Мова держави-терориста не повинна бути офіційною мовою ООН

У світі 7,6 мільярда людей, які розмовляють сімома тисячами мов. Найбільш поширеними є сорок мов, якими послуговується 60% всіх землян. Українська мова за поширеністю у світі посідає 33 місце.

Зараз членами створеної в 1945 році Організації Об’єднаних Націй (ООН), декларованою метою якої є підтримка і зміцнення миру та міжнародної безпеки,  є 193 держави. Кожна з шести — англійська, китайська, іспанська, арабська, французька, російська — офіційних мов ООН є першою або другою мовою для 2,8 мільярда людей на планеті. П’ять перших мов зі списку є державними чи офіційними мовами майже в двох третинах держав-членів ООН (понад 120).

Принциповою різницею між державною та офіційною мовами є те, що офіційна мова призначена для урядового використання і всі громадяни держави нею володіти не зобов'язані. На відміну від державної мови, якою зобов’язані володіти всі.  Хоч на практиці це часто не так і офіційна мова може підміняти державну чи й витісняти її.

Росія з юридичної точки зору членом ООН не є,  адже після розпаду СССР за її членство в цій найвпливовішій міжнародній організації голосування, як це передбачено Статутом ООН, не було і ця новоутворена держава зайняла в ООН місце СССР самочинно, з порушенням чинних процедур та правил.

Це ж стосується і російської мови, точніше, продовження її статусу як однієї з офіційних мов ООН, коли ареал використання цієї мови відразу — після колапсу СССР — різко звузився. Адже не секрет, що в СССР російська була єдиною державною, а мови корінних народів так званих союзних республік були фактично заборонені до використання у публічному просторі навіть у самих республіках. Особливо жорстоких утисків зазнавала мова українців, яких кремлівські російські правителі  вважали ледь не  екзистенційним ворогом СССР, що фактично був централізованою тоталітарною імперією російського народу. Зрозуміло, що після розпаду СССР всі колонії, що входили до його складу, почали заміщувати мову колишньої метрополії власними національними мовами. Адже національні еліти усвідомлювали: чия мова, того й держава.

Що стосується колишніх держав-сателітів СССР з Варшавського пакту, то після його розпуску 1 липня 1991 року, російська мова дуже швидко втратила там свої позиції мови міжнаціонального спілкування і її замінила англійська.        

Зараз російська мова є державною лише у Росії та Білорусі, які утворили єдину союзну державу; має офіційний статус у Казахстані та Киргизстані, а за поширеністю перебуває на останньому шостому місці серед офіційних мов ООН. Кількість носіїв цієї мови не припиняє скорочуватися.

Отже, російська мова перестала бути мовою міжнародного спілкування і є фактично державною мовою лише одного міждержавного утворення. Тим більше, що  в Казахстані та Киргизстані, де російська мова має офіційний статус, її вживання скорочується. Це відбувається і в інших колишніх колоніях, а тепер незалежних державах, що входили до складу білої та червоної російських імперій, де російська мова не має офіційного статусу, але все ще вживається на побутовому рівні нащадками колишніх окупантів та частиною асимільованого автохтонного населення. 

Не можна також не брати до уваги,  що членство Росії в ООН є юридично нікчемним і що  ця держава постійно порушує норми міжнародного права, вчиняє злочини проти людяності в різних точках нашої планети.

У травні 2022 року Верховна Рада України визнала Росію державою-терористом. Ще до цього парламент Литви визнав російське військове вторгнення в Україну геноцидом, а саму Росію – державою, що підтримує тероризм. Серед злочинів, до яких причетна російська армія в Україні, можна  назвати, зокрема, масові навмисні вбивства, у тому числі дітей, викрадення, тортури, зґвалтування, знищення  цивільних об’єктів, блокування населених пунктів, перешкоджання доставці гуманітарної допомоги та евакуації цивільних, захоплення та навмисне знищення інфраструктури, необхідної для задоволення основних потреб людей. Цей ганебний перелік можна продовжити.

Сенатський комітет США нещодавно звернувся до президента Байдена з пропозицією визнати Росію «державою-спонсором тероризму» і 29 червня ця пропозиція була задоволена. Включення країни в список держав — спонсорів тероризму спричиняє жорсткі економічні й політичні санкції  до неї з боку США. До цього списку занесені також  КНДР, Іран, Судан і Сирія. На жаль, терміну «держава-терорист» у міжнародному праві немає. 

Особливо вражає підла, ница, нікчемна, безсоромна пропаганда, фейки, маніпуляції, до яких вдається державна машина найбільшої за розміром країни світу, постійного члена Ради Безпеки ООН, не лише у цілковито підконтрольних тоталітарній владі національних ЗМІ, а й з трибуни ООН та інших авторитетних міжнародних організацій. І все це робиться російською мовою — офіційною мовою ООН. Такий стан речей  не може бути прийнятним у цивілізованому світі. Мова держави-терориста, держави-парії не має морального права мати міжнародний статус офіційної мови ООН.

Саме з цієї причини німецька мова у свій час не набула офіційного статусу в ООН (зараз німецька мова є державною у Німеччині, Австрії, Швейцарії і має офіційний статус у Бельгії, Люксембурзі та Ліхтенштейні).

Прийшов час цивілізованим демократичним державам світу винести питання про скасування російської мови, як однієї з офіційних мов ООН, на розгляд Генеральної Асамблеї ООН.

Валерій Степаненко, магістр зовнішньо-економічних відносин