Ми не забудемо Часів Яр

Ми не забудемо Часів Яр

Примітка редакції. Коли ми дізнались, що орки обстріляли Часів Яр, шукати автора для статті на вечір довго не довелось. В нас там своя людина. Тримайте короткий текст, правильний заряд болю та русопатії на майбутнє, а також авторські фото з місця подій. Ми не маємо права це ігнорувати. Ми не маємо права це забути.

Російські ракети вдарили прямо по гуртожитку. Триває наша рятувальна операція. Як так вийшло, чому? Це війна. І нам протистоять ті, для кого «військові об'єкти» є не ціллю, а зручною відмовкою на будь-який випадок.

Звикайте до болю та скорботи. Конвертуйте їх у лють. Адже всі мають знати: вчора російські окупанти завдали удару «Іскандерами» саме по цивільному гуртожитку в місті Часів Яр на Донеччині. Не по якомусь командному пункту чи заводу зі зброєю, ні. Ціль окупантів – звичайні вбивства звичайних українців.

Зараз під завалами знаходиться мати з дев'ятирічною дитиною. Попри ворожу авіацію в повітрі та загрозу нових ударів рятувальники уже більш ніж півдоби боряться за їх життя. Врятовані жертви наразі доставлені до лікарні.

Точна кількість людей під завалами поки що невідома. Розповім вам те, що сам бачив і дізнався.

На місці трагедії мені зустрівся полковник В'ячеслав Бойцов. Це перший заступник начальника Головного управління ДСНС в Донецькій області, якщо когось і питати – то саме його. Тепер уважно читайте й фіксуйте кожну деталь.

«Ми знаходимося у місті Часів Яр. Вчора приблизно о 21:17 тут відбувся обстріл. Орієнтовно влучили чотири ракети. За попередніми оцінками експертів, це були "Іскандери". Будинок, у який влучили російські окупанти – це звичайний гуртожиток, де знаходились цивільні люди. Військових об'єктів поблизу немає. Вже майже півдоби триває рятувальна операція, ми задіяли близько 60 людей. Також працюють два навантажувачі та стільки ж автокранів. Сил достатньо. На даний час врятовано п'ятеро поранених постраждалих. Кількість людей, які можуть залишатися під завалами наразі невідома».

Ось обличчя цієї війни: не солдатський двобій, якого орки уникають. Скривджена матір.

Більше конкретики мені дала офіцер цивільно-військового співробітництва ЗСУ Оксана Анодіна. Окрім того, що розповів полковник Бойцов, маю уточнення: безпосередньо в будинок прилетіли дві ракети.

На жаль, у місті з початку вторгнення російських загарбників всі встигли заспокоїтись. Частина евакуйованих звідти жителів встигла побути в інших областях та поступово повернутись до рідних домівок. Причина проста: в когось закінчились гроші, хтось просто сумував за своєю оселею. Як бачите, для росіян це – вже привід вбивати.

«Люди повертаються, навіть не повідомляючи військові адміністрації та керівництво ОТГ. Це їхні будинки, ми не маємо права їх туди не допустити. Тому точна кількість усіх, хто перебував у цьому будинку, зараз невідома», – пояснює Оксана.

Поки ми говорили, рятувальники працювали в пекельних умовах. Щомиті ми сіпались, чекаючи нової звістки з-під завалів, але дарма. Роботи ще достатньо. Чекаємо.

«Небезпечна робота. Чули, як декілька хвилин тому над нами пролітав військовий літак? Це був не український літак», – спокійно розповідає Анодіна. Я слухаю та запам'ятовую. Всі ці польоти та прильоти ми обов'язково пригадаємо загарбникам. Буде час.

Постараюсь звучати сухо, хоча це й важко. Запам'ятайте, що стрільба по об'єктах цивільної інфраструктури – військовий злочин. І знайте ціну таким злочинам. Росія готова витратити чотири ракети вартістю по півтора мільйона доларів кожна... На гуртожиток. Це жорстокість. Це цинізм. А ще це неймовірна дурість навіть з банальної військової та економічної точки зору.

Але російським військовим злочинцям невідоме поняття логіки. Поки наші захисники боронять Україну на фронті – ціллю путінських ракет може стати будь-який гуртожиток, пологовий будинок чи дитячий садочок. І не обов'язково на Донеччині.

Поки ми не добили ворога, ця загроза зберігається в кожному куточку України, як це вже траплялося не один раз. Тому ми маємо перемогти. Просто задля свого спокою.

А поки що прошу всіх відповідально ставитися до свого життя. Будь ласка, не ігноруйте сигнали повітряних тривог, координуйте свої дії з представниками військової та цивільної влади. Особливо у прифронтових районах.

Та практика показує, що вся Україна – один суцільний прифронтовий район.