Канал ГОК із Горішніх Плавнів під час війни: гірничо-збагачувальні новини

«Детектор медіа» розпочав масштабне дослідження якості контенту регіональних телеканалів під час великої війни. Раніше ми регулярно проводили кількісно-якісний моніторинг новин телеканалів східних і південних областей України. Результати цього моніторингу дозволяли читачам обрати джерела, які дотримуються стандартів, а медійникам — попрацювати над помилками і зробити свій інформаційний контент кращим. Зараз, окрім цих двох завдань, ми хочемо з’ясувати, як живуть і працюють телеканали в областях, постраждалих від російської агресії. Оскільки деякі з цих каналів не мають стабільного ефірного мовлення, об’єктом аналізу будуть програми, які вони публікують на ютуб-каналах, — не лише інформаційні програми, а й студійні інтерв’ю та авторські публіцистичні програми. Перший телеканал, ефір якого ми оглянули, — сумський СТС, сьогодні — ГОК із Горішніх Плавнів.

ГОК — це російська абревіатура, яка розшифровується «горнообогатительный комбинат»: саме Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат є ключовим підприємством Горішніх Плавнів на Полтавщині. Комбінат належить компанії Ferrexpo Костянтина Жеваго, а власник ТОВ «Телерадіокомпанія ГОК» — брат Костянтина, Олег Валентинович Жеваго. Що загалом пояснює специфіку редакційної політики телекомпанії, новини якої переповнені позитивними сюжетами про Ferrexpro, її компанії-сателіти та місцевий футбольний клуб «Гірник-Спорт».

Щодня, крім вихідних, тричі на день на ютуб-каналі ГОКа виходять новини. Передивившись майже два тижні новин на ютубі каналу ГОК, «Детектор медіа» з’ясував, яка в них ситуація із дотриманням стандартів, матеріалами з ознаками замовності та якістю новин загалом. 

Про що новини?

Власне, тему війни, як мінімум, із 23 по 30 червня 2022 року не можна назвати ключовою в новинах. Наприклад, 27 червня, коли російські ракети поцілили в торгівельний центр сусіднього Кременчука, випуск новин почався з обличчя мера, судячи з усього, Горішніх Плавнів (бо він був протитрований просто як «міський голова»), який повідомив про ракети «рашистів» і що лікарні міста готові до прийому постраждалих. Сюжет тривав майже дві хвилини і складався виключно з синхрону мера. Хто автор і чи взагалі матеріал  робився силами журналістів ТРК, так і залишилося невідомим. Ця таємниця зберігається й дотепер: жодної вказівки на авторів сюжетів у випусках новин воєнного періоду немає. Можливо, це робиться з міркувань безпеки, хоча що загрожує журналістам далеких від фронту Горішніх Плавнів — невідомо.  

Але повернімося до теми війни. На цьому воєнна тема у випуску новин завершилася, і з’являлась далеко не в кожному випуску в ці два тижні.  28 червня про трагедію в Кременчуці показали ще два  сюжети, один із них — із безкінечним коментарем генпрокурорки України Ірини Венедиктової, яка прибула на місце трагедії. Чи то була робота автора сюжету, чи хтось інший допитував прокурорку, глядачам не пояснили. Вже 29 червня військовому російському злочину в Кременчуці присвятили 55 секунд: на екрані були анонімні фото зруйнованого центру і інформація, куди звертатися щодо зниклих людей із Горішніх Плавнів, які могли бути в «Амсторі» під час російської ракетної атаки.

Війну в новинах можна було побачити у невеликих сюжетах про загиблих мешканців Горішніх Плавців — приміром, 24 червня. Іноді ж під час перегляду новин видавалося, що в місті взагалі немає війни. З більш ніж 35 матеріалів, які вийшли за два тижні, безпосередньо про війну був лише кожен сьомий, причому повноцінних,  із синхронами і живою картинкою, значно менше. Однак на початку кожного випуску новин на екрані є заставка на фоні українського прапора: «Стоп війні!».

А от про проблеми вкрадених із клумби «одного торговельного центра»  квітів і повторної наруги над клумбою кількома днями пізніше говорили довго й обурено. Щоб ви розуміли, про це було знято два величезні сюжети в традиційному ключі «як вам не соромно».

Вперше проблема крадених квітів постала у випуску новин від 23 червня. В першу секунду сюжету на екрані з'явилася дуже засмучена неназвана жінка з парасолькою, яка обурено читала нотацію російською: «Якщо комусь дуже подобаються наші квіти, ви завжди можете попросити, вам подарують. Але не треба показувати вашим дітям, як не треба робити і все знищувати».

Трохи пізніше завдяки титрам стало зрозуміло, що обурюється «Анна, адміністратор торговельного центру», до якої приєднався безіменний закадровий голос тоном «Покайтеся, грішники». «Ось так, з гіркотою в голосі адміністратор одного з торговельних центрів Анна звертається до горішньоплавців і гостей міста. Причиною розпачу стали два випадки, які сталися два дні тому і неприємно вразили працівників закладу», — розповів голос за кадром. Тільки після цього вступу стає відомо, що якась сім'я з дітьми вночі вирвала кілька кущів квітів на клумбі біля торговельного центру і це зафільмували камери спостереження. Сюжет про це тривав майже три хвилини і констатував: «вранці працівники центру виявили у клумбі лише ямку, та ще хтось залишив там недопалки». Зловмисників так і не знайшли.

За кілька днів журналісти повернулись до цієї ж теми. Вже в довшому сюжеті була та ж адміністраторка, але вже без парасольки, а сам сюжет почався зі стьобу безіменної авторки. Але якщо глядач не бачив попередній сюжет, то зрозуміти, про який центр і чому вони розповідали кілька днів тому, було неможливо. В розтягнутому до безкінечності матеріалі про вкрадені квіти (бо зловмисна сім’я знов повернулася і викопала ще кілька кущів) було стільки моралізаторства, що його б вистачило на  повну деморалізацію ворога. Фінальним акордом сюжету став коментар авторки, де були намішані оціночні судження і, як і квіти, вирвані з коренем професійні стандарти: «В народі говорять: “Вкрадені квіти цвітуть краще”. А ще говорять: “У сусіда за парканом краще і смачніше”. То що ж, виходить, гайда до сусідів? Якщо дотримуватися цього принципу, то у якості такого сусіда можете опинитися ви, пані і панове крадії (тут інтонаційно три знаку оклику, — ДМ)». Може, це й добрий знак, що в такі тяжкі для країни дні проблема вирваних без дозволу квітів є головною для міста.

Це все, що можна сказати про тематику новин. Окрім війни і квітів, у сюжетах було ще про комуналку (оголошення), будівництво доріг (точніше, про мера на будівництві), погоду, освіту (все з ознаками замовності), спорт (майже все з ознаками замовності) і промисловість (абсолютно все з ознаками замовності).

Якщо порахувати всі сюжети з ознаками замовності, то за моніторинговий період їх було в кілька разів більше, ніж в умовно мирний час до 24 лютого. Тоді, до речі, випуск новин був класичним: із ведучою, титрованими журналістами і журналісткою, а також завжди з парочкою сюжетів во славу компанії Ferrexpro.  

Натомість за тиждень із 23 до 30 червня у випусках новин було 44% матеріалів з ознаками замовності. Якщо ж порахувати загальну тривалість  усіх сюжетів, які вийшли в цей період, то на джинсу припало півтори (!) години  — це майже половина, точніше, 54,5% загального часу ефіру. Це дуже багато. Особливо якщо порахувати середню тривалість одного сюжету про Ferrexpro і його сателітів, випускні в закладах освіти і спонсорського спорту. Тільки зрідка сюжети тривали біля двох хвилин. Переважно ж розлогі матеріали про цю компанію розтікалися по ефіру від 4 до 7:25 хвилин. Послідовність сюжетів у різних випусків протягом дня могла змінюватись, але наявність матеріалів з ознаками замовності залишалась незмінною.

Часто висвітлювали в новинах конкурс на найкращого працівника «Кращий за професією» від компанії Ferrexpro. Тут були  кандидати в найкращі слюсарі, машиністи млинів,  машиністи екскаваторів, машиністи екскаваторів (з невимовною назвою) у кар'єрі, машиністи бурових установок, машиністи бульдозерів, лаборантки хімічного аналізу служби управління якості (до речі, вони єдині програли). Всі сюжети за формою були зроблені якісніше за звичайні новинні матеріали: в середньому три, — щоправда, однотипні, — спікери, різні плани, інтершуми, іноді навіть синхрони. Глядача ніби занурювали в певний заспокійливий ритм: вступ безіменного автора — спікер — план — спікер — план — спікер — мікрофон (бо спікер нудний) — спікер — привітання з перемогою.

Але за суттю це був суцільний безкінечний жах, вершиною якого став сюжет з інтригою журналістки, з якого почався вечірній випуск новин 23 червня. «Конкурс “кращий за професією”, як ви думаєте — якої? Впевнена, телевболівальники впізнали обладнання дробарно-облавлювальної фабрики!». Звичайно, судячи  з кількості джинси про це, вони не могли не впізнати.

Друга група джинсових сюжетів — спортивні матеріали про команду «Гірник-Спорт»: товарисський матч, тренування дітей, знову матч. Головний аспект цих сюжетів  — незмінне лого компанії в ефірі і вилизаний лояльністю до спонсорів зміст.

Третя група матеріалів — сюжети про випуск студентів профільних освітніх закладів із безкінечними коментарями випускників, викладачів і випадкових гостей, за сумісництвом представників Ferrexpro чи споріднених благодійників. Зрідка з'являлася джинса про гуманітарну допомогу від цієї ж компанії.

Судячи з усього, завдяки рекламним сюжетам, поданим як редакційні, телеканал виживає і може далі працювати. Проте коли з п’яти сюжетів у випуску чотири — це джинса і панегірики доброчинцям, цінність таких новин для аудиторії сумнівна. Бо питання, для кого працює і має працювати медіа в період повномасштабної війни, коли країна намагається вистояти, є особливо важливим.