Місто без прапорів. Інтерв’ю з мешканкою окупованого Енергодару

Місто Енергодар у Запорізькій області в окупації з початку березня і більшість містян з нього не евакуювалися. На початку війни вони проводили масові акції протесту, відмовлялися брати гуманітарку з рук ворога, обурювалися обмеженням їхніх прав. Але з часом велелюдні акції непокори порідшали. Останній протест відбувся два тижні тому: співробітники ДСНС відмовилися працювати через затримання їхнього керівника. Дуже швидко окупанти застосували проти них силу.

При цьому почастішали обшуки, після яких рашисти затримують українців і відвозять у невідомому напрямку. Міський голова Енергодара Дмитро Орлов лише близько місяця тому, за допомогою українських спецслужб, виїхав з міста.

Окупанти наполегливо встановлюють в Енергодарі російські порядки: не можна виходити на мітинги на підтримку України, висловлюватися у соцмережах. Полюють не тільки на українських військових та активістів, а й на членів їхніх родин. На бюджетників тиснуть, примушуючи ставати колаборантами.

«Главком» записав інтерв’ю з жителькою Енергодара, яка досі залишається у місті. З питань безпеки ми не публікуватимемо її ім’я, прізвище та фото.

«Основне переживання – чи нас не забули»

Розкажіть, як живеться людям в умовах окупації?

Основні переживання людей, які перебувають в окупації, пов’язані з тим, чи не забули нас на великій землі. Чи пам’ятають, що нас потрібно звільняти і що нам тут не солодко?

На початку війни президент у кожній своїй промові згадував окуповані міста, у тому числі Енергодар. А тут аж днів п’ять не згадує. Ну, думаємо, мабуть забули про нас у Києві. А потім раз і знову згадав. То значить нічого страшного, не забули. Ось так ми реагуємо. Згадав – значить, пам’ятає.

Міністрка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук днями порадила виїздити з окупованих територій, тому що в окупації змушуватимуть брати російські паспорти. Але ж як ми усі поїдемо, як ми кинемо атомну станцію? То виходить, що таки про нас знов забули і не збираються звільняти?

Також була новина, що для того, щоби із Запоріжжя в’їхати до окупованої території, потрібно вказувати на бланку, куди і до кого їдеш. Тобто це бланк, схожий з тим, який заповнюєш, коли перетинаєш адмінкордон з окупованим Кримом. Значить, ми як Крим уже? До нас так ставляться?

Тут не те, щоби паніка, але такі розмови ходять поміж людей.

У вашому місті до повномасштабної війни жили понад 50 тис. людей. Скільки залишилося?

Наша міська влада казала, що лишилося 40 тис. Але мені здається, що менше. За офіційними даними, на атомній станції працює 11 тис. співробітників, і з них виїхали всього 700.

«Можемо виписати вам ліки, але ви їх не знайдете»

Чому люди не їдуть з окупованого Енергодара?

Найголовніша причина полягає у тому, що жоден енергодарець не був убитий через війну і військові дії на території Енергодара не проходили, лінії фронту тут немає. У нас не було прямо такого жаху як, наприклад, на окупованих територіях Харківщини, Київщини та Чернігівщини.

Якщо немає офіційних коридорів, чи люди мають можливість виїхати самостійно, або заїхати до міста? Наскільки це безпечно?

Кілька днів тому мій знайомий автівкою за чотири години дістався Запоріжжя, є інші, які за три з половиною години доїхали. Але це лотерея. У нас чимало Telegram-каналів «На виїзд» і тому подібних. З інформації, яка там публікується, зрозуміло, що люди по декілька діб чекають з маленькими дітьми на блокпостах, аби виїхати.

Автомобіль з гуманітаркою, у якому є і запчастини для Запорізької АЕС, вже понад тиждень не може проїхати до Енергодара. Інколи легкові автомобілі можуть провести якісь ліки. У нас у місті аптеки працюють, у них продаються ліки з Криму.

А лікарні працюють? Чи до всіх спеціалістів можна потрапити на прийом?

Знаю, що знайома з дитиною, яка має проблеми з диханням, алергік, звернулася до лікаря, і їй сказали, що не зможуть зробити аналізи. Тобто якщо у вас не гостра форма якоїсь хвороби, ви не потребуєте реанімації, звертатися не потрібно, бо все одно нічим не зможуть зарадити. Ось так приблизно кажуть: мовляв, можемо лише виписати вам ліки, але ви їх не знайдете.

Минулого тижня я зі своїми дітьми зустріла нашого окуліста, спитала про можливість перевірити зір. То він запросив нас, без проблем. Тобто якась частина лікарів залишилися і працюють. Але багатьох уже немає у місті. Лікарі кажуть, що як тільки окупанти почнуть вимагати у них співпраці в ультимативній формі, вони не вийдуть на роботу. Причому це стосується медиків як первинної, так і вторинної ланок.

Хто саме тисне і для чого?

Адміністрація тисне, яку поставили окупанти. Вони вже напрямки, хто чим курує, розподілили. Ви, певно, чули про цей гучний випадок із замахом на так званого керівника міста Андрія Шевчика. Його було поранено і зараз його немає у місті. Нині керує людина, яка приїхала з так званої «ДНР», Руслан Кірпічов. Він встановлює свої правила, почувається досить добре.

Жодного стосунку до нашого міста Кірпічов не мав, тому на всі посади призначає не місцевих, а своїх. Але от медсанчастину у нас курує місцевий лікар, колишній завідуючий пологового будинку. Я думаю, що тисне саме він на інших медиків, бо окупанти тиснуть на нього. Щоби ви розуміли, зараз ніякого електронного запису до лікарів немає, не працює eHealth, все як колись, у зошиті.

«В окупантів немає проблем з готівкою. А у нас є»

Яка валюта ходить?

Я не зустрічала російських рублів, проте російських товарів багато. Там, де були раніше торгові кіоски, наприклад, з ковбасою, нині продають побутову хімію російського виробництва. Тобто вони намагаються всі торгові точки заповнити своїм товаром. Як купуємо? Перекидаємо гроші з картки на картку. Таким чином і у кав’ярнях розплачуємося, і у ресторанах, на ринках навіть. Стареньким бабусям можна на картку гроші перекидати, у них вони є.

Так складно з готівкою?

Так, дефіцит шалений з самого початку окупації. Інколи через це буває складно розрахуватися, бо щоби заплатити карткою, потрібен інтернет, а він працює із перебоями. То я зберігаю гривні готівкою на чорний день.

Готівку можна дістати у мінял і у ломбардах, заплативши приблизно 10% від суми і скинувши гроші на картку. Міняли возять готівку із Запоріжжя і Мелітополя.

Це єдиний спосіб, бо банкомати і термінали давно не працюють. Коли на початку окупації ще працювали банкомати «Приватбанку», люди годинами стояли у черзі, аби зняти свою тисячу.

У російських військових при цьому проблем з готівковою гривнею немає, вони всюди платять готівкою. Я не уявляю, звідки вони її беруть.

«Мера» Шевчика намагалися прибрати свої ж»

У сусідньому Мелітополі окупанти змушують учителів проводити навчання за російською програмою. Чи працюють у вас навчальні заклади, хто викладає?

У нас працює один садочок. Окупанти ставлять собі це у заслугу, там працюють сформовані групи. Також є одна школа. Але я точно знаю, що жоден клас не був сформований. Загалом навчальний процес не відбувається ніякий, ані очно, ані дистанційно. Зокрема і моя дитина, шестикласниця, не ходить до школи.

Ви уже згадували про замах на гауляйтера Шевчика. У ЗМІ повідомляли, що у будинку, де він перебував, були підірвані двері під’їзду. Це будинок, де він живе? Хто підірвав, чи відомо?

У цьому будинку мешкає його мама, і він її щоранку навідував. Насправді, фактів якихось нових немає з того часу. Я можу сказати про декілька моментів, які особисто мене схиляють до думки, що Шевчика намагалися прибрати свої ж. Окупанти розшукували червону Audi, на якій нібито поїхали ті, хто це заподіяв. Я просто не уявляю, як партизани могли обрати таку яскраву машину, сіли у неї і поїхали геть. Я не уявляю собі, щоб хтось міг цим займатися у будинку, бо патрулюють вони дуже ретельно. Ходять без кінця-краю якимись групками.

Сам Шевчик живий. А от один з його охоронців, як пишуть у місцевих групах, нібито помер. Та перевірити цю інформацію неможливо.

«Одяг і побутову техніку купити нереально»

Що продають у магазинах, звідки товар і що з цінами?

Багато магазинчиків продають російські товари, зокрема харчі. Курчата-бройлери зі Ставропольського краю, ковбаса варена з Московської області. Є і наші виробники. Щодо цін, то я шукаю те, що зросло у ціні не більше ніж втричі від мирних часів і це мені пощастить, якщо я таке знайду. Був у мене квест — купити пральний порошок. Нещодавно знайшла його за ціною, всього втричі вищою від тієї, що була до окупації.

Десяток яєць десь 40 грн коштує.

Продукція, яку привозять селяни, дешева. Є огірки по 2-3 гривні за кг. Кабачки, помідори за доступними цінами, це все те, що у нас люди вирощують. Як хочете, то беріть хоч цілий ящик на закрутку. Але от сіль дорога, у нас продають «Россіль». І огірки малосольні все одно не зробиш, бо мінеральна вода дуже дорога – 0,5 л «Мирненської» коштує 40 грн.

Загалом у місті усе погіршилося. Наприклад, вивезення сміття, раніше воно не валялося навкруги. І торговельні центри дбали про прилеглі території.

Зате якщо комунальники десь щось відремонтували, одразу ж про це з’являється новина: от бачите, мовляв, які ми добрі.

Чого бракує у місті?

Жодної побутової техніки не придбати, телефонів нових немає, навушників. З одягу все, що було у крамницях, повигрібали. Наприклад, взуття можна знайти тільки на барахолках. У соцмережах створено дуже багато груп, де хтось щось шукає.

«Мене дивує, як деякі атовці спокійно ходять містом»

Чи є випадки обшуків помешкань, викрадень людей і наскільки багато?

Таких випадків безліч, особливо останнім часом. З вікна можна спостерігати як із сусіднього будинку людину виводять з пакетом на голові і кудись відвозять. Потім ніхто не знає, де її шукати.

Моїх знайомих викликали на бесіду. Розпитують про коло спілкування, а чи є серед знайомих представники тероборони, військовослужбовці, атовці, а де тут у вас нацисти, а от відео, де ви на блокпості, що ви там робили, а хто це біля вас? Нещодавно був випадок, коли до дачного будиночку старенької увірвалися люди зі словами, що її син – атовець. Вона підтвердила, але сказала, що його вже давно немає у місті.

Приходять до сусідів, розпитують про інших сусідів. «Стукачество» дуже розповсюджене. Їздять по дачних будиночках, все перевертають догори дригом. Нещодавно у моєї знайомої викрали чоловіка, до цього у них відібрали машину з документами.

Людину цілий день можуть протримати на допитах, а на ніч відпустити. Наступного дня в окупантів міняється тон спілкування, наприклад зі злого на добрий. У майстерності вести допити їм немає рівних.

Якось іду з магазина і бачу, як військові з літерами Z оточили 14-поверховий будинок, когось виводять. Потім читаємо повідомлення у наших групах, аби дізнатися кого ж затримали, але не завжди вдається...

Мене дивує, як люди, які були в АТО, спокійно ходять містом. Принаймні, знаю одного такого атовця з сім’єю. Я не знаю, чи вони уже співпрацюють з окупантами, чи їм не було куди їхати і вони лишилися, чи вони працюють і не можуть кинути свою роботу. Але оскільки полювання на таких людей було ціллю №1, це дивно. Є і такі, яких мобілізовували у 2014 році, вони повернулися з війни, а тепер знайшли спільну мову з окупантами. Звичайно, більшість атовців вже виїхали, я кажу про окремі випадки, кого я знаю.

Багато містян підтримують окупантів?

У моєму колі спілкування ніхто не підтримує окупантів. Загалом більшість до них ставиться негативно. Але є і ті, хто каже, що треба просто здаватися і все, навіщо воювати і навіщо нас звільняти, бо оце прийдуть постріляють, поруйнують усе. Нехай вже буде тихо, як у Криму. Це не всі так кажуть, але думка така є.

Частина селян раніше вважали, що з приходом Росії вони зможуть до Криму возити свій врожай, торгуватимуть. І от, прийшла Росія, і стало зрозуміло, що огірки до Криму вони не повезуть. Тому майже задарма їх і віддають тепер. А ще посаджено дуже багато помідорів, у нас же помідорний край. Скільки коштуватимуть як достигнуть і куди поїдуть ці помідори, узагалі незрозуміло. Те саме з редискою, якої багато, нема куди дівати.

При цьому селяни знають, що коли везуть овочі на базар, то частину товару доведеться залишити на блокпосту. Ти ж не будеш сперечатися з такими «поважними людьми» зі зброєю, звичайно, залишаєш.

«Не виїжджають, поки не стріляють»

Чи працює у вас українське телебачення, які канали показують?

У місті у більшості людей кабельне телебачення. Наші «кабельники» працюють, але лише канали з мультиками, фільмами, мистецькі. Жодного українського з новинами у кабельних мережах немає. В аналоговому доступі є російські канали, зокрема «Росія-1». Українські телеканали усі дивляться на супутнику, або через інтернет, коли він є. А він є десь 80% часу, можна радіо слухати українські канали, працює додаток «Дія», через нього можна.

Як працює російська пропаганда у місті?

Є щонайменше два Telegram-канали з місцевими новинами, які розкручують окупанти. Вони і новини з російських сайтів передруковують, повідомляють нам, що десь когось прийняли у піонери. Такого типу новини. Але я не знаю, як вони впливають, наприклад, на аудиторію літніх людей.

По гуманітарку хтось приходить, проте, чи серед них лише енергодарці, не знаю. Знаю, що люди з сіл спеціально приїжджають щоби отримати гуманітарку, бо в них зазвичай найпростіші телефони без банкінгу і вони не можуть щось купити переведенням з картки на картку.

У пакетах гуманітарки тушонка, якісь крупи можуть бути. Але сказати, що все місто пішло по гуманітарку, звісно, не можна. Це попри те, що продукти досить дорогі.

У Херсоні, наприклад, тепер висять бігборди з Пушкіним. А у вас?

До 9 травня був із цим бум. Повісили борди якогось Іванова Федора Степановича, який воював у якійсь дивізії під час «вєлікой отєчєствєнной», убив стільки-то фашистів. Нині ці бігборди обідрані висять.

На окупованих територіях є населені пункти, де посеред міста стоять блокпости, перевіряють документи, можуть перевірити зміст телефона. Чи є у вас таке?

Немає блокпостів. Посеред міста ніхто нічого не перевіряє. Хіба що на прохідній атомної станції не дозволяють окупанти проносити телефони всередину. Раніше можна було телефони з камерою тільки керівництву, а зараз всім заборонили. Тільки кнопочні, або взагалі без телефона проходьте.

А от якщо ти потрапляєш на допит, то твій телефон перевіряють дуже ретельно: усі кошики, видалену інформацію шукають, публікації у фейсбуці, навіть якщо вони видалені. Ходять чутки, що є навіть спеціальна людина, яка відстежує за геолокацією твоє переміщення, чим ти займаєшся. Якщо ти лайкаєш щось проукраїнське і ходиш на станцію, то з тобою потім буде проведено бесіду, тебе викличуть на килим. Чати з людьми, з якими спілкуємося, ми намагаємося чистити щовечора, щоби зайвої інформації не було. Телефон – це найстрашніша зброя, яку можуть використати проти тебе особисто.

Одне з найстрашніших покарань для енергодарців – розтонування авто (у Росії заборонене тонування, – «Главком»). Навіть якщо заводське, обов’язково слід його позбутися. Інакше заберуть автівку.

Які прапори у місті?

Взагалі ніяких. Вони познімали українські, повісили російські. Але з ними постійно були якісь гойдалки. Їх то порозривали, то понищили, то зламали флагшток…

Путін підписав указ, яким спрощує роздачу російських паспортів мешканцям Запоріжжя і Херсонщини. Ходять розмови, що окупанти готують так званий «референдум». Що про це думають містяни, чи виїжджатимуть з міста, якщо це станеться?

У мене була розмова з власником однієї кав’ярні, коли все це починалося. Казав, що якщо будуть російські паспорти вводити, то він поїде геть.

Зараз усе ближче й ближче видача російських паспортів. І я собі міркую: український же у мене не забирають. А російський – це просто папірець, який їм потрібен для звітності. І якщо це буде це питання життя і смерті, то я таки візьму цей російський паспорт і виконуватиму їхні настанови. Тому що я хочу жити. І дочекатися, доки нас звільнять.

Водночас я згадую історію з жабкою, яку якщо кинути в окріп, то вона одразу вистрибує. А якщо у холодну воду й поступово нагрівати до кипіння, то вона не помітить, як перетвориться на французький делікатес. Мені здається, всі ми нагадуємо таку жабку, яку кинули у холодну воду і поступово підвищують градус.

Ключове для наших людей, коли вирішується, виїжджати чи ні, – тут у нас не стріляють. Навіть на допитах вони не прострілюють ноги, не закопують у землю, як це робили в інших областях. Так, вони чинять психологічний тиск і відпускають. Дають настанови, що «далі не грішіть, починайте нове життя».

І я от заходжу на сторінку людини, яка була на такому допиті, припустимо, 12 травня. А її останній допис датується 9 травня. Після цього – тиша. Люди, які побували на допиті бояться, що їх прослуховують, що знову привезуть на допит. Бо їх запевняють, що як буде треба, їх дістануть. Іноді люди взагалі видаляють свою сторінку у Facebook, аби не попастися.

Михайло Глуховський, «Главком»