Речник Міноборони Олександр Мотузяник: Ми сприяємо медіа, які нас критикують, — нехай бачать на власні очі, де правда, а де домисли

Речник Міністерства оборони України, полковник Олександр Мотузяник каже, що система комунікаційного забезпечення Міноборони та армії працювала в посиленому режимі з 2014 року. Зараз Міноборони взаємодіє з комунікаційними підрозділами всіх міністерств, передусім силових.

Міністерство має три медійні структури: інформаційне агентство «АрміяІnform», телерадіостудію «Бриз» та Центральну телерадіостудію Міністерства оборони. Остання веде два основні медійні проєкти — військове радіо «Армія ФМ» та «Військове телебачення України» на ютубі.

З початком повномасштабної агресії формат роботи військових ЗМІ довелося змінити. «Військове телебачення України» та радіо «Армія ФМ» призупинили регулярні проєкти й зосередилися на оперативних повідомленнях і сюжетах із передової. Контент цих медіа двомовний: українською та англійською. За словами Олександра, військові ЗМІ є частиною системи стратегічних комунікацій Міноборони та армії. «Якщо щодня дивитися і читати виключно матеріали наших військових ЗМІ, то можна повністю володіти ситуацією в країні і на фронті, не шукаючи додаткових новин з інших джерел», — каже він.

На думку речника Міноборони, військовим потрібна друкована газета як джерело інформації, особливо на фронті, де часто немає зв’язку. «Ми будемо цікавитися думкою самих військових, що вони хотіли би бачити на шпальтах своєї газети», — роз’яснює він, яким буде контент газети.

За словами Олександра, Міноборони намагається максимально й у різний спосіб інформувати суспільство щодо подій на фронті. У цьому допомагають і військові журналісти, які є кадровими військовослужбовцями, і пресофіцери.

Полковник Мотузяник закликає цивільні медіа підтримувати армію і військових і просить публічно не обговорювати, а тим більше не ставити під сумнів рішення військового керівництва та політичні рішення влади: «Навіщо підігравати ворогу? Навіщо несвідомо ставати частиною його регулярних інформаційно-психологічних операцій проти наших військових і цивільних? Це без перебільшення може похитнути віру наших солдат і офіцерів у вище командування і негативно вплинути на виконання бойових завдань, чого допустити не можна».

Говоримо з Олександром Мотузяником про комунікації в армії та її взаємини з медіа.

Це ми з Олександром на Карачуні

— Олександре, ми з вами познайомилися під Краматорськом у 2016 році, коли разом із делегацією парламентарів вивчали, як просувається будівництво телевежі на горі Карачун. Ви тоді вже займалися комунікаціями Міноборони. Після повномасштабного вторгнення російського агресора 24 лютого 2022 року чи можна вважати, що саме зараз ми вперше будуємо стратегічні комунікації в умовах війни?

– Власне, я не можу сказати, що ми були до цього не готові. Адже вся система комунікаційного забезпечення Міноборони та армії вже працювала в посиленому режимі з 2014 року. Сьогодні ми лише активізували цю роботу, мобілізувалися. Завдань дуже багато, але в нас є досвідчені фахівці — військові журналісти, які з перших днів російської агресії на передових позиціях разом із бійцями української армії. Вони вміють діяти як класичні репортери і навчені співпрацювати з цивільною пресою. Адже зв’язки зі ЗМІ — одна з найважливіших складових системи стратегічних комунікацій.

Цю систему ми почали розбудовувати ще в минулі роки, коли вже тривали активні бойові дії на сході України. Розробили нормативно-правову базу, підготували доктрини, підписали накази та розробили відповідні інструкції. Все починається на папері і продовжується «в полі». Практично одночасно запровадили посади пресофіцерів майже в кожному військовому організмі, чого раніше не було. Згодом відбувся розподіл обов’язків і повноважень, відбір і призначення людей на посади, розробка алгоритмів дій на всі випадки життя. Акцент робився на діях в умовах кризових ситуацій, адже ще від часу окупації Росією Кримського півострова ми постійно працюємо саме в такому режимі. Така система в Міноборони запрацювала однією з перших серед силових відомств. Ми взаємодіємо з комунікаційними підрозділами всіх міністерств, передусім силових. Йде постійний обмін інформацією, ми координуємо спільні заяви і працюємо як єдине ціле.

— Міністерство оборони має низку військових ЗМІ. Чи великий штат цих ЗМІ? Чи зріс він із початком відкритої агресії?

— Зараз ми маємо три медійні структури: інформаційне агентство «АрміяІnform», телерадіостудію «Бриз» та центральну телерадіостудію Міністерства оборони. Остання веде два основні медійні проєкти — військове радіо «Армія ФМ» та «Військове телебачення України» на ютубі.

Про кількість персоналу цих структур ми не говоритимемо. Чисельність посад ми не збільшували, проте вдалося заповнити вакансії за рахунок людей, які прийшли до нас по мобілізації або долучилися до лав армії з запасу. У нас у цих структурах є військовослужбовці та цивільні працівники, всі є фаховими журналістами або технічними фахівцями.

— Розкажіть про формат роботи цих ЗМІ, чи змінився він із початком повномасштабної війни?

— Формат роботи військових ЗМІ довелося дещо змінити. Наприклад, «Військове телебачення України» та радіо «Армія ФМ» призупинили регулярні проєкти, роблячи наголос на оперативних повідомленнях і сюжетах із передової. Редакція «АрміяІnform» запровадила низку додаткових рубрик і активізувала роботу в соціальних мережах, збільшивши кількість підписників. Також військові журналісти агентства почали робити відеосюжети, чого раніше не було.

Корективи у свою творчу роботу також внесли працівники телерадіостудії «Бриз», запустивши проєкт «Будьте пильними» про роботу з полоненими й тими, хто свідомо переходить на наш бік.

Загалом, якщо щодня дивитися й читати виключно матеріали наших військових ЗМІ, то можна повністю володіти ситуацією в країні і на фронті, не шукаючи додаткових новин з інших джерел.

— Якою мовою вони виробляють контент? Чи адаптуєте контент для соцмереж?

— Переважна більшість матеріалів готується українською мовою. Але багато контенту перекладається на англійську, адже маємо шалений запит на інформацію про події в Україні та про перебіг бойових дій від світової спільноти.

— Чи співпрацюють військові ЗМІ із силовиками, МЗС, Центром протидії дезінформації?

— Сьогодні військові ЗМІ є частиною системи стратегічних комунікацій Міноборони та Збройних сил України і включені до процесу обміну інформацією. Керівники цих структур долучаються до спільних нарад з інформаційними структурами сил безпеки і оборони, можуть впливати на процес ухвалення рішень. Також є механізм обміну матеріалами, зокрема з Центром протидії дезінформації при РНБО. Тобто співпраця є, і доволі продуктивна.

Є приклади співпраці в регіонах. Наприклад, військові журналісти «Бриза» проводять постійний моніторинг російських пропагандистських пабліків і передають важливу інформацію до правоохоронних та безпекових органів. Також цю нашу установу включено до складу Об’єднаного координаційного пресцентру сил охорони та оборони.

– У парламенті зареєстрований законопроєкт, який дає Міноборони право заснувати свою газету. Раніше Міноборони мало кілька друкованих видань. Нагадаю, Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання щодо реформування державних ЗМІ, тому ухвалила закон про їх роздержавлення. Фактично після його вступу в дію ваші друковані видання закрилися. Але саме для Міноборони згодом було зроблено виняток: парламент дозволив вам мати одне видання (газету «Народна армія») до завершення Антитерористичної операції. Але коли Антитерористичну операцію перейменували на Операцію об’єднаних сил, зникли законні підстави видавати газету. Чи не вважаєте ви, що концепція нового законопроєкту в частині надання Міноборони права на створення друкованого ЗМІ виглядає дискусійною, враховуючи закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації»? Якщо коротше, то чи повинно МО мати свою газету після завершення війни?

— Я не ставитиму під сумнів рішення держави щодо реформування державних і комунальних друкованих видань. Закон треба виконувати, адже ми є правовою державою. І тодішнє рішення Парламентської асамблеї Ради Європи, з якого, власне, все й почалося, є однозначним, щодо нього немає застережень. Але коли в країні триває повномасштабна війна, військовослужбовці повинні мати додаткове джерело інформації, хай навіть у формі газети чи журналу. Сьогодні наші бійці їдуть в ротацію на фронт і часто навіть не беруть із собою мобільних телефонів. То звідки їм брати інформацію? До того ж, у більшості країн світу військова преса є, й доволі потужна.

Ми за законом зобов’язані забезпечувати військовослужбовців оперативною і достовірною інформацією постійно, у будь-який спосіб. Саме тому сьогодні створення друкованого видання є для нас важливим додатковим джерелом донесення інформації до військових.

— Чи відомо, який контент буде в цій газеті?

— Контент буде різноплановий. Передусім ми орієнтуватимемося на військовослужбовців. Це буде інформація для військових і про військових. Такий слоган, зокрема, має наше військове радіо «Армія ФМ». Діятимемо в такому ж ключі. Тобто спростовуватимемо російські фейки і маніпуляції, даватимемо корисну інформацію для бійців, які перебувають на передових позиціях, і для тих, хто перебуває в тилу на відновленні. Буде багато корисного контенту про життя війська, поради, юридичні консультації, новини з передової, інформація про те, як країни світу допомагають Україні боротися за незалежність від російської імперії, що також вселяє віру в нашу боротьбу. Плануємо також і дещо розважального, аби піднімати настрій тим, кому найважче. Буде багато матеріалів про постаті, про героїчні вчинки і подвиги наших захисників.

Ще раз хочу наголосити, що таке поняття як передовий досвід, можливо, це «погляд в минуле». Але уявіть, наскільки приємно буде бійцям бачити на сторінках військового видання себе, своїх бойових побратимів, своїх братів і сестер, читати про бойові успіхи своєї бригади чи батальйону. Вважаю це дуже потужним стимулом для тих, хто зі зброєю в руках стоїть на захисті країни.

Ми розуміємо, що сьогодні думки щодо того, чи варто відновлювати військову газету, розділилися. Ми також розуміємо необхідність кропіткої підготовчої роботи: верстка, друк, логістика. Але у цьому процесі нам цікава думка всіх, у тому числі тих, хто безпосередньо не долучатиметься до цього процесу. Ми готові зустрічатися й говорити з тими, хто може порадити щось конкретне й допомогти на ділі, а не на словах. Ми вислухаємо поради медіаекспертів, кому не байдуже, як військові на передовій отримують інформацію. Ми також маємо зрозуміти, що смартфона для цього недостатньо. І не лише тому, що багато де немає зв’язку, а й тому, що соцмережі та онлайн-видання переповнені різноформатними матеріалами. І знайти правду в цьому хаосі, і зробити правильні висновки непросто навіть фахівцям у цій сфері. Крім того, не забуваймо про ворожі ресурси.

— Раніше йшлося і про створення військового телевізійного каналу, який мовив би в ефірі цілодобово. Що це має бути за канал?

— Зараз це поки що заява про наміри. Але ми вже радимося з тими, хто приймає рішення в цій сфері. Такий телеканал має право на існування і повинен мовити цілодобово.

— Чи знаєте ви приклади існування військових ЗМІ за кордоном?

— Ми досліджували цю тему, і результати нас вразили. Бо армії держав-членів НАТО, на які сьогодні ми рівняємося, мають багато саме друкованих періодичних видань. В основному це глянець, що виходить із різною періодичністю і покликаний покращувати імідж або війська в цілому, або окремого виду. Але є також і газетний формат.

Якщо говорити про армію США, то можна назвати Stars and Stripes — щоденну газету Міноборони Сполучених Штатів для військових та їхніх родин, ветеранів і контрактників, яка виходить із 1861 року. Там є публікації з актуальних питань американського та міжнародного життя, внутрішньої і зовнішньої політики, науки, культури, спорту, сфери ІТ. Також є тематичні розділи для жінок, гороскопи, оголошення, колонки з порадами під час важких життєвих ситуацій і комікси для дітей. Є навіть кримінальна хроніка. Можна згадати також Continental Marines Magazine — журнал резерву морської піхоти США. Є навіть професійне видання для американських артилеристів The Fires Bulletin і піхотинців — Infantry. Є періодика і в НАТО. Взагалі військових друкованих видань є багато, і практично в кожній країні. То чому б нам не мати щось подібне?

— Нещодавно ви казали, що зараз важлива підтримка війська з боку засобів масової інформації. Ви мали на увазі, що під час війни медіа не повинні критикувати армію?

— Не зовсім. Я говорив, що важливо робити якомога більше матеріалів у цивільних ЗМІ про наших хлопців і дівчат, і передусім тих, хто на передовій. І це сьогодні робиться. Щодня ми бачимо десятки сюжетів про перебіг бойових дій, коментарів самих військових, тематичних матеріалів. Суспільство бачить з екранів телевізорів своїх героїв і героїнь, про них говорять по радіо і пишуть в інтернет-виданнях. Наші колеги — цивільні воєнкори — згуртувалися і роблять свою роботу чудово.

Критика має бути, і цього не уникнути. Але вона повинна бути конструктивною, а не оціночною. Не варто в пресі обговорювати, а тим більше ставити під сумнів рішення військового керівництва та політичні рішення влади. Навіщо підігравати ворогу? Навіщо несвідомо ставати частиною його регулярних інформаційно-психологічних операцій проти наших військових і цивільних? Це без перебільшення може похитнути віру наших солдат і офіцерів у вище командування й негативно вплинути на виконання бойових завдань, чого допустити не можна. Іноді в гонитві за хайпом люди спочатку пишуть, а потім уже думають.

— Як ви ставитеся до спільного телемарафону «Єдині новини»? Ви стежите за тим, кого запрошують від військових коментувати ситуацію на фронті? За дослідженнями «Детектора медіа», представники Міноборони рідше коментують події, ніж, наприклад, МВС.

— До марафону ставлюся позитивно. Ідея поєднати зусилля якщо не всіх, то хоча б низки засобів масової інформації і спрямувати їх на висвітлення подій у країні є обґрунтованою і своєчасною.

Коментувати події вповноважений передусім міністр оборони і його заступники, а також головнокомандувач Збройних сил України. Також у нас є речники в Міноборони, у видах військ та оперативних командуваннях, наділені повноваженнями; вони долучаються до інформаційних подій, дають коментарі й регулярно включаються в марафон. І зауважте, кожен говорить виключно в межах своєї компетенції й коментує лише ті події, що відбуваються в їх підрозділах. Що ж до того, як часто це відбувається, можу сказати, що практично щодня хтось із них долучається до коментарів для ЗМІ. Наприклад, заступниця міністра оборони Ганна Маляр долучається до ефірів чи не щодня, і також раз на тиждень дає тематичний брифінг для ЗМІ разом із посадовцями Генерального штабу армії та представниками інших складових сил оборони.

Крім того, мінімум тричі на тиждень на майданчику «Укрінформу» ми проводимо брифінги і пресконференції для вітчизняних та іноземних ЗМІ. Щодня (вранці і ввечері) публікується зведення Генерального штабу про перебіг оборонної операції. Ми розуміємо, що дехто може називати це «сухими» зведеннями. Але є таке поняття — «безпека операцій». Важливо не нашкодити перебігу бойових дій і не випустити в ефір відомості, які можуть, скажімо так, негативно вплинути як на життя і здоров’я наших військових, так і взагалі на дії підрозділів. Тому маємо розуміти, що інформація дається рівно в такому обсязі, в якому дозволяє законодавство і ситуація.

— Як ви ставитеся до того, що блогери коментують події на фронті? Чи не порушують вони вимог Кримінального кодексу, до якого в березні було внесено статтю 114-2, яка передбачає кримінальну відповідальність за несанкціоноване поширення інформації про скерування, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення військових, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану? Нагадаю, такі дані не можна поширювати, якщо їх попередньо не оприлюднили Генштаб, Міноборони, головне управління розвідки чи СБУ. Хтось відстежує поширення такої інформації?

— Це залежить від того, як саме коментувати і яку інформацію оприлюднювати. Немає нічого поганого в тому, що експерти можуть робити прогнози і висновки, спираючись на інформацію, яку подає Міноборони та Генштаб. Сьогодні в країні таких людей вистачає. Дехто з них є фаховим експертом, можливо, колишнім військовим, який навчався у військових академіях і служив чи працював на серйозних посадах військової ланки. За таких умов цю людину можна називати експертом. Є також й цивільні з громадських організацій, які глибоко в темі, бо працювали в цій царині і досліджували її роками й навіть десятиліттями. Їм можна довіряти і дослухатися до них. Переважно це люди помірковані і говорять обережно.

Інша справа, коли поширюється інформація, яка є закритою, але стала відома автору. Але від цього ця інформація не стає публічною, і поширювати її не можна.

— Днями Комісія з журналістської етики зробила заяву, що не можна віддавати перевагу певним медіа або журналістам — одним забороняти роботу без пояснення причин, а іншим дозволяти. Комісія закликала політиків, представників військових підрозділів і правоохоронних органів поважати права журналістів та дотримуватися ухвалених правил акредитації та порядку роботи в районах бойових дій. Чи не вважаєте ви, що Міноборони віддає перевагу своїм ЗМІ перед іншими медіа чи блогерами?

— Наші військові журналісти є кадровими військовослужбовцями. Аби потрапити в райони ведення бойових, дій їм не потрібна акредитація. Вони просто оформлюють відрядження і їдуть, бо це їхня робота й за це вони отримують гроші від держави. Тому говорити, що ми віддаємо перевагу їм, а не цивільним ЗМІ, мабуть, некоректно.

Інша справа, що законодавство вимагає від нас проводити акредитацію цивільної преси. Але й тут усе просто: є порівняно невеликий перелік документів, нетривала перевірка і відповідний дозвіл. І хочу наголосити, що перевіряємо це ми лише те, чи справді журналіст належить до ЗМІ, від якого він відправляється на фронт, та можливі факти порушення законодавства України (наприклад, для іноземців щодо того, чи не в’їжджали вони незаконно до Криму), а також можлива причетність до іноземних розвідок, яку з’ясовують відповідні органи. Це світова практика, по-перше, а по-друге, знову повертаємося до поняття «безпеки операцій».

І ще одна важлива річ: ми ніколи не ставили собі за мету не пускати в підрозділи журналістів видань, які будують свою інформаційну політику на критиці. Такого критерію ніколи не було й не буде. Навпаки, ми всіляко сприяємо їм у роботі, аби вони побачили на власні очі, де правда, а де маніпуляція чи домисли. Тому єдиною вимогою до журналістів є дотримання правил подання інформації, носіння бронежилетів і касок, неприпустимість носіння військових одностроїв, шевронів і зброї, наявність позначок «Преса» або Press, які видно здалеку. І кожен журналіст, отримавши акредитацію, підписує правила, яких має дотримуватися.

— Що ви думаєте щодо нібито заборони Юрію Бутусову відвідувати військові частини на передовій, про яку він повідомив 27 травня?

— Мені нічого не відомо про заборону Юрію відвідувати військові частини. Знаю лише, що він не мав акредитації від Генерального штабу. Я говорю про нову систему проходження акредитації, яку ми запустили на початку березня цього року після запровадження воєнного стану. Її мали пройти всі, в тому числі ті, хто мав акредитацію старого зразка, що давала право журналісту працювати в зоні бойових дій на Донеччині і Луганщині. Наскільки мені відомо, згодом він звернувся до Збройних сил України, надав документи, пройшов перевірку, отримав акредитацію і зараз працює. («Детектор медіа» перевірив цю інформацію в Бутусова — він підтвердив, що отримав акредитацію. — «ДМ»).

— У Міноборони є система пресофіцерів, які співпрацюють із журналістами. Чи багато їх? Хто займається їх фаховою підготовкою? Що входить у їхні посадові обов’язки?

— Я не буду називати цифри, скільки їх є, зі зрозумілих причин. Але скажу, що сьогодні посади офіцерів по зв’язках із ЗМІ є майже в кожному військовому організмі — у видах військ, оперативних командуваннях, а також на рівні бригади — полку. Всі вони регулярно проходили курси, які працюють на постійній основі у військових вишах. Також з окремими тренінгами для них виступали наші іноземні радники при Міноборони. Функції пресофіцерів майже повністю збігаються із функціями класичної пресслужби: опрацювання журналістських запитів, коментарі для ЗМІ, підготовка оперативних повідомлень та зведень, інформаційне наповнення ресурсів у соцмережах, підготовка та проведення публічних заходів для преси і багато іншого. Фактично пресофіцер — це помічник командира (начальника) зі взаємодії з цивільними ЗМІ.

— Назвіть теми, які є цілком чи частково закритими для висвітлення у ЗМІ під час війни?

– Ці теми чітко визначені наказом «Про організацію взаємодії між Збройними силами України, іншими складовими сил оборони та представниками засобів масової інформації на час дії правового режиму воєнного стану». Додатком до наказу є перелік інформації, розголошення якої може призвести до обізнаності противника про дії нашої армії й негативно вплинути на хід виконання завдань. Там сімнадцять пунктів.

— Журналісти часто збирають документальні підтвердження звірств росіян. Ваші, очевидно, також. Куди вони потім надають ці матеріали?

— Журналісти наших військових ЗМІ під час роботи на фронті постійно стають свідками таких подій і документують ці факти. Згодом ми передаємо їх до відповідних органів, які інформують світову спільноту і міжнародні безпекові організації.

— В Україні акредитовано майже дев’ять тисяч представників ЗМІ. Під час війни вони мають отримати акредитацію Міноборони. Чи виникають проблеми з акредитацією, приміром, іноземних журналістів? Скільком і через що відмовили? Кого і за що позбавили?

— Я можу навести свіжіші дані. Станом на сьогодні від ЗМІ до управління зв’язків із громадськістю Збройних сил України, яке безпосередньо опікується цими питаннями, подано майже 10500 заявок на акредитацію. З них перевірку не пройшли лише 128 людей, ще 23 людини були позбавлені акредитації. Але це невеликі показники порівняно із загальною кількістю запитів, враховуючи, що загалом було видано 10088 дозволів: 4017 — громадянам України та 6071 іноземцям. Це дані станом на 28 червня 2022 року.

Причини відмов бувають різні. Наприклад, журналіст насправді таким не є, бо не надав доказів своєї роботи в тому чи іншому ЗМІ. Бували поодинокі факти порушення правил. Але я не хотів би про це говорити. В цілому система працює, все решта — винятки з правил.

— Отримавши акредитацію, журналіст одразу може їхати в зону бойових дій? Чи йому потрібен ще якийсь дозвіл?

— Пройшовши акредитацію, журналіст більше жодних дозволів не потребує. Але слід попередньо повідомити про наміри відвідати ту чи іншу військову частину через пресофіцера, який у ній працює. Такий алгоритм передбачений наказами Міноборони та Генерального штабу. Це значно полегшить роботу журналістів: принаймні, їх хтось зустріне, забезпечить їхню роботу й допоможе, якщо треба.

— У парламенті зареєстрований законопроєкт про обов’язкове страхування представників ЗМІ, які їдуть працювати в зоні бойових дій або на окуповані території. На ваш погляд, чи має стати таке страхування обов’язковою умовою акредитації Міноборони?

— Важко сказати. Ми ніколи не вимагали від журналістів страхування. Хоча така умова була, коли ми разом із Мінінформполітики запроваджували систему Embedded. Не знаю, чи багато страхових компаній погодяться страхувати людей від загибелі чи травмування в тих місцях, це є дуже великі шанси загинути або травмуватись; якими будуть страхові внески за такий поліс і чи погодяться відповідні редакції брати на себе ці витрати.

Проте я думаю, що це корисна ініціатива. Принаймні, журналісти та члени їхніх родин стануть більш захищеними. Я підтримав би такі нововведення і не називав би їх створенням додаткових перепон для допуску журналістів на фронт. Тому що такі заяви будуть, я переконаний.

Фото надане Олександром Мотузяником