Селять у музеях та у власних домівках по десятеро людей: як жителі Дніпропетровщини зустрічають переселенців

Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну багатьом українцям довелося покинути свої домівки, аби врятуватися від окупантів.

Зокрема, багатьом жителям сходу України довелося переїхати до Петриківської громади, що на Дніпропетровщині.

Про це йдеться в сюжеті ТСН.

Там уже розмітили понад дві тисячі переселенців. Фактично кожен 10-й мешканець селища нині втікач від війни. Ба більше, цих людей вже називають майбутніми петриківцями. Зокрема, нині людно на етнохуторі Козацька Січ. Однак замість звичних туристів – тут тепер переселенці.

"Ніхто не думав, не гадав, а так вийшло. І син одразу сказав, треба приймати людей", - розповідає господиня на етнохуторі Наталія Ламза.

На хуторі, здебільшого, глиняні хати під солом'яними стріхами. До початку війни це були будинки-музеї, а тепер вони слугують прихистком. Понад 30 людей живуть тут від березня. Серед них і Тетяна, з двома дітьми, молодшому - лише п'ять місяців. Під обстрілами тікали з Волновахи, яка нині вщент зруйнована.

"Ми їхали, як то кажуть, в нікуди, де ми будем ночувати, аби лише щоб не під обстрілами. Це хата, їй 160 років за документами, але вона стояла ще задовго до документів. Під солом'яним дахом. Ніколи не думала, що ми так будем мешкати, але це краще, ніж в підвалі", - говорить Тетяна.

Живуть тут переселенці з різних міст нині як одна родина. Навіть їдять з одного казана.

"Великий на 50 осіб борщ, готуємо казан великий, або молочне готуємо, а нас господарки приносять безкоштовно молоко", - говорить Наталія Ламза.

Як одна родина живуть і у будинку пані Маргарити. Її чоловік нині на фронті, у неї ж свій фронт – волонтерський. Коли до громади почали прибувати перші біженці, одразу взяла вісьмох людей із Волновахи і собаку.

"Спочатку думала, як розмітити. Дякувати, що є пляжні шезлонги. Тому я спала тут на шезлонгу. Діти говорили, що нам у погребі добре, лише дати обігрівач", - говорить Маргарита.

Загалом Петриківська громада прийняла понад 2 тисячі 200 переселенців. Більшість живе у місцевих. Хтось у комунальних закладах. Клас англійської мови перетворився на квартиру та офіс для медиків з Донеччини.

"Ми тут в класах розмістились, Проживаємо і працюємо - все разом", - говорить Олександр Овчаренко, начальник відділу охорони здоров'я Покровська.

А лікарка зі Слов'янська змогла навіть працевлаштуватися. Вона рентгенолог, а місцева лікарня потребувала такого фахівця. Виїхала сюди із півторарічним сином.

"Одразу ж я влаштувалась сюди на роботу, колектив дуже гарний, відчуваю себе як вдома", - говорить Катерина Кулінченко, лікарка-рентгенолог.

У громаді, фактично кожен 10-й мешканець – переселенець. Утримувати всіх не просто, зізнається голова громади. Однак вихід знайшли.

"Від перших днів, коли ще не так було налагоджено волонтерський рух, всі прийняли рішення, що працівники бюджетних установ - усі здають на благодійний фонд одноденну заробітну плату", - говорить Наталія Коваленко, селищна голова Петриківки.

За ці кошти закуповують продукти й інші необхідні речі. А для працевлаштування почали залучати евакуйовані підприємства. Готують і земельні ділянки під будівництво житла. Бо розуміють, більшість людей тут залишаться. Повертатись їм просто нікуди.

Селять у музеях та у власних домівках по десятеро людей: як жителі Дніпропетровщини зустрічають переселенців

Переселенців поселили у 150-річних хатах під солом'яними стріхами

Відмовляються залишати Україну навіть тимчасово – історія переселенців із Харківщини