді дошкуляє. А жанром чорної комедії або брутального скетчу здебільшого намагаються компенсувати брак фантазії, а то й навіть смаку. Хоча… хто сказав і де написано, що гумор, який спрямований на дегуманізацію російського солдата-окупанта в очах української аудиторії, має бути неодмінно смачним, тонким, асоціативним та взагалі різноманітним?

На створення подібного продукту для телевізійного ефіру існує негласна монополія. Йдеться про шоу «Байрактар News» виробництва «Студії Квартал 95». У огляді першого в історії «кварталівців» антиросійського продукту є логічна сентенція: гумор нібито важко критикувати через індивідуальність сприйняття, проте аналізу він піддається. Адже твориться за певними схемами і на конкретну аудиторію.

Інші сатирико-гумористичні продукти воєнного часу українці не можуть переглядати у звичний для багатьох із них спосіб — у телеефірі. Ці продукти з`являються й живуть на просторах інтернету, у соцмережах і ютубі. Але форматом ці шоу майже не відрізняються.

У більшості випадків об`єктами жорстоких насмішок стають російські військові. Це зрозуміло й навіть прийнятно. Найбільш вдячною темою для тих, хто береться створювати черговий скетч, є російське мародерство, яке в реалі справді вже провокує сміх крізь сльози та перетворює реальні випадки на фольклор нашої воєнної доби.

Мародерство росіян лягло в основ трьох із шести скетчів проекту «Бандерівське смузі». Перший епізод з`явився ще на початку квітня. Автором ідеї, ініціатором проекту та одним із акторів є Дмитро Суржиков. Хронометраж кожного епізоду — близько хвилини. Початкові титри пояснюють: проект благодійний і буде вдячний за пожертви, які дозволять робити його далі.

Поки що це короткі історії, як росіяни хотіли щось украсти в українських селян, але замість здобичі знайшли свою смерть. Їх убивають чоловіки та жінки, сокирою та з рушниці, а трупи годяться на добрива. Прямолінійність, обґрунтована особливостями моменту.

Та все одно найбільш вдалою є, на мою думку, третя серія під назвою «Укрпошта».

У цьому півторахвилинному фільмі жанр чорної комедії витримано елегантно й настільки інтелігентно, наскільки це припустимо під час війни. Молода поштарка приносить сільській бабусі пенсію й відволікається від рахування грошей, аби витягнути з-під поли пальта гранатомет і за кадром збити російський літак. Той випадок, коли задіяність усіх свідомих українців до опору окупантів, буденність війни й перемога ніби між іншим, у перерві, показана не в форматі карикатури, а пропонує справді художнє, творче рішення.

«Бандерівське смузі» також вирізняється участю професійних акторів, серед яких Станіслав Боклан претендує на статус спеціально запрошеної зірки. Його герої без надмірних  рефлексій розправляються з російськими окупантами. Але варто й тут зробити відсилку до «Байрактар News», де теж фігурує улюблений актор «Кварталу». Питання ті самі. Коли він був щирим: знімаючись у «Сватах» і «Папіку», орієнтованих на російський ринок, чи тепер, коли руками свого персонажа нищить типових шанувальників «Сватів» та «Папіка». 

Ще один мережевий серіал на задану тему вже більше місяця виходить на ютуб-каналі Bamper TV. Це авторський проект актора Олексія Супруна, котрий вперше з`явився в скетч-шоу «Українці афігенні» на ICTV. Відтоді й дотепер він втілює образ сільського тракториста Петра Бампера. Його антагоніст – Сергій Сусельдорф, якого грає актор Сергій Щербаков. Їхні діалоги щедро замішані на ненормативній лексиці. Комедійний дует давно робить скетч-шоу «Бампер і Сус», і ось тепер парочка пропонує актуальне шоу «Увідєть унітаз і умєрєть».

Перші епізоди мають уже до мільйона переглядів. Судячи з дати їхнього виходу, назву підказав Володимир Зеленський. Звертаючись до громадян 22 квітня, він окреслив мрію російських військових: побачити унітаз та померти. Вранці — у газеті, ввечері — в куплеті. Докладно аналізувати зміст епізодів сенсу нема, бо кожен так чи інакше обігрує тупість, жадібність та дріб`язковість окупантів. Хіба що контент має дивну особливість. Йдеться про росіян, а персонаж, якого грає Супрун-Бампер, говорить, точніше, матюкається українським суржиком.

На воєнну тематику переключився й проект «Переозвучка UA», про який я писав раніше як про одного з лідерів україномовного ютуба. Його автори переозвучують голлівудські хіти на український копил, занурюють голлівудських героїв в український контекст, надають знайомим стрічкам нового звучання. Щоправда, чомусь це звучання — з питомо західноукраїнським акцентом. Так, на думку тих, хто переозвучує, говорять по гуцульських селах. І мимоволі маємо ще один умовно «сільський» контент на додачу до «Бандерівського смузі» та Бампера з Сусом.

Також у мародерський контекст вписується епізод «Переозвучки UA» із промовистою назвою «Загарбники пральних машин».

Тут змонтовані фрагменти блокбастерів «Грань майбутнього», «Володар перстенів» (ну ясно – орки) та «Нова ера Z» (теж промовисто – зомбі та символіка рашизму). Проте тут ширша можливість знецінювати ворога: використані кінокадри дозволяють познущатися зі злиднів, що чекають на росіян унаслідок санкцій. Давніший епізод «Будні українця» на основі фантастичного бойовика «Війна світів» моделює, як би виглядав український бойовик на воєнну тематику. Загалом кожен із шести готових епізодів побудований так, аби побутовий героїзм простих хлопів та дівок протиставити монстрам-прибульцям, яких запросто можна бити джавелінами та голіруч.

Маючи бажання, можна витратити небагато часу й знайти більше актуальної антивоєнної і антиросійської сатири й гумору. Зробити власні висновки і задатися важливим питанням: чи є ефект? Адресати, ті самі нікчемні викрадачі шкарпеток, трусів та унітазів, які самоназвалися армією, цього не побачать. А внутрішній користувач, маю надію, і без скетчів знає, хто наш ворог, і знецінює на словах часом дошкульніше.

Пояснення просте: подібний контент потрібен найперше його творцям. Аби не сидіти склавши руки й не чекати не знати чого. Й у такий спосіб зробити внесок у перемогу. А наскільки це смішно… Питання індивідуальне.