Овсяннікова приїжджала, щоб засвідчити «нацизм і русофобію»?

Одіозна росіянка Марина Овсяннікова, яка вдає з себе дисидентку,  приїздила до України. По від'їзді вона поділилася враженнями, і стало зрозумілим: вона саме вдає з себе дисидентку, а не є нею.

Передусім в усій цій історії є вкрай дивна річ: Овсяннікова так і не розкрила, у який спосіб вона приїхала до України й пересувалася нашою територією. Навіть коли саме приїхала, не зізналася. Все, що стосується приїзду, переїздів та від'їзду, сповито таємничістю, причому демонстративно, підкреслено, щоби привернути до таємничості увагу. Саме так зазвичай розповідають про свої походеньки шпигуни.

Овсяннікова згадує, що їй допомагали, її супроводжували — але й тут не уточнює нічого. Мимоволі виникає підозра, що це була якась диверсійно-розвідувальна група, щось нешляхетне. Спецоперація.

Вона зазначила, що «хотіла допомогти владі» (отже, зустрітися з кимось із влади) та «записати інтерв'ю з Зеленським» (щонайменше зустрітися з ним). Хоча з публічної реакції Зеленського на згадку про Овсяннікову складається враження, що він таких планів не мав.

Впадає в око, що в Овсяннікової дуже багато «я»; це «я» на передньому плані, а розповіді про Україну — так, тло. І, звісно ж, вона так і не збагнула, чому вчинила нетактовно й жорстоко щодо українців — емпатії нуль. Українці для неї — лише засіб її самореклами. Поширена в Росії впевненість, що етика та людяність журналістам не потрібні й лише шкодять. І що будь-якого російського вральмана українці мають зустрічати, мов гуру й місіонера.

Ось пригоди авантюристки — за її власними словами. «Журналісти стали кричати, що я москалика».  Щось я не чув, щоб її так називали, й зовсім не в цьому полягали претензії до неї. Але російська пропаганда стверджує, що вже давно й завжди українці лише так і називають росіян — москалями. Бо ж нацисти. Овсяннікова цей міф «засвідчила».

Незвана гостя написала, що вона не «хорошая русская», а українка й хоче змінити своє прізвище на Ткачук. «Москалька», «змінити прізвище» — от і все, протистояння з росіянами зведено до суто етнічного чинника. Виглядає це так: маєш в Україні російське прізвище — тебе ненавидітимуть і називатимуть москалькою, утискатимуть, як і всіх росіян.  От він — нацизм, печерний нацизм! Русофобія, ґвалт!

І трилер: «В итоге служба Welt эвакуировала самыми невероятными путями. Я даже от страха отказалась встречаться с Геращенко... Это был какой-то ужас, мы с трудом выехали на машине через Румынию, я чудом уехала». Пригадується, саме через румунський кордон, і саме «с трудом» хоті був утекти колись Остап Бендер. Ідея запозичена звідти, ні? А ще пригадується сумнозвісне інтерв'ю Януковича після втечі — те, де він зламав ручку. В нього буцімто стріляли, й він теж пробирався городами й таємними стежками. Ніби автор сценарію там і тут — один і той самий.

Та хай би Овсяннікова хоч повзла до кордону по-пластунському — це було б елегантно, але чого вона так злякалася? В неї теж стріляли? За нею гналися? Натовп українських журналістів, мабуть, із сокирами гнався.  Яка реальна загроза над нею нависла? Це — теж її маленький секрет. Сухий підсумок: в Україні над людьми з прізвищем на зразок «Овсяннікова» нависла страшна загроза, там етнічних «москалів» убивають — нацисти ж бо.

Скажіть, після прочитання такої історії вам захочеться співчувати Україні, а тим паче допомагати їй перемогти? Чи ви й далі тавруватимете Путіна, та й усю Росію?

Російська пропаганда отримала те, чого досі ніколи не отримувала: свідчення з перших рук. Не якась бабка казала, як у неї зазвичай, не «мені розповіли, що їм розповіли», а реальна журналістка, яка щойно отримала на Заході нагороди та премії. Й оприлюднено це не в путінському листку, а  ліберальній антипутінській «Медузі». І, ймовірно, буде оприлюднено в авторитетній німецькій Die Welt. Чи десь іще в Німеччині — там, де й без того російська пропаганда гуляє, мов у себе вдома.