Не можу плакати: чому під час війни такі емоції нормальні

Раніше ви легко могли пустити сльозу під час перегляду зворушливого відео у соцмережі, але з початком війни зовсім розучились плакати.

Чому так сталося і чим це загрожує здоров’ю розповідає психолог Альона Щербань.

Куди поділись сльози.

Не плакати – цілком нормальна реакція для людини яка живе у стані постійного стресу.

І хоча приводів для плачу наразі вдосталь – розпач від новин, біль від втрати знайомих та близьких, постійна загроза життю – сліз немає навіть тоді, коли хочеться поплакати, щоб стало трішки легше.

Відсутність сліз – це захисна реакція нашого організму на небезпеку.

Щоб вижити, ми на деякий час блокуємо свої природні бажання, перестаємо бути чутливими до обставин.

А коли небезпека минає, можемо розплакатись без жодних на те причин.

Про це часто розповідають українці, яким вдалося врятуватись з окупованих територій чи опинитись у безпечному місці.

Тому вважати, що ваша душа з початком війни стала черствою не варто.

Розкисати чи ні.

Постійне стримування емоцій негативно впливає на фізичний та психічний стан, адже у процесі плачу ми даємо вихід пригніченим почуттям та нервовій напрузі.

Ця корисна фізіологічна реакція на стрес допомагає вивільнити окситоцин і ендорфіни, так звані гормони щастя.

До того ж плач зменшує рівень стресу, допомагає заспокоїтися та полегшує фізичний біль.

Ще один важливий факт: на стримування сліз витрачається багато енергії, яка може знадобитися організму в екстремальній ситуації.

Тож поплакати під час війни – це можливість розслабитись.

І не картайте себе промовляючи: “Я плачу, бо слабка”.

Краще кажіть: “Я плачу, бо мені важко і боляче.

Це нормально”.

Крім того, сльози є соціальним інструментом, який показує іншим, що вам може знадобитися підтримка, про яку не зручно просити.

Якщо ж ви дали собі обіцянку не розкисати у цей непростий час і стримуєте бажання поплакати – перегляньте свої принципи і дайте волю почуттям.

Подбайте про свій внутрішній психічний ресурс.

Пам’ятайте, в жодному разі це не буде вважатись проявом слабкості.

Не секрет, що жінки більш тонкосльозі і в більшості випадків їм легше розплакатись ніж чоловікам: за статистикою, у мирний час доросла жінка плаче 2-3 рази на місяць, а чоловік лише раз.

Але це стосується мирного часу.

Війна змінила всі правила і закони.

Як знову заплакати.

У кожної людини є свої больові точки, натиснувши на які можна змусити себе плакати.

Хтось може дати волю почуттям лише на самоті.

Комусь, щоб увійти у гострий емоційний стан, потрібна підтримка близької людини, з якою можна відверто поговорити.

Викликати сльози допомагають спогади, фотографії, музика, які пов’язані з важливими переживаннями у вашому житті.

Пригадати найдрібніші деталі.

При цьому спогад не обов’язково має бути сумним.

Це може бути й радісна подія.

У ситуації, коли людина перебуває у стані глибокої депресії і не може розплакатись, навіть коли дуже цього хоче, варто звернутись за допомогою психолога.

Плакати кожного дня – це нормально.

Ненормальною є війна, а не ваші реакції на неї.

Тож якщо ви не можете зупинитись і плачете щодня – значить цього потребує ваша психіка для утримання рівноваги.

Не треба забувати й про такий важливий елемент психічної терапії як оплакування.

Тому хто втратив на війні рідну людину або домівку необхідно виплакати свій біль, залишити його в минулому, щоб жити далі.

У стані горювання люди можуть плакати щодня місяцями!.

Втім, якщо людина зациклюється лише на особистих переживаннях і забуває про все інше: не хоче повноцінно харчуватися, не дбає про гігієну і власну безпеку – їй потрібна підтримка рідних і допомога спеціаліста.

Сьогодні українцям варто усвідомити, що ми живемо у новій реальності і оскільки вона може тривати досить довго, треба до неї адаптуватися.

Переживання та апатія можуть сигналізувати про самообман - психолог.

Бажано навчитися діяти раціонально, дбати про своє фізичне і психічне здоров’я, пам’ятати, що всі наші емоції (відсутність сліз, чи їх велика кількість) – це абсолютно нормально.