Після зустрічі з Папою Франциском

8 червня цього року Папа Франциск прийняв невеличку українську делегацію, і ця зустріч мала неофіційний, виключно громадський характер. Власне, й організував її давній друг Папи аргентинець Алехандро, запросивши до неї двох своїх друзів: Євгена Якушева з Маріуполя й консультанта з діалогу з релігійними організаціями Дениса Коляду. А оскільки Денис – випускник УКУ, то за його сприянням до делегації долучили ще й мене, проректора УКУ.

Як доброго друга Папи, Алехандра болить, що в українському суспільстві деякі кроки Його Святості сприймаються неоднозначно, тож він вирішив створити ще й такий неофіційний майданчик для комунікації. А ще до того саме через нього до рук Папи потрапила ціла низка листів від деяких громадських інституцій, релігійних та громадських лідерів. Серед тих дописів був один – від згаданого вже Дениса Коляди, і цей лист особливо припав Папі до душі, оскільки був написаний з великою щирістю й молодечим запалом. На нього Папа й відповів особисто, причому відповів з великим смиренням. Так протягнулася ниточка симпатії та довіри, яка й уможливила цю зустріч.

Офіційні зустрічі з Римським Понтифіком тривають не довше 25 хвилин. Завдяки неофіційному характерові зустрічі нам пощастило: ми розмовляли 1 годину й 45 хвилин. Святий Отець почав її словами: «Можемо розмовляти стільки, скільки треба буде», і це недвозначно засвідчило, що Папа справді хотів вислухати нас і зрозуміти всі особливості українського сприйняття. Отож ми, українці, по черзі брали слово й шанобливо, проте водночас і відверто аналізували причини критичного ставлення багатьох українців до позиції Ватикану щодо нинішньої російсько-української війни, а також до певних кроків солідарності з боку самого Папи.

Говорили ми, серед іншого, про те, що Росія стріляє не лише зброєю, а й брехливою інформацією

Дуже довгий час на Україну дивилися крізь російські окуляри – зокрема, і у Ватикані. Проте християнський вибір на користь скривдженого означає, що дивитися на нього через призму інформаційної пропаганди агресора, несправедливо. Отож настав час, щоб Ватикан виробив власне українську політику, яка не буде похідною від його російської політики.

Довгий час український народ був народом сутінків – сьогодні ми просимо Папу допомогти йому стати народом світла. Він не міг бути суб’єктом своєї історії, але зараз він дорогою ціною виборює собі це право. Досі інші народи сприймали українців як тих, хто створює проблеми, тоді як ми закликаємо Папу побачити, що ми можемо бути частиною розв’язку тих проблем.

Говорили ми й про те, що чимало жалісливих європейців роблять велику помилку, коли прагнуть вивести росіян з-під відповідальності, звалюючи всю вину на Путіна

Так, вину за цю злочинну війну несе передусім російське керівництво. Але воєнні злочини в Україні чинять російські солдати, а російський народ, що в більшості своїй схвалює цю війну, несе свою відповідальність за неї. Тому любити росіян якраз і означає розкрити перед ними масштаби їхнього злочину, дати їм вжахнутися вчиненим і спрямувати їхні душі до щирого каяття перед Богом і людьми.

Просили ми Святішого Отця підтримати заявку України до повноправного членства в Європейському Союзі, адже українці кров’ю довели свою вірність європейським цінностям. На що Папа відгукнувся, що найближча нагода для цього в нього буде під час зустрічі з президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн (зустріч відбулась 10 червня).

Знаючи з преси, що Папі важко сприйняти важливість поставок летальної зброї до України, ми нагадали йому, що Україна була першою країною, яка зреклася атомної зброї, й Росія гарантувала їй безпеку та територіальну цілісність. А насправді пішла проти нас війною. На 2014 рік Україна зменшила свою армію з пів мільйона до 150 тисяч, але це їй також тільки зашкодило. Тому сьогодні Україна має право захистити себе.

На що Папа підтвердив, що народ, як і окрема людина, має право на самозахист, інакше може уподібнитися самогубцеві

Неможливо перелічити всі теми, що їх ми заторкнули під час розмови, і кожного разу ми мали в Папі уважного слухача. Вислухав Папа і розповідь про трагедію Маріуполя та його захисників як символ страждань українців у час цієї війни. І пообіцяв нам, що зробить усе від нього залежне, щоб домогтися успішного обміну інтернованих захисників.

Вислухавши нас, Святіший Отець сам узяв слово і перелічив усі свої кроки, які він зробив, виходячи зі свого однозначного прагнення підтримати українців, що стали жертвою цієї жорстокої і несправедливої війни. Згадав він, зокрема, й таке:

• у перший же день війни він зателефонував Зеленському; згодом телефонував йому ще двічі;
• пішов до російського посольства, щоб цим нестандартним кроком привернути увагу світу;
• намагався приїхати до Москви, щоб поговорити з Путіним і закликати до припинення війни, але отримав чемну відмову;
• приймав не раз українських дітей, звертався до італійців про їхній моральний обов’язок підтримати українських біженок-матерів;
• двічі посилав кардиналів до України – причому не тому, що не хотів поїхати сам, а щоб засигналізувати про свою увагу до проблем України;
• відмовився від зустрічі з патріархом Московським Кірілом у Єрусалимі, як було попередньо погоджено.

Попрохали ми Папу активізувати контакти з Православною Церквою України, яка також потерпає від російської пропаганди.

Чимало часу зайняло обговорення можливості візиту Папи до України, про який ми всі дружно його просили. Святіший Отець кілька разів дуже наполегливо підкреслив, що він хоче це зробити. Найголовнішою перешкодою є хвороба колін, і лікарі рішуче забороняють йому навіть думати про якісь поїздки. Під питанням стоїть і вже узгоджена його поїздка в липні до Конґо (тепер уже відомо, що зустріч справді перенесли).

Але якщо поїздка до України стане практично можливою, то Папа Франциск хоче приїхати саме до Києва, а не на кордон із Україною, як йому дехто радить

Під кінець розмови ми підняли питання про неясність у католицькій доктрині щодо понять «справедливої війни» і «справедливого миру». Було б важливо для всього світу, якби проясненню цього питання була присвячена особлива увага Церкви. Папа активно відреагував на цю пропозицію і погодився, що така ясність потрібна. Виявилося, що він уже дав вказівку деяким кардиналам опрацювати цю тему глибше.

На завершення відзначу, що атмосфера під час розмови була надзвичайно приязною і легкою. Папа часто і щиро жартував, чим спонукав і нас до щирості та відвертості. Цим, зокрема, і скористався Денис Коляда, запрошуючи Папу приїхати до України ще й такими словами: «Пам’ятайте, що всі Папи, які побували на території України, згодом ставали святими!». Від цього засміялися всі.

Не забули ми й про молитву. Спершу, на прохання Дениса, Алехандро прочитав нашу спільну молитву за якнайшвидше одужання Папи. А тоді Святіший Отець помолився разом із нами за мир в Україні.

Із зустрічі ми всі виходили не лише вдячні Папі за цю нагоду донести йому свої міркування, а й справді натхненні: ця розмова була дуже важливою для всіх нас. Звідси, звичайно, не випливає, що відтепер Папа дивитиметься на світ крізь українські окуляри. Напевно, й українцям важливо буде в майбутньому почути, як бачать певні речі з позиції Ватикану. Проте одну річ можна ствердити вже сьогодні цілком однозначно: комунікаційні кризи треба залагоджувати доброзичливим спілкуванням. Саме це, перебуваючи у Ватикані, ми й намагалися зробити.

Джерело: risu.org.ua