Російське «дно» за увесь час спостережень: дайджест пропаганди РФ за 23 червня

Москва докладає всіх зусиль, щоб поділити Україну, а Путін з Медведєвим остаточно скотились в маргінальне минуле. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 23 червня.

1. Москва намагається розбудити польський імперіалізм
2. Молодь РФ проти піонерського зашморгу
3. Що б відповів Махатма Ганді Путіну
4. Кандидатське Євро-бачення українців

Москва намагається розбудити польський імперіалізм 

Кремль та його пропагандистська обслуга вже неодноразово анонсували (фактично пропонували) план поділу України спільно з Угорщиною, Румунією та Польщею. І не гребує нічим, навіть вплутуванням церкви.

23 червня Конференція польських єпископів спростувала фейк голови Служби зовнішньої розвідки РФ Наришкіна про намір поглинути Львівське римо-католицьке архієпископство.

«Польща переходить до захоплення західних територій України», «Поляки хочуть Львів, але без бандерівців». Так звучать основні тези. Ні, не Варшави, а Москви.

Взагалі, у Києві досить дивно звучать російські попередження про «агресивні наміри» Польщі – після того, як Росія сама окупувала близько 20% території України, проводить на захоплених землях деукраїнізацію і обіцяє знищити Україну як державу.

Не менш дивно звучать російські пропозиції поділити Україну у Варшаві – після того, як Росія сама тричі ділила Польщу в 19 столітті і ще один раз поділила її з Гітлером у 1939 році.

Втім дивний наратив російської пропаганди вперто просувається. Центр стратегічних комунікацій зібрав кілька пропагандистських тез на тему так званої «польської загрози».

• Президент Польщі Анджей Дуда заявив, що «кордону з Україною фактично не буде».  

НАСПРАВДІ, при цьому малось на увазі лише прикордонне-митне співробітництво. Транскордонні зв’язки двох країн посилилися після повномасштабного російського вторгнення в Україну. Польща є найбільшим притулком для українських біженців та головним хабом постачання міжнародної допомоги Україні. До речі, всередині ЄС міждержавні кордони досить прозорі. Коли Україна вступить до Євросоюзу, польсько-український кордон стане таким самим як і польсько-німецький.

• Особливий статус для поляків в Україні надасть їм майже аналогічні права з українцями.

Кремлівська пропаганда інтерпретує цю заяву так, ніби поляки займуть керівні посади в українських правоохоронних та судових органах.

Президент Володимир Зеленський НАСПРАВДІ пообіцяв полякам особливий статус в Україні у відповідь на безпрецедентну допомогу, яку вони надають українцям зараз. З початку повномасштабної війни Польща прихистила у себе понад 4 млн наших біженців – найбільше з-поміж країн-членів ЄС. Українці отримали право на працевлаштування, легальне проживання, навчання, медичне страхування та соціальні гарантії. Теж саме стосовно поляків запропонував зробити і президент України. Про жодні правоохоронні органи він не казав. 

• Нещодавнє навчання НАТО на території Польщі – відпрацювання першого етапу захоплення Польщею Західної України.

НАСПРАВДІ, жодних доказів таких цілей, звичайно, немає. Кремлівські медіа посилаються на якісь міфічні документи «з інтернету» сумнівної якості. При цьому самі визнають, що ймовірно, це фейк. Але діють за старим маніпулятивним принципом: «диму без вогню не буває».  

• За даними розвідки, польські війська будуть поступово перехоплювати в української Нацгвардії контроль над стратегічними об’єктами.  

НАСПРАВДІ, посилатись на данні російської розвідки (тим паче під керівництвом Наришкіна) дуже зручно. Адже самих даних, і на чому вони грунтуються, загалу не показують. Тому все що завгодно можна публікувати з посиланням на данні російської розвідки. І росЗМІ цим користуються при створенні фейків.

• Імперські амбіції Польщі

Російський журналіст Максим Шевченко, який позиціонує себе як ліберальний, у нещодавньому інтерв’ю телеканалу RTVI на запитання «Чи хоче Польща «під шумок» повернути частину України?» заявив: «Польща — це проєкт, який є прямою альтернативою проекту Російської імперії, принаймні у масштабах Східної Європи. Польща разом із Україною, Литвою та частиною населення Білорусі перевищуватиме за чисельністю понад 100 мільйонів людей, і за своїми військово-мобілізаційними ресурсами буде співставна із сучасною Росією».

НАСПРАВДІ, цей наратив грає у збудженому мозку ось таких «ліберальних» пропагандистів. Менш замараних, ніж Соловйов, Симоньян чи Кисельов, але при цьому більш витончених і небезпечних.

Молодь РФ проти піонерського зашморгу

А тим часом із російських школярів виховуватимуть, як повідомляється, справжніх патріотів, щоб вони були готові «служити та захищати Вітчизну» при просуванні її кордонів вперед у той час як «вона ніколи ні на кого не нападала». Адже, як заявив Путін одному російському хлопчику, «кордони Росії ніде не закінчуються».

Саме для цього Міносвіти РФ розробило новий федеральний державний освітній стандарт, на який повинні орієнтуватися школи при складанні програм та підборі підручників.

Історію в російських школах вирішено викладати по-новому: до підручників додадуть параграфи про «боротьбу за незалежність Донбасу» та про визнання так званих «ДНР» і «ЛНР».

Також чиновники хочуть оновити список рекомендованих підручників із гуманітарних дисциплін, щоб вони були наповнені «емоційними, образними прикладами справжнього служіння вітчизні, мужності та героїзму, виявлених під час захисту батьківщини». Тобто усе за радянськими лекалами. Включно з поверненням у піонерські часи.

Ми вже писали про те, в що перетворили цього року регулярне нудне видовище прийому комуністами Зюганова у піонери, –  на Червону площу зігнали одразу 5 тисяч (!) дітей, які «принесли клятву вірності справі Леніна та Комуністичній партії на служіння Батьківщині та народу.

НАСПРАВДІ, перспективи справи Леніна у Росії сумні. Після того, як з’ясувалось, що про дату 22 червня 1941 року чули лише 48% росіян віком від 18 до 34 років, з’явилася і нова соціологія не на користь реанімації піонерії. 

У тому, що «Піонерія 2.0» потрібна, переконані лише 30% росіян віком до 24 років. Це випливає з опитування «Левада-центру». Найбільше противників піонерії живуть, до речі, там де розташована Червона площа – у Москві (66%). 

Твердо проти відродження піонерії виступають 16%. Аргументи критиків: «не треба повертатися в минуле» (32%); ще по 13% обрали варіанти: «нав’язують ідеологію», «не повинно бути обов’язковим»; «самі хай обирають». 

Що б відповів Махатма Ганді Путіну 

Але обрати, звичайно, не дадуть. Принаймні поки в Кремлі сидять чергові «старці». Прикладом для молодих росіян, як виглядає, мають бути два їх останні президенти – Медведєв і Путін. Адже вони «всенародно обрані». Часи першого президента Єльцина зараз піддаються нищівній критиці з боку того ж Соловйова. 

НАСПРАВДІ, Медведєв останнім часом більше схожий на шкільного хулігана, а не на приклад для наслідування жовтенят та піонерів. І ті, хто читають його дописи, все частіше задаються питанням: він – новий Жириновський чи наступний Путін? Останній його перл присвячений європейським політикам сучасності, яких він назвав «хирлявою порослю».

Дісталося також американцям:

НАСПРАВДІ, рівень самого «сучасного» Медведєва у пристойному товаристві вже давно визначають одним словом: «маргінальний». А ось про того, кому «після смерті Махатми Ганді і поговорити нема з ким», краще за все про кажуть підсумки дослідження Pew Research, проведеного у 18 країнах світу. 

За ним рівень довіри до Путіна в світі провалився до історичного мінімуму.

90% опитаних повідомили, що не вірять у його здатність правильно вчиняти у міжнародних справах. Рівень довіри до російського президента падав 20 років, а цього року пробив «дно» в кожній з досліджуваних країн.

Найнижче Путін впав в очах поляків, де про довіру до нього заявили лише 2% опитаних. У шведів він набрав 4%, у іспанців та південних корейців – 5%, у американців та японців – 6%, в австралійців – 7%, у британців – 9%, у канадців, французів, італійців та німців – 10-14%, у ізраїльтян – 16%.

Псується і громадська думка про всю Росію: 85% опитаних висловили негативне ставлення до неї. І це також «дно» за весь час спостережень.

Тому, якби Путін раптом запитав у Махатми Ганді «Чому так сталося?», той би відповів йому лише одне: «Перемога, досягнута насильством, рівносильна поразці, бо швидкоплинна». Хоча, і жодної перемоги, насправді, у Путіна немає. 

Кандидатське Євро-бачення українців

У той час, поки Путін намагається повернути назад у радянське минуле голови молодих росіян, Україна дивиться в майбутнє. 23 червня вона отримала статус країни-кандидата на членство в Європейському Союзі.

НАСПРАВДІ, це перемога. Хоч поки що, будемо відверті, символічна. «Кандидатський ступінь» означає лише одне: переговори про повноправне членство в ЄС почалися. Про основні підводні камені та приклади невдач нагадує The Wall Street Journal.

 35 статей

Північна Македонія та Албанія отримали статус кандидатів на членство в ЄС у 2005-му та 2014-му відповідно, але все ще не просунулися до прямих переговорів про членство. Заважають «35 статей» – вимоги великих реформ у всіх сферах життя та управління.

Список очікування

П’ять країн північно-східної Європи перебувають у своєрідному списку очікування. Шоста – Туреччина, але її заявка фактично заморожена. Україна має шанс просунутися у верхню частину списку, але це вимагатиме блискавичних та результативних реформ (і це під час великої війни).

«Жахлива» євробюрократія

ЄС постійно критикують за неповороткість. Усі значні рішення вимагають консенсусу, а результат їх не завжди очевидний: у різних країн за столом переговорів різні ваги. Мало того, як пише видання, чиновники ЄС наполягають: доки не буде рішення щодо Північної Македонії та Албанії, Україні доведеться почекати.

Які переваги статусу кандидата в ЄС та що Україні доведеться надалі робити для вступу можна прочитати тут.

Так, буде важко. Але шлях у майбутнє здолає той, хто йде. І українці його пройдуть. Хоча б заради тих, хто з 2014 року склав голову в боротьбі з силами, які тягнуть нас у минуле. І переможний над Росією конкурс «Євробачення» в Україні ще неодмінно пройде.