«Англосакси» vs «русский мир»: дайджест російської пропаганди за 6 червня

Чому Путін так не любить «англосаксів», але як і Гітлер нічого не може з ними вдіяти. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 6 червня.

1. Як «англосакси» стали ворогом Москви
2. Лондон і Вашингтон «розколюють європейську спільноту»
3. Сексуальне насильство окупантів в Україні
4. Історія повторюється 81 рік потому

Як «англосакси» стали ворогом Москви

6 червня голова МЗС Росії Лавров заявив, що «Україна не хоче вести переговори, і ми маємо всі підстави вважати, що вона тим самим виконує волю англосаксонського лідерства західного світу». 

Хто ж такі ці «англосакси», і чому боротьба з ними перетворилась на один з головних наративів російської пропаганди?

НАСПРАВДІ, це далеко не сучасний винахід Кремля. Так званих англосаксів там не люблять вже давно. Хоча жодних підстав для цього реальні англосакси не давали хоча б тому, що германські племена англів, саксів, ютів висадилися у Британії ще в епоху Великого переселення народів. А у ХІ столітті їх потіснили і асимілювали нормани. На цьому власне історія англосаксів завершується.

До Кримської війни (1853-1856) середньовічні племена Росію не турбували. Але після поразки Росії від коаліції Британії, Франції, Сардинії і Туреччини у Петербурзі вирішили, що Лондон не мав права заважати росіянам захоплювати Константинополь, а навпаки мав підтримати їх.

Саме з того часу ображені трубадури імперії Романових стали проповідувати ідею про загрозу англосаксонського панування над світом.

Вони ж переконали співвітчизників, нібито англосакси сповідують особливу ненависть до «русского мира». Цей міф не похитнули навіть союзницькі відносини росіян з англомовними спільниками під час двох світових війн.

У 2016 році прес-секретар Кремля Пєсков заявив буквально таке:

Володимир Пастухов, доктор політичних наук з University College of London пояснює, що «на думку кремлівських ідеологів, російська нація має ворога – англосаксів. Як і належить міфічному ворогові, англосакси є міфічною категорією. Чим менш реальні англосакси, тим більше вони зручні як природні вороги. Головні поплічники англосаксів зараз ситуативно українці, але це суто функціональне рішення, і на місці українців може бути будь-хто». 

Лондон і Вашингтон розколюють європейську спільноту 

Ненависть до англосаксів, за задумом Кремля, повинна не лише згуртувати російських патріотів, але й розколоти європейських недругів. Саме звідси наративи, що «Брюссель танцює під дудку Вашингтону» і його варіації: «США примушує ЄС допомагати Україні», «англосакси провокують напруженість на європейському континенті» і таке інше.

Тобто, якби не оті «чужі» континентальній Європі заморські Лондон з Вашингтоном, то в неї (Європи) на чолі з Берліном та Парижем все було б добре: Путін призначав би владу у країнах колишнього СРСР, його газ обігрівав би квартири європейських обивателів, а торгівля з РФ допомогла б ЄС впоратися з кризами.

Є у путінців також інші цінні поради та висновки для задурманених англосаксами європейців. Наприклад, що «накачування України зброєю за рахунок європейських платників податків призводить до подорожчання їхнього життя». Так про це пише колишній  місцеблюститель президентського крісла РФ Медведєв (коректність висловлювань залишимо на совісті автора).

НАСПРАВДІ, саме 6 червня у тій же Великій Британії десятки компаній розпочали експеримент з впровадження чотириденного робочого тижня без втрати зарплати для працівників.

Ну, а поки британці можуть собі дозволити такі експерименти, в Росії, якій «санкції йдуть тільки на користь», 67% компаній припинили найм працівників, а 21% взагалі готуються до масових скорочень.

Про шалене зростання цін у тій же Великий Британії чи не найкраще говорить ось таке порівняння.

Нагадаємо, середньомісячна російська зарплата у перерахунку  становить 712 фунтів стерлінгів, тоді як британці отримують 2352.

Сексуальне насильство окупантів в Україні

6 червня перший заступник Постійного представника РФ при ООН Дмитро Полянський за підсумками засідання Ради Безпеки заявив:

НАСПРАВДІ, вже спецпредставник ООН з питань сексуального насильства Праміла Паттен (вона теж з англосаксів – з Маврикія, колишньої британської колонії) заявила наступне:

–   Отримані повідомлення про 124 випадки сексуального насильства на території України. Більшість постраждалих – жінки і дівчатка, але є 26 випадків насильства щодо хлопчиків і чоловіків.

–   Через активні бойові дії, масові переміщення всередині країни, порушення роботи відповідних служб і стигматизації, пов’язаної з сексуальним насильством, ймовірні жертви часто не можуть або не хочуть повідомляти в правоохоронні органи про те, що з ними трапилося.  

–   У 49-ти зі 124 заяв йдеться про сексуальні наруги стосовно дітей. У семи випадках насильство зазнали хлопчики, у 19 – чоловіки. 

–   З досвіду інших конфліктів по всьому світу зрозуміло, що відомості, що надійшли – лише верхівка айсберга.  

–   Для того, щоб міжнародне співтовариство відреагувало належним чином – не потрібно чекати на перевірку всіх скарг. Навіть одного випадку достатньо для того, щоб усі сторони вжили превентивних заходів. 

–   Амністії за злочини, пов’язані з сексуальним насильством, не має бути. 

Історія повторюється 81 рік потому

І наостанок про одного зі стовпів англосаксів – Бориса Джонсона, відставки якого 6 червня так очікував «русский мир». Москва його відверто не любить. Хоча дивно, адже завдяки йому багато в чому стався Brexit – втілення мрії Кремля про розкол Євросоюзу. Але у 2022-му Джонсон став  однією з головних дійових осіб всесвітнього руху з підтримки України. Тому саме він удостоївся величезної порції російського пропагандистського бруду.

НАСПРАВДІ, рівно 81 рік і один місяць тому, 7 травня 1941 року, тодішній прем’єр-міністр Вінстон Черчилль організував голосування з вотуму довіри до себе в парламенті. Справи у Лондоні тоді були кепські, уряду нічим було похвалитися у протистоянні з Гітлером. Але проти Черчилля виявилося лише три голоси. А через три дні після голосування гітлерівці рознесли будівлю парламенту під час бомбардування британської столиці. Мабуть, таким чином вони також намагались висловити своє ставлення до англосаксонської демократії. Як бачимо, вона не постраждала. Більш того, за чотири роки святкувала перемогу над нацизмом. 

Тому за демократію треба і варто боротись. Адже як сказав той же Борис Джонсон: «Гітлер переконував вас, що він може все, а Черчилль – що ви можете все».