Чи варто шукати зниклих безвісти військових у соцмережах?

Багатотисячні групи пошуку дають рідним і близьким надію, але можуть бути джерелом розвідувальних даних для ворога, а поширення особистої інформації в соцмережах загрожує самим зниклим військовим.

«Допоможіть, будь ласка, знайти сина. Немає зв’язку з восьмого квітня. Був у Луганській області, в Тошківці, ** бригада, ** батальйон. Будь ласка, відгукніться! Може, залишились хлопці, які були поруч. Чому ви мовчите?» Це — одне із сотень повідомлень, які можна знайти у спеціальних групах пошуку зниклих безвісти військових або просто в соцмережах. За інформацією Уповноваженого з питань зниклих безвісти та за особливих обставин Олега Котенка, близько 7200 українських військових вважаються безвісти зниклими. Ймовірно, більшість із цих людей — у полоні. Рідні готові шукати своїх у будь-який спосіб, і групи в соцмережах із десятками або сотнями тисяч учасників на перший погляд здаються непоганим варіантом. Але це не так — такий спосіб пошуку може нашкодити.

Держава пропонує такий алгоритм дій для людини, яка втратила зв’язок із близьким їй військовим.

1. Насамперед слід звернутись до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відомого в народі як «військкомат») за місцем реєстрації чи призову військового. За зверненням родичів центр надсилає офіційний запит до військової частини, де він служив на момент зникнення. Там проводять службове розслідування й дають відповідь про статус військовослужбовця: «військовополонений», «зниклий безвісти», «самовільно залишив військову частину» чи «загиблий» (померлий). Військкомат повідомляє родичам результат запиту.

2. Ще один спосіб пошуку зниклих військових — звернення до об’єднаного центру при Службі безпеки України з координації пошуку та звільнення людей, незаконно позбавлених волі внаслідок збройної агресії Росії (цілодобово працюють телефони: +38 067 650 83 32, +38 098 087 36 01, а також електронна скринька: united.centre.ssu@gmail.com).

3. Нещодавно створили Національне інформаційне бюро при Міністерстві з питань реінтеграції окупованих територій, яке теж займається пошуком: на сайті можна знайти посилання на вайбер- і телеграм-боти для звернень.

4. Також родичі можуть звернутись до поліції й подати заяву про розшук зниклої людини; можна відразу здати біологічні зразки для експертизи ДНК, які порівнюватимуть із зразками невпізнаних загиблих.

5. Можна зателефонувати до колцентру при Уповноваженому з питань зниклих безвісти за особливих обставин:

0 800 339 247 — з понеділка по п’ятницю з 9:00—18:00;

095 896 0421 — у вихідні через вайбер і телеграм;

099 792 0126 — телефон уповноваженого.

Електронна адреса для звернень: war2022people@gmail.com.

6. Допомагає в пошуку зниклих і Центральне агентство розшуку Міжнародного комітету Червоного хреста. Зателефонувати можна за номером +41 22 730 3600 або +380 800 300 155. Електронна скринька: ctabureau@icrc.org.

На жаль, пошук через офіційні канали відбувається не так швидко, як хотілося б. До того ж, у багатьох людей довіра до офіційних джерел дуже низька — їм видається, що держава просто не переймається їхнім горем. Та й не всі знають, куди саме слід звертатись у таких випадках. Тож близькі звертаються до соціальних мереж у надії, що хтось щось чув про зниклого.

Кризова психологиня й гештальт-терапевтка Наталя Злигостева розповідає, що після втрати зв’язку із близькими, особливо військовими, емоційна складова переважає над критичною. Людина не може діяти раціонально й поступово. Страх, тривога, безсилля нестерпні, й мозок перебирає всі можливі варіанти дій. Людина робить «усе, що може», часто хаотично й безсистемно; намагається «взяти ситуацію в свої руки». Їй видається: що більше людей дізнається про її горе, то більше шансів швидше знайти близьку людину.

Публікації в соціальних мережах, постійні коментарі, поширення, повідомлення небайдужих, каже психологиня, дають ілюзію контролю ситуації, відчуття підтримки.

Дописи про пошук зниклих найчастіше публікують із надією, що їх побачить хтось із побратимів, або лікарі чи медсестри впізнають військових, які без свідомості в них на лікуванні. Тому такі пошуки публікують і на особистих сторінках, і в спеціальних групах, на додачу просячи про поширення, аби заклик побачило якомога більше людей. Зазвичай у таких дописах багато особистої інформації: ім’я, прізвище, по батькові, дата народження, звання, посада, підрозділ, де був під час зникнення. Дехто описує обставини зникнення: «брав участь у боях за…», «пропав під час “зачистки” там-то». Дописи часто супроводжують фото у військовій формі. Іноді й кілька фото, зокрема з родичами чи побратимами. Вся ця інформація стає загальнодоступною і її може використати будь-хто з будь-якою метою. Зокрема й ворог.

Експерт з інформаційної безпеки, ім’я та звання якого ми не можемо назвати з міркувань безпеки, сказав «Детектору медіа»: розміщувати в соціальних мережах будь-яку інформацію про військових та їхніх сімей не слід — це небезпечно. Він наполегливо радить звести до мінімуму особисту інформацію на сторінках людей, які служать в армії, теробороні чи нацгвардії. А ще краще — тимчасово обмежити доступ до профілю чи видалити його. Із профілю на фейсбуку можна дізнатися про людину, її життя, рідних, друзів дуже багато.

«Якщо ви думаєте, що ворог дурний, ви помиляєтесь. Вони відстежують усі можливі канали комунікації, в тому числі соціальні мережі», — каже експерт. Без перешкод зайшовши у групу пошуку без реєстрації та запиту на членство, можна зібрати багато інформації про українських військових. Трапляються й повідомлення про пошук цілих підрозділів з описом, де й коли саме вони брали участь у боях. Це сильно спрощує роботу російській розвідці.

Родичі, друзі й колеги зниклих безвісти військових часто не розуміють, яку інформацію не можна публікувати під час війни. Інформація, яку вони поширюють, може серйозно нашкодити і обороні загалом (наприклад, ворог довідається, де саме розташований який підрозділ), і самій зниклій людині. Наприклад, зібрану в соцмережах інформацію росіяни можуть використати для перевірки слів полоненого, і це суттєво ускладнить процес визволення з полону, яким займаються офіційні органи.

Номерами телефонів, які рідні залишають для зв’язку, користаються шахраї, аби видурити в людей гроші. Мовляв, людина, яку ви шукаєте, в полоні, ми допоможемо вам її визволити, але це буде коштувати таку-то суму. На жаль, бувають випадки, коли людям після такого листування надсилали фото із загиблими військовими.

У групі пошуку з понад двома сотнями тисяч учасників у червні з’явилось повідомлення «ворог використовує нашу інформацію».

Однак після заклику бути пильними нічого не змінилося — група й далі відкрита, всі охочі можуть збирати там дані про військових.

Психологиня Наталя Злигостева також радить звертати увагу на дві групи людей, які долучаються до пошуку зниклих через соціальні мережі. Перша — люди, які збирають та викладають у соцмережах інформацію про зниклих, але не є їхніми родичами. Часто це «волонтери», які моніторять телеграм-канали, сайти та сторінки росіян у соцмережах, зіставляють інформацію й поширюють свої висновки. Часто це люди, які в такий спосіб відчувають власну значущість: їм лестить причетність до важливої й актуальної теми. До них звертаються родичі зниклих як до одного з джерел надії, вони потрібні, включені в соціальні процеси. Перш ніж робити таке, варто замислитись: «Те, що я зараз роблю, корисно чи шкідливо для зниклого? Як сильно я можу нашкодити?»

Друга група — люди, які щиро хочуть допомогти, але не мають достовірної інформації про механізми пошуку, про потенційну шкоду та її співвідношення з ілюзією допомоги. Вони поширюють дописи, щиро вважаючи, що роблять корисну справу — але, знову ж таки, можуть нашкодити, не перевіривши інформацію чи не пересвідчившись, що її поширення може допомогти нашій стороні, а не ворожій.