Ліки від імперської клептоманії: дайджест пропаганди РФ за 5 липня

Москва називає «крадіжкою» конфіскацію своїх активів на відбудову України і намагається вчити її разом зі Швецію історії. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи російської пропаганди за 5 липня.

1. Західна «крадіжка» і російська «націоналізація»
2. Путін повів свою «дійну корову» на бійню
3. Кінець «космічної одіссеї»
4. Мединський, Карл ХІІ і Запорозька Січ

Західна «крадіжка» і російська «націоналізація»

Тема розплати за російську агресію вчергове широко обговорювалася після того, як прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що «план відновлення України оцінюється на сьогодні в $750 млрд і основним джерелом відбудови повинні стати конфісковані активи Росії».

Про підтримку цього вже заявили міністр закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс і голова Європейської Ради Шарль Мішель. Мінюст США також має намір передати вилучені у росіян активи на користь України. Зараз міжнародна група, яка займається пошуком російських санкційних активів, заблокувала їх на суму понад $30 млрд. Про це йдеться на сайті Мінфіну США.

Реакція офіційної Москви на ці наміри була цілком передбачуваною. 

Російському телеглядачу обіцяють, що «Україна матиме серйозні наслідки у разі зухвалої крадіжки активів Росії».

НАСПРАВДІ, усе, що творила і творить Росія в Україні з 2014 року «крадіжкою», звичайно, не називають. Це у російській пропагандистській термінології позначається як «націоналізація».

Наприклад, тільки від «націоналізації» Криму Україна втратила $135 млрд. Більшість кримських активів, як державних, так і приватних, з 2014 року фактично стали недоступними для України. Деякі з них були «націоналізовані», потім, звичайно, приватизовані, або в якийсь інший спосіб змінили власників.

Росія «націоналізувала» кримський газ, нафту, вапняк, сільгоспземлі на понад $55 млрд. Від початку окупації до липня 2022-го Росія «націоналізувала» більше 13 млрд кубів українського газу.

На кінець 2014 року НБУ оцінював втрати банківської системи України від окупації Криму у 22 млрд грн. Найбільше втратили  «Ощадбанк» і «ПриватБанк».

Ще до 24 лютого 2022-го тільки українська фінансово-промислова група «СКМ» втратила 18 енергетичних та гірничо-металургійних підприємств, серед яких були донецькі Єнакіївський металургійний завод, Харцизький трубний завод. 

Наслідки «державного мародерства» з боку Росії, яке набуло нового розмаху з початком повномасштабної війни, ілюструють наступні цифри.

Станом на 5 липня загальні втрати економіки України  — як прямі, так і непрямі (падіння ВВП, припинення інвестицій, відтік робочої сили, соцпідтримка) — оцінюються від $564 до 600 млрд. Документально підтверджені пошкодження об’єктів житлової та нежитлової нерухомості й іншої інфраструктури складають понад $95,2 млрд. Про це свідчать аналітичні дані з офіційного сайту, підготовлені до Конференції з відновлення України в Лугано, що завершилась 5 липня. Саме там Денис Шмигаль і озвучив цифру $750 млрд.

З урахуванням окупованого Криму та подальших щоденних втрат, які переживає Україна, сума навіть занижена. Тут ще не врахована моральна шкода та індивідуальні позови.  

І поки заморозку російських активів на Заході у Росії називатимуть «зухвалою крадіжкою», а її власні дії в Україні, починаючи від «ММК імені Ілліча» і закінчуючи мелітопольською черешнею –  «націоналізацією», ця сума лише зростатиме. Адже  називати речі своїми іменами – перший крок до лікування імперської клептоманії.

До речі, Росії з цього приводу дуже пощастило із Заходом та його майже релігійним ставленням до чужої приватної чи державної власності. Тому там шукають «механізми», як це краще зробити з юридичної точки зору. Російські рейдери на чолі з Путіним вже давно б все «юридично» віджали, обнулили і призначили своїх смотрящих.

Путін повів свою «дійну корову» на бійню

Психологи пояснюють те, що відбувається в голові у Путіна, залишками свідомості «буремних 90-х» із «решаловом», «мочиловом» та рештою таких понять.

Так, один з головних путінських «общаків» під назвою «Газпром» зараз знаходиться у процесі самогубства. При чому вже в буквальному, а не метафоричному  сенсі цього слова.

5 липня стало відомо про загибель вже четвертого з початку року топ-менеджера корпорації.

Тіло Юрія Воронова, гендиректора транспортної компанії «Астра Шиппінг», яка працювала на арктичних підрядах «Газпрому», виявили у котеджному селищі Морські тераси біля Фінської затоки. Труп лежав у басейні з простреленою головою.

До цього в Ленінградській області знайшли тіло Леоніда Шульмана, голови транспортної служби «Газпром інвест», Олександра Тюлякова, заступника гендиректора Єдиного розрахункового центру. У квітні у московській квартирі виявили тіла Владислава Аваєва, колишнього віце-президента «Газпромбанку», його дружини та дочки.

НАСПРАВДІ, жодної людини в Росії, яка б публічно задалась питанням, чому «національна гордість Росії» перетворилась на «клуб самогубців», не знайшлось. Бо всі все розуміють. 

Газ став першим, що Путін кинув у топку свого рейдерського захоплення України. Про наслідки цього рішення для державоутворюючої галузі Росії вже багато сказано, і ще можна казати багато.

Ось із останнього. Росії знадобиться не менше 10 років для того, щоб наростити постачання газу на азіатські ринки до рівня, близького до минулорічних обсягів експорту трубного газу до Європейського Союзу, прогнозують аналітики. Санкційне стримування розвитку російського газового сектора призведе до зниження видобутку в РФ протягом трьох років на 480 млрд куб. м відносно до попередніх прогнозів. Додайте до цього рішення про підвищення податків для «Газпрому», в результаті чого корпорація доплатить до російського бюджету майже 1,25 трлн рублів, і ви отримаєте яскраву картинку того, як одну зі своїх дійних корів Путін вже фактично веде на убій. 

Кінець «космічної одіссеї»

Те, як російська економіка зараз тріщить буквально по швах, взагалі заслуговує окремого тексту, бо ж не всі вірять (у тому числі й в Україні), що санкції діють.

Можна писати і про гібридно-авральний перехід російських підприємств усіх форм власності на воєнний стан, і про секвестр бюджету, і про об’єднання Резервного фонду РФ з «кубушкой Путіна» (Фондом національного добробуту), про скорочення соціальних виплат та багато про що інше. На цьому тлі вже фактична смерть російського автопрому чи авіакатастрофа виглядають лише декором руйнації економіки РФ.

До останнього часу недоторканим вважався хіба що космос. Його треба було берегти для ритуально-пропагандистських цілей. Хоча б для того, аби російські космонавти, які зараз перебувають на орбіті, могли помахати прапором «ЛНР».

Один з останніх коментарів Рогозіна (керівника «Роскосмосу») був з приводу холдингу «Інформаційні супутникові системи». Він міркував над перспективами подвоєння російського орбітального угруповання та проблемними питаннями виробництва мікроелектроніки.

Звучить як в анекдоті про загальні збори у колгоспі, де на порядку денному два питання: будівництво комунізму та будівництво паркану навколо курятника. У зв’язку з відсутністю дошок, обмежились обговорненням першого пункту.

Допис головного роскосмонавта звучить по-більшовицьки натхненно і водночас тривожно.

НАСПРАВДІ, не пожаліла путінська війна не лише «Газпром», а й  «Роскосмос». Його бюджет скорочується на 21,4 млрд рублів. В доларовому еквіваленті – $1,5 млрд. У порівнянні з іншими світовими космічними агентствами це:

• у 15 разів менше, ніж NASA (США)
• у 7,3 рази менше, ніж CNSA (Китай)
• у 4,9 разів менше, ніж ESA (Євросоюз)
• у 2,2 рази менше, ніж CNES (Франція)
• у 1,3 рази менше, ніж ISRO (Індія) та ASI (Італія)
• в 1,2 рази менше, ніж JAXA (Японія)

З урахуванням того, що навіть за наявності колишніх шалених коштів у Рогозіна і раніше нічого толком не літало, то зараз й поготів. Тому йому залишається тільки «гавкати» в соцмережах на Ілона Маска і засвідчувати любов до Путіна – ненавистю до України. Але такий фандрайзинг для космічної програми, схоже, більше не приносить доходів.

Мединський, Карл ХІІ і Запорозька Січ

І наостанок про давно відому аксіому: коли у Росії немає ідей з приводу майбутнього (а їх там немає давно), вона звертається до сюжетів минулого – до історії. Своєї та сусідніх країн. Особливо це помітно в період загострення власних ментальних хвороб. На кшталт клептоманії.

5 липня Голова Російського історичного товариства Мединський почав вчити історії президента України Володимира Зеленського.

«Повчання» стосувались копії листа короля Карла ХІІ 1711 року, яку привезла до України прем’єр-міністр Швеції Магдалена Андерссон.

«Він там дає настанови шведському послу, щоб він визнав Запорозьку Січ як незалежну державу, як суб’єкт міжнародного права, щоб не було утисків від московського царя. Я думаю, що це дуже добре вкладається в теперішній політичний контекст. Уже на початку 18 століття наш король тоді був вражений козаччиною і козацькою демократією», – сказала премʼєрка Швеції.

Президент Зеленський зачитав фрагмент з перекладу листа: «Щоб якнайшвидше втілити в життя статтю про волю України та всіх козаків, щоб всій Україні і Війську Запорозькому при нинішньому полководцю Пилипу Орлику повернути давню свободу, володіння своєю землею та її колишні кордони, щоб відтепер цей народ став незалежною державою і більш ніколи не підлягав покорі чи захисту царя».

Ось це і тригернуло Мединського на черговий напад російського історичного патріотизму.

НАСПРАВДІ, Мединський, як людина, що цікавиться історію, але змушена займатися дипломатією (нагадаємо, він за сумісництвом є головою переговорної групи з Україною), міг би більше розповісти про часи появи листа шведського короля. Бо для того, аби дражниться, що Московія мала свого монарха в той час, а Україна – ні, спеціальної історичної освіти не потрібно.

А от у царя Петра (якого косплеїть Путін) справи у тому ж 1711 році були кепські. В ейфорії від перемоги під Полтавою, він пішов аж у Молдавію, де в той час гостювали Карл із Орликом. І там османське військо взяло рать зарозумілого московита у справжній, а не «лисичанський котел». У безвихідній особисто для Петра ситуації варто віддати належне російській дипломатії: чого вона тільки не наобіцяла туркам, аби зберегти від ганебного полону свого царя.

Тож якщо Мединський вважає спілкування Карла з Орликом недостатньо шанобливим і рівноправним, то нехай заодно прокоментує і принизливі для Москви переговори про суми щорічної дані («поминок»), які Росія заборгувала Кримському ханству.

Мединському варто освіжити в пам’яті ці глави з підручника перед тим, як він вже в недалекому майбутньому сяде обговорювати  питання російських репарацій з українською стороною. У тому числі і за Крим. Для профілактики від чергового нападу імперської клептоманії згадати історію буде дуже корисно.