Бюргер Кінг: на що був здатен справжній Мерседес

У назві Mercedes-Benz 200D ключова літера – D.

Але й крім дизеля у цій машині є чимало цікавого.

Спочатку здається, що цей автомобіль – яскравий приклад дисгармонії.

Солідний (за розмірами – аналог ГАЗ-24, з базою 2750 мм), елегантний та витончений седан (за дизайн відповідав не хто-небудь, а знаменитий стиліст та художник Поль Брак!), а в ньому мотор, смішно сказати, у… 55 сил! Тобто якщо за потужністю ввести цей автомобіль у радянську гаму моделей 1970-х, то він опиниться між 40-сильним «Запорожцем» та 62-сильною «копійкою»! Але треба тільки краще познайомитися із цим Мерседесом, і ставлення до нього змінюється.

НОВИНИ, ТЕСТ-ДРАЙВИ, ОГЛЯДИ: ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ TELEGRAM-канал УКРАЇНА ЗА КЕРМОМ.

ВСЕ ПРО АВТО.

Пристрасті з розрахунку.

Сімейство Mercedes-Benz W114 та W115, що дебютувало у 1967-му, для фірми виявилося дуже важливим і успішним.

Позначення W115 надали чотирициліндровим версіям, автомобілі W114 оснащували шестициліндровими моторами і додатковими опціями.

До 1976 року машини розійшлися загальним тиражем під два мільйони екземплярів.

Ці Мерседеси отримали абсолютно новий кузов із оригінальними вертикальними фарами.

Вперше схожа світлотехніка з’явилася на старшому сімействі W108 у 1965 році.

Але на машинах сімейства W114/115 фари були ще виразнішими.

Передню підвіску з трикутними важелями та кульовими опорами і задню – незалежну пружинну (німці називали таку схему «хиткі півосі») зі стабілізатором серйозно переробили, якщо порівнювати з попередником.

Загальну схему підвісок сімейства W114/W115 довго, до появи багатоважільної конструкції, використовували і на кількох пізніших моделях.

Загалом наприкінці 1960-х це були абсолютно нові автомобілі, але й про «вічні цінності» фірма, звісно, не забула.

А в їхній набір ще, до речі, з 1936 року входили й дизельні двигуни.

Дизель потужністю 55 к.

відомий своєю феноменальною довговічністю.

Штатне зовнішнє дзеркало лише ліворуч та з ручним приводом.

Бензобак під підлогою, тому запаска – у багажнику.

Базовим дизелем на сімействі W115 став 2-літровий агрегат, що розвиває всього 55 к.

при 4200 об/хв.

Такий Mercedеs-Benz 200D у 1970-му (саме цього року випущена машина, з якою мені довелося познайомитися) коштував на 420 марок дорожче за базовий 95-сильний бензиновий варіант.

Зрозуміло, що й такий найдешевший Mercedes дешевим не був.

За ті ж гроші – 12 745 марок – можна було купити два стандартні Жуки від Volkswagen, і марки ще б залишилися.

Але ті, хто переплачував 420 марок за дизель, знали, навіщо це роблять.

Вони отримували надзвичайно економічну машину.

За паспортом Mercedes-Benz 200D у середньому витрачав 9,5 л пального на 100 км проти 13,5 л для базової бензинової машини.

А наочні свідки розповідали, що на автобані (звичайно, у правому ряді і, мабуть, за вітром) витрати вдається знизити до 5 л/100 км! Крім того, прості атмосферні дизелі Мерседесів уважалися вічними.

Ну, може й не вічними, але ресурс таких моторів справді нараховував кілька сотен тисяч кілометрів.

Говорили і про мільйон, але точно стверджувати не можу.

Сімейство Mercedes-Benz W115 містило у собі автомобілі з чотирициліндровими бензиновими двигунами потужністю 95–100 к.

та дизелями 55–80 к.

Паралельно випускали сімейство W114 з бензиновими «шістками», що розвивають.

120–185 к.

Коробки передач – чотириступеневі механічні та автоматичні.

Крім стандартних седанів з базою 2750 мм випускали подовжені – з базою 3400 мм, а також купе.

Загалом із 1967 по 1976 рік виготовили 1 919 056 автомобілів, дизельних моделей 200D – 339 927.

У 1970-му таких машин продали 32 841.

Mercedes-Benz сімейства W115 із кузовом купе.

Подовжений седан сімейства W115.

І при цьому він – справжній Mercedes: елегантний, просторий, комфортний, ретельно й зі смаком оздоблений.

Сидіння начебто примітивне, і регулювань керма немає, а сідаєш і потрапляєш у якесь дуже гармонійне розташування самого себе, керма, педалей, важеля перемикання передач.

Наче для мене робили.

Але ж перелік зручностей цього автомобіля логічно починати саме зі слова «немає».

Отже, немає і не повинно бути підсилювача керма.

Немає обігріву заднього скла та навіть правого дзеркала.

Це – опції.

На ранніх машинах, до речі, навіть ремені безпеки були неінерційними.

Загалом цей автомобіль – мрія економного, розважливого таксиста.

Насамперед саме вони такі машини й використовували, і не лише у Німеччині.

Але купували дизельні версії й бережливі пересічні мешканці.

Тому Mercedes 200D – символ бюргерської практичності, розсудливості та ощадливості – «бюргер кінг».

За весь час виробництва сімейства – до 1976 року – на перше місце продажу вийшла, щоправда, версія 220D з потужнішим, аж 60-сильним, двигуном.

Таких машин реалізували понад.

420 тисяч.

Але почесне друге місце – майже 340 тисяч проданих автомобілів – посів саме такий, найслабший у сімействі, W115 Mercedes-Benz 200D.

Повільний газ і швидке гальмо.

На ходу перше відчуття: до хвоста прив’язали причіп кілограмів на 500–700.

Його там, звісно, немає.

А 55-сильний дизель працює як може – чесно.

Не сказати, що його звук приголомшує, але до сучасних уявлень про шумоізоляцію цій машині як нехитрому штатному радіоприймачу до новомодних мультимедіа.

Мотор працює, як казав мій приятель, конструктор-моторист та шанувальник дизелів, «зі звуком робочого процесу».

Салон зовсім не розкішний, але гарно скроєний і затишний.

Більшість дизельних W115 оснащували чотириступеневою механічною коробкою.

Простий, але ефективний пристрій перерозподілу потоків повітря.

Ось ми й набрали 60 км/год.

Для того щоб нам з Мерседесом розвинути сотню, згідно з офіційними характеристиками, знадобиться… 31 с! Так-так! Заявлена максимальна швидкість – 130 км/год.

Не знаю, скільки часу заводські випробувачі витратили, щоб її досягти, але крейсерська на шосе – 90 км/год.

Можна, звичайно, і сто, але далі цей Mercedes розганяється з нестримністю літньої черепахи.

Важіль покажчиків поворотів навіщось поєднаний з керуванням склоочисниками.

І це тільки квіточки.

Адже пропонували і варіант з чотириступеневим автоматом, заявленою максималкою 125 км/год і розгоном до сотні за 33,5 с.

Але таких машин купували дуже мало.

Тільки от автомата йому й не вистачало!.

Згодом дуже схожа комбінація приладів з’явилася на Волзі ГАЗ-3102.

Проте неквапливо пересуватися у просторі цілком зручно.

Максимальний момент 115 Нм двигун розвиває вже на 2400 об/хв, тільки ось тахометра в машині немає.

Але власник цього автомобіля навчив: тахометр частково замінює датчик тиску оливи.

Якщо тримати приблизно 2,5–3 атмосфери, автомобіль їхатиме впевнено.

До речі, цей самий датчик зроблений дуже просто: до панелі приладів від оливосистеми підходить тоненька трубочка.

Ось така простота, якщо хочете, бюргерська ощадливість – ще одна важлива характеристика цього автомобіля.

Керування кліматом у салоні невигадливе, але надійне.

Скажімо, свічка передпускового підігріву включається не поворотом ключа, а окремою ручкою, яку треба витягнути, повернувши ключ, і тримати, поки на панелі не засвітиться відповідний символ.

А тримати треба, щоб не забути вимкнути.

Ну а щоб заглушити двигун, ви повинні не тільки повернути ключ, а ще й рукопаш перекрити мотору кисень.

Сидіння за формою максимально прості, але зручні.

Є, щоправда, і характерна фірмова фішка – суміщений важіль керування покажчиками повороту та склоочисниками.

Ніколи не розумів, навіщо це потрібно.

Але стиль є стиль – пам’ятай, в якому авто їдеш!.

На задньому дивані є широкий підлокітник.

На чому німці не економили, то це на гальмах.

Вони тут із вакуумним підсилювачем та дискові на всіх колесах.

Вистачить і 55-сильній версії, і топовій у сімействі – бензиновій 185-сильній.

Незалежні підвіски забезпечують м’який комфортний хід.

Але варто зазначити: якась «баржевість», як у Волги, тут все-таки є.

У тому сенсі, що за керованістю цей Mercedes далекий від сучасних вимог.

Великий і люфт керма, що дещо дисонує з його вагою в крутих поворотах.

Але до всього цього швидко звикаєш, тим більше що на такому автомобілі на ралі точно не їхати, а дебютував він, нагадаю, в далекому 1967-му.

Ритмічна гімнастика.

Здавалося б, куди цьому тихоходу до ритмів 1970-х, до їхньої енергетики, вираженої в значно вільнішій, ніж було раніше, поведінці, у модерністському кіно та громі хард-року.

До речі, автомобільна тема рокерів того часу дуже цікавила.

Саме 1970-го, коли випустили цей Mercedes-Benz 220D, вийшов культовий альбом Deep Purple In rock, перша композиція якого називалася Speed King.

А потім, 1972-го, хітом стала Highway Star, теж від Deep Purple.

Все це, звичайно, не про цю 55-сильну машину.

І бухтіння її мотора, на відміну від рику спортивної Alfa Romeo, не надихнуло б Queen на розкішну пісню I am in love with my car, у фіналі якої записали реальний звук реального потужного двигуна.

BINZ ПО МЕРСЕДЕСУ.

Компанія Binz, яка багато років співпрацювала з Mercedes-Benz, випускала невеликі партії універсалів.

Вона ж будувала санітарні автомобілі зі стандарт-ною та подовженою базами та катафалки.

Малосерійний універсал фірми Binz.

«Швидка допомога» зі стандартною базою.

Подовжена «санітарка» фірми Binz.

Катафалк виробництва Binz.

Дизельний Mercedes, звичайно, не про те.

Але він теж – без ошуку, зроблений із натуральних матеріалів, грамотно та чесно, і теж – з натхненням.

Не треба забувати, що поряд із ним їздили не лише спортивні зірки автостради, але й малолітражки з двигунами по тридцять сил.

І це вважали за норму.

Адже перша половина 1970-х – це ще й нафтова криза.