Украине нужны все победы: и на поле боя, и в киберпространстве

Два тижні тому, 27 червня 2022 року, начебто пов'язана з ізраїльськими выйськовими хакерська група "Хижий Горобець" (Predatory Sparrow) хакнула сталеливарний завод в Ірані. Все б нічого, але внаслідок хаку одна з установок, яка подає розплавлений метал на конвеєр, раптом виявила непередбачену самостійність і вивалила свій розжарений зміст не зовсім туди, куди мала б. Результатом стала пожежа, — навіть довелося на кілька днів зупинити весь завод. Момент інциденту зняли внутрішні відеокамери заводу, але ті ж хитрі хакери теж взяли і над ними контроль та опублікували відео шокуючих результатів своєї ж кібератаки. Подивитися його можна, наприклад, на сайті ВВС.

Відео — не менш захоплююче, ніж "фаєр-шоу" наших HIMARS, які луплять по штабам та складам російських військових.

Цікаво, що за тиждень до цих подій іранськи хакери зламали ізраїльську систему оповіщення населення про ракетний напад і включили сирени в містах Ейлат та Єрусалим. Звісно, за повною відсутності будь-якого обстрілу. Зрозуміло, що фізично ніхто не постраждав, хіба що хтось злякався. Але наступного разу, коли атака буде справжньою, чи не виникне у мешканців цих міст думка: "Тю, мабуть то знов хакери розважаються"?

Чесно скажу: випадків, коли кібератака спричинила суттєві фізичні руйнування – вкрай мало, і кожен такий випадок – унікальний і резонансний. Але це лише тому, що наразі технології поки вкрай недостатньо контролюють ключові сфери життя людей.

Технології розвиваються швидше за їхню безпечність. Але люди бажають бути впевненими у безпечності технологій. Тому ці побоювання стримують швидкість їх розвитку. Це пояснює, чому, наприклад, у жодній країні Світу досі немає аналога "Дії". А після прикладу України – так і нескоро буде.

Але кібератаки вже стали невід'ємною частиною сучасної війни. І порівнювати кібервійну та війну справжню – не коректно, як порівнювати кита зі слоном. Або порівнювати ліве око з правою ногою.

Так, кібер не вбиває безпосередньо, і не руйнує багатоповерхівки. Але у сучасній війні врешті решт виграє той, у кого кращі розвіддані, у кого більш захищений канал управління БПЛА, у кого загалом кращі технології. І хто краще ці технології захищає.

Крім того, на кібервійну не можна "не прийти". Не можна взяти і віддати ворогу контроль над українськими веб-ресурсами. Бо прокинемося у минулому столітті.

Атакувати ворожі ресурси, медіа та інфраструктуру, добувати інформацію з центрів прийняття рішень – це теж військова необхідність, не розвага, і не чиясь примха.

Знищити ворожу Д-20 — це потрібна справа, і є фахівці які вміють це робити. Але ж і в "кібер" воювати — також потрібно. Не можна не воювати. І хтось зобов’язаний робити це добре.

Ось чому я не згоден з постановкою питання "0-day не знищить гаубицю Д-20, а отже роль "кібер" у війні сильно перебільшена" (0-day — вразливості у системі безпеки, які можуть бути використані зловмисниками для атаки на систему, — ред.). Тому що треба і гаубицю знищити, і кібервійну виграти. Нам усе треба. Чи не тому той, хто раніше "перевищував роль кібербезпеки", чомусь створив свою власну кіберармію?

І між іншим: гаубиця також не знищить 0-day.

Джерело