Один колір — одна любов. Як іспанські клуби набули звичного нам кольору

Один колір — одна любов.

Як іспанські клуби набули звичного нам кольору.

Читачка Football.

ua Аліса Колпак поділилася цікавими подробицями з історії нинішніх грандів Ла Ліги.

У попередніх статтях ми розглядали історії виникнення клубних кольорів футбольних грандів з Англії та Італії.

Сьогодні ж на черзі Іспанія.

Реал Мадрид.

Чому Королівський клуб з Мадрида грає саме в білій формі? Витоки цієї історії, як і в багатьох інших клубів, ведуть до Англії, звідки на початку ХХ сторіччя футбол поширювався Європою.

Існує версія, згідно з якою, при виборі клубних кольорів натхненням для «Реала», заснованого у 1902 р., стала лондонська команда Корінтіан (вона грала у формі, що поєднувала білі футболки та чорні шорти).

Зараз цей клуб вже мало кому відомий, але був у його історії період, коли він був популярним не лише на батьківщині, але й далеко за її межами.

Лондонський Корінтіан був заснований у 1882 р.

та відразу оголосив про свій виключно аматорський статус.

Основним принципом команди, що його прописали в своєму уставі засновники, була чиста любов до футболу, вони не були зацікавлені в грошах та боротьбі за трофеї.

Відсутність професійного статусу, звісно, не дозволяла Корінтіану приймати участь в офіційних змаганнях та турнірах, але їм вдавалося створити фурор, навіть граючи лише у товариських матчах.

Їх ігровий стиль закохував у себе вболівальників, а рівень був настільки високим, що дозволяв обігравати найкращі професійні команди Англії.

Наприклад, у 1884 р.

з рахунком 8:1 був розгромлений Блекберн Роверс, діючий володар Кубку Англії.

Вони також обіграли й іншого діючого переможця КА – Бері у 1903 р.

Крім того, у 1904 р.

Корінтіан розгромив Манчестер Юнайтед 11:3, що дотепер є найбільшою поразкою «Червоних дияволів» у історії.

Важливо відмітити також і те, що у 1894 та 1895 рр.

збірна Англії у двох поєдинках проти Вельсу була повністю складена саме з гравців Корінтіана.

Всі ці успіхи не залишилися непоміченими – клуб отримав запрошення на проведення туру по Бразилії, де також створив фурор.

Під час південноамериканських «гастролей» команда рознесла вщент Ріо (8:1), Флуміненсе (10:1), Паулістао (5:0) та Сан-Паулу (8:2).

Гра англійців настільки вразила місцевих, що після цього турне в Бразилії заснували новий клуб, який назвали на честь лондонців – Корінтіанс.

Є декілька теорій, згідно з якими саме на честь цієї команди обрав свої клубні кольори Реал Мадрид.

Відповідно до першої версії, вважається, що двоє з засновників Реала побували у Лондоні незадовго до заснування мадридського клубу.

Вони потрапили на стадіон на гру Корінтіана та були настільки вражені майстерністю та джентльменським духом цієї команди, що вирішили обрати для свого клубу саме білі футболки.

Також існує версія, що білий колір футболок Мадрида пов’язаний з одним із засновників клубу Артуром Джонсоном.

В історії Реала це одна з ключових фігур, оскільки саме він, в якості центрального нападника, забив перший гол в історії клубу, а потім був його тренером.

Можливо, саме він, вражений лондонською командою, за грою якої спостерігав у юнацькі роки, запропонував використати білі кольори Корінтіана.

Остання версія, яку вважають загальноприйнятою, розповідає історію про гравців Реала Періко Ескобаля та Фелікса Кесаду, які подорожували у 1925 р.

по Англії та потрапили на матч Корінтіана.

Їх дуже вразила гра лондонців, тому вони захотіли взяти їх кольори у якості своїх клубних.

Повернувшись до Мадрида, вони звернулися до президента Реала Педро Парахеса та вмовили його частково змінити клубну форму, взявши чорні шорти замість білих.

Цей експеримент продовжувався лише рік – після кількох поразок (у тому числі й від Барселони у Кубку Короля з рахунком 5:1) було вирішено повернутися до білих шортів.

У білих футболках та шортах, які доповнювалися чорними або синіми гетрами, Реал виступав до 1955 р.

Саме у цьому році клуб почав грати у повністю білому комплекті, який відомий усім і нині.

У останній версії кольори Корінтіана розглядаються лише як однорічний експеримент мадридців – гравці Реала, вражені класною грою іншої команди, захотіли грати в аналогічному забарвленні, тому попросили змінити колір шортів.

При цьому Мадрид вже багато років, ще до цього експерименту, грав у білих кольорах.

Тому, якщо ця версія загальноприйнята, а інші є лише здогадками, можливо, історія про те, що Реал Мадрид обрав білі футболки саме наслідуючи приклад Корінтіана, – це лише красива легенда.

Але деякий слід цей лондонський клуб у історії Реала, схоже, все ж залишив – формою сезону 1925/26.

Севілья була заснована 25 січня 1890 р., але офіційною датою створення клубу вважається 14 жовтня 1905 р.

Саме в цей день команда була записана до офіційного реєстру.

Від моменту заснування севільці грали у білих кольорах.

В ті часи таке забарвлення було притаманне багатьом командам, а популярність білої форми була обумовлена тим, що саме вона була найпростішою та найдешевшою.

Клуби в ті часи не мали значних статків, тому більшість обирала практичні варіанти забарвлення форми.

Таким чином, Севілья не зраджувала білому кольору протягом усієї історії.

Але був епізод, коли забарвлення «нервіонців» могло змінитися.

31 січня 1909 р.

вони грали благодійний поєдинок з Рекреатіво з Уельви (на ньому збиралися кошти для постраждалих після землетрусу у Мессіні).

Саме у цьому матчі, адже він мав презентувати клуб севільській публіці, директори Севільї хотіли представити нові клубні футболки – смугасті червоно-білі, як у англійського клубу Сандерленд.

Чому нова форма була пов’язана з кольорами Сандерленда? Колишній гравець та перший капітан Севільї Г’ю Маккол після завершення кар’єри гравця повернувся до Англії та оселився у Сандерленді.

Саме через нього іспанці закупили комплект нової червоно-білої форми.

Прибути до Севільї цей комплект мав саме до гри з Рекреатіво, але виникла затримка, через яку команді довелося виходити на матч у старій формі – білих футболках та шортах і чорних гетрах.

Публіка добре прийняла такий колір, тому у правлінні клубу вирішили відмовитися від змін і залишити білу форму у якості основної.

Такою вона залишається й у наші дні.

Усі зміни в забарвленні за цей час були лише косметичними: змінювався колір гетр (з чорних на білі та навпаки), а на футболках та шортах з часом з’явилися червоні вставки.

А прибулі з Сандерленду смугасті червоно-білі футболки у подальшому досить довго використовувалися як запасний варіант форми.

Існує декілька теорій відносно синьо-гранатових кольорів каталонської Барселони.

Одна з них офіційна, а крім неї також є декілька сумнівних.

Пропоную розглянути історію вибору культового забарвлення «блаугранас» більш детально.

Немає нічого дивного в тому, що тут також не обійшлося без зв’язку з Англією.

Відповідно до офіційної інформації, якої дотримується сам клуб (цю версію розповіли нащадки засновників Барселони), дані кольори пов’язані з регбійною командою школи Мерчент Тейлорс з невеличкого містечка Кросбі, яке розташоване поруч з Ліверпулем.

У цій команді грали Ернест та Артур Вітті, брати, які були одними з засновників Барселони.

Вони й запропонували кольори своєї колишньої команди (як неважко здогадатися, червоно-сині) у якості клубних на зборах правління у грудні 1899 р.

Вважається, що цю ідею підтримав голова клубу засновників, Жоан Гампер, який у минулому грав у таких самих кольорах за швейцарський Базель.

Але є також інші теорії відносно вибору саме цих кольорів, хоча вони виглядають досить сумнівно.

Наприклад, є версія, згідно з якою таке забарвлення обрала мати одного з гравців, оскільки в неї була можливість використовувати для пошиття форми тканину саме цих кольорів.

Ще одна теорія – зв’язок із звичайними перовими ручками, адже у той час саме червоні та сині пера були найбільш доступними.

Дехто також пов’язував вибір цих кольорів з Французькою революцією, під час якої вони дуже широко використовувалися.

Потрібно зазначити, що перші комплекти форми Барселони мали досить незвичне для нас поєднання – синьо-гранатові футболки доповнювалися білими шортами та чорними гетрами.

У період 1913-1920 рр.

каталонці грали в такому ж комплекті, але з чорними шортами, і лише після цього стали використовувати більш звичний для нас варіант з синіми шортами та гетрами.

Атлетіко (Мадрид).

Звичний для сучасного вболівальника комплект домашньої форми мадридського Атлетіко (футболки у червоно-білу смужку, сині шорти) почав використовуватися не одразу.

З моменту свого заснування (1903 р.) і до 1911 р.

клуб грав у біло-синіх половинчастих футболках з синіми шортами та гетрами, відповідно до форми Атлетіка з Більбао.

Мадридці на той час вважалися філією цього клубу у столиці Іспанії (Атлетіко заснували баскські студенти, які навчалися у Мадриді).

Баски змінили свої кольори на червоно-білі у 1910 р., а через рік таке саме оновлення відбулося й у столичній команді.

Як вважається, це забарвлення прижилося у Мадриді через дешевизну червоно-білої тканини, з якої у ті часи шили матраци.

Невикористаний після пошиття матраців матеріал чудово підходив у якості тканини для футболок.

Саме через таке походження футбольної амуніції мадридський Атлетіко відомий зараз під прізвиськом «матрацники» (Los Colchoneros).

Атлетік (Більбао).

Розповівши про мадридський Атлетіко, неможливо не згадати й про баскський Атлетік, який столична команда наслідувала своєю назвою та кольорами форми.

В період з моменту заснування у 1898 р.

та до 1902 р.

баски грали у простих білих кольорах, після чого змінили їх на біло-сині футболки, які за стилем нагадували англійський Блекберн Роверс, з синіми шортами та гетрами.

Таке забарвлення з’явилося невипадково – форму у біло-синіх кольорах «Левам» подарував Хуан Мозер, нащадок ірландців, який жив у Більбао.

У цих кольорах баски перемогли у Copa de la Coronación (цей турнір передував Кубку Короля), що спонукало залишити їх і надалі.

Ці кольори були для клубу основними до 9 січня 1910 р., коли баски вийшли на гру зі Спортингом з Іруна (товариський поєдинок на честь відкриття нового стадіону у Іруні) у смугастих червоно-білих футболках.

Історія, пов’язана зі зміною забарвлення форми Атлетіка, подібна до багатьох інших та також має відношення до Англії.

Під час Різдвяних вихідних 1909 р.

член правління Атлетіка та гравець команди Хуан Елордуй поїхав на відпочинок до Лондона.

Скориставшись такою можливістю, керівництво клубу доручило йому купити в Англії нові комплекти форми у кольорах Блекберна.

Елордуй відкладав цю справу до останнього дня свого відпочинку, а коли узявся до її виконання, зрозумів, що знайти необхідні комплекти футболок не може.

Наступного дня, у Саутгемптоні, маючи час до відплиття порома у Більбао, він продовжив пошуки.

Форми потрібного кольору у місті знайти не вдалося, але там було багато комплектів екіпірування у червоно-білому забарвленні клубу Саутгемптон.

Оскільки ці кольори збігаються з кольорами прапору Більбао, Елордуй вирішив, що така форма стане непоганим варіантом, та купив 50 смугастих червоно-білих футболок.

У клубі лишилися задоволеними і забарвленням, і якістю нової форми, тому вирішили її залишити.

З того часу вже більше 100 років «Леви» грають виключно у цих кольорах.

Чорні шорти в екіпіруванні з’явилися у 1913 р.

Вільярреал відомий багатьом вболівальникам передусім через своє прізвисько «Жовтий підводний човен», яким він зобов’язаний пісні легендарних The Beatles.

А це прізвисько з’явилося саме через жовтий колір форми клубу.

Але на початку свого існування Вільярреал грав зовсім не в жовтих кольорах.

Після заснування у 1923 р., клуб досить довго носив білі футболки та чорні шорти (так само, як і їх сусіди, Валенсія та Кастельйон).

Зміни відбулися лише у 1947 р., причому це було обумовлено не спробою відрізнитися від сусідів-суперників, а звичайною випадковістю.

Син президента Вільярреала поїхав до Валенсії, щоб закупити для команди нову форму.

Біло-чорних комплектів у магазині, де клуб завжди купував екіпірування, не було (це й не дивно, адже на форму такого кольору саме у Валенсії, звісно, був великий попит).

Замість них покупцеві запропонували варіант з жовтими футболками та синіми шортами, та ще й по більш вигідній ціні.

Новий варіант форми сподобався вболівальникам команди, тому його було вирішено залишити.

Саме у комплекті, що складався з жовтих футболок і синіх шортів та гетр, Вільярреал грав наступні 58 років.

А у 2005 р.

президент клубу Фернандо Ройг вирішив перевдягнути команду у повністю жовтий комплект, у якому «Yellow Submarine» грає й нині.

Далі буде….

Колпак Аліса.