Епістолярний привіт Небензі від Гітлера: дайджест пропаганди Росії за 21 червня

У «ДНР» вирішили брати іноземців-«добровольців» на військову службу, а звільнення «Тайри» призвело до скандалу серед пропагандистів. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 21 червня.

Пушилін шукає «міліціонерів»-іноземців
Операція «Тайра» – інформаційна поразка Росії
Як литовці «злякались» Патрушева
Що писав Гітлер 21 червня 1941 року

Пушилін шукає «міліціонерів»-іноземців

Ватажок так званої «ДНР» Пушилін офіційно розписався у нестачі живої сили для «визволення Донбасу». 21 червня він ухвалив рішення про прийом на військову службу за контрактом іноземних громадян.

Хто буде такими вважатися не ясно: асадівці з Сирії, афганці з «Талібану», абхази, південні осетини, придністровці? Жодної країни, яка б офіційно визнала «ДНР» (окрім таких самих резервацій та Росії, в якій ПВК «Вагнер» і Міноборони вже наввипередки шукають для себе чергове «гарматне м’ясо»), немає. Отже, жодних юридичних підстав служби цих «добровільних іноземних контрактників» також не існує.

НАСПРАВДІ, зрозуміло, що у так званому «корпусі народної міліції ДНР» вже закінчуються примусово мобілізовані – навіть справжні шахтарі й трактористи. Використання цивільних у якості «народних міліціонерів» на передовій (за 10 тисяч рублів «гробових») дається взнаки. Тому питання поповнення стає все гострішим.

Під «іноземними громадянами» можуть розумітися (як не дивно це пролунає), наприклад, російські ув’язнені, яким у дусі сталінських часів, можуть запропонувати «кров’ю спокутувати свою провину». За офіційними даними, станом на 1 лютого 2022 року кількість ув’язнених в РФ становила 464 183 особи.

Якщо цій масі запропонувати стати «народними міліціонерами», екіпірувати їх навіть з дешевого «воєнторгу», а загороджувальними загонами підперти їхнє бажання «здобути зброю в бою», то охочі знайдуться. Або призначать.

Історичний досвід в цьому є. Якщо станом на 22 червня 1941 року загальна кількість ув’язнених у СРСР становила 2 млн 300 тисяч осіб, то до 1 липня 1944 року вона знизилася до 1 млн 200 тисяч. За три роки війни до Червоної Армії потрапило близько 1 млн колишніх зеків ГУЛАГу. Чому б «не можем повторить»? Адже проблема з комплектуванням є. А жодних принципів та гальм – немає.

Можливо, комплектування «народної міліції ДНР» відбуватиметься за рахунок українських полонених. Останнім часом у росЗМІ почастішали повідомлення про те, що вони нібито не хочуть повертатись в Україну і просять надати їм російське громадянство.

То може цих «іноземців, які хочуть, щоб Росія гарантувала їм безпеку» мав на увазі Пушилін?

До речі, 21 червня речник Кремля Пєсков заявив, що не може давати гарантій щодо долі американців, які воюють на боці України і наполягає на тому, що на них не поширюються положення Женевських конвенцій.

Цікаво, що у своїх наративах щодо громадян інших країн, які воюють у складі ЗСУ, офіційна влада РФ завжди використовує поняття «найманці». Натомість, іноземні «солдати удачі», що воюють за Путіна, це виключно «добровольці за контрактом». Ось таке задзеркалля путінської антиутопії.

Операція «Тайра» – інформаційна поразка Росії

21 червня президент України Володимир Зеленський заявив, що «держава робить усе можливе, щоб прискорити звільнення українських полонених, але це складний процес, яким професійно займається ГУР МО України». При цьому згадав нещодавнє повернення з полону парамедикині Юлії «Тайри» Паєвської.

Навколо цієї події у російських Telegram-каналах розпочався справжній пошук «зради». Більшість з них про те, що «Тайра» в Україні дізналися лише постфактум.

З’явилося навіть стихійне опитування лише з одним запитанням: «Чи потрібно було обмінювати Тайру?».

НАСПРАВДІ, увесь цей ґвалт свідчить про наступне:

пропагандисти відреагували на це із запізненням. Значить їх не поставили до відома і вказали на їхнє місце.
фактично визнано, що образ «нацистки-Тайри» був штучним. Адже «нацистів», як переконує російський телевізор, не видають.
Почалось «ворожіння» на тих, на кого її обміняли. Тут варіантів було два: від якихось елітних російських вояк до сина конкретного кадировського чиновника.
Усе це змусило виправдовуватися Кадирова, що ніяких синів чеченського народу на «Тайру» не міняли.
Але у пабліках вже почався активний «шатун» на тему «Чому російським ванькам знову нічого, а Кадирову знову все?».

У підсумку пропагандисти визнали, що Росія зазнала повної інформаційної поразки під час операції «Тайра», заявивши, що проти них воюють «досвідчені люди, які знищили не один політичний режим».

Як литовці «злякались» Патрушева

21 червня отримала розвиток ситуація навколо блокади Калінінграду. Жахати литовців з «федерального центру» прибув цілий секретар Радбезу РФ Патрушев, який, звичайно, учуяв західний слід.

Патрушев також пообіцяв, що «Москва скоро так відповість Вільнюсу, що це серйозно позначиться на мешканцях Литви».

Литовці так «злякалися» секретаря російського Радбезу, що до залізничної блокади області негайно додали ще й автомобільну. І це призвело до справжнього колапсу.

Литовська митниця просто розвертала автомашини на кордоні з Білоруссю у пункті пропуску Мядінінкай, внаслідок чого там утворилася велика черга. Станом на 21 червня перепустки в Литву вже понад 32 години очікували близько 330 автопоїздів.

НАСПРАВДІ, автоперевізники, як повідомляє «Комерсант», вже просять Путіна заблокувати в’їзд автотранспорту з ЄС за білоруською схемою — з перечіпкою чи перевантаженням на кордоні. Бо незручно.

Водночас Асоціація міжнародних автомобільних перевізників оцінює втрати російських підприємців через санкції Євросоюзу, які заборонили їм в’їзд, у 9 млрд рублів. А збиток, завданий російській зовнішній торгівлі через підняття цін на напрямку ЄС-РФ іноземними перевізниками, вже оцінюється в 68 млрд рублів зі збільшенням у перспективі до 330 млрд.

Чим може відповісти Росія? Абсолютно нічим. Адже Литва відрубала усі три голови кремлівського «Змія Горинича», відмовившись від російських електроенергії, нафти та газу. Ось і залишається Москві лише безсильно клацати зубами з приводу примарного пробиття коридору через Литву для деблокади Калінінграду.

З огляду на дві війни, які зараз веде Росія (у Сирії та в Україні), третя війна з НАТО стане для неї тим же, чим став для Гітлера «другий фронт» під час Другої Світової.

Що писав Гітлер 21 червня 1941 року

Окремо взяту частину цієї війни, яку в Росії називають «Великою Вітчизняною», відзначатимуть 22 червня за всіма пропагандистськими канонами: від «ми ніколи ні на кого не нападали» до «можемо повторити».

Постійний представник РФ при ООН Небензя 21 червня на засіданні Ради Безпеки щодо ситуації в Україні заявив вигаданому у Москві колективному Заходу на чолі з Лондоном і Вашингтоном: «ви витрачаєте мільярди на війну з Росією до останнього українця».

НАСПРАВДІ, Гітлер напередодні вікопомного 22 червня 1941 року в листі до Муссоліні також звинувачує у своєму нападі на СРСР США і Велику Британію.

Саме остання, за словами фюрера, і розпалює війну в Європі. А за її спиною стоять не хто інші, як США. «Англія досі вела свої війни завжди з допомогою континентальних держав…Британські палії війни спрямовують увесь час погляди туди, звідки вони намагалися розпочати війну: на СРСР… Позаду цих країн стоїть у позі підбурювача і чекає Північноамериканський Союз (США ред.).

Також Гітлер звинувачує Радянський Союз у тому, що він зосереджував війська на кордоні, а американців – у масовому постачанні військових матеріалів: «Чи вступить Америка у війну чи ні — це байдуже, оскільки вона вже підтримує наших ворогів усіма силами, які здатна мобілізувати…».

Такий ось епістолярний привіт Небензі та іншим російським «героям сучасної Великої Вітчизняної».

Постійний представник України при ООН Сергій Кислиця на цьому ж засіданні Радбезу заявив: «Перехід Росії до агресивного фашистського режиму вже підтверджений її нездатністю утриматися від нападу на тих, кого вона вважає «слабкою здобиччю». Ми всі повинні це зупинити, чим швидше, тим краще».

І Україна вже зупиняє. Попри те, що справжнього другого фронту проти новопосталого «фюрера» ще навіть не відкрито.