Мобілізація чи суд. Що буде, якщо військовозобов'язаний відмовляється від призову

Законом про кримінальну відповідальність передбачена низка статей, якими закріплені види правопорушень у сфері забезпечення призову та мобілізації. Такими статтями є:

стаття 336 КК України — ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу, на призов осіб із числа резервістів у особливий період;
стаття 336-1 КК України — ухилення від проходження служби цивільного захисту в особливий період або в разі проведення цільової мобілізації;

стаття 337 КК України — ухилення від військового обліку або навчальних (спеціальних) зборів.

Найбільш поширена нині ст. 336 КК України — кримінальна відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років).

За законом, хто відмовився служити, може отримати тюремний термін від трьох до п'яти років. На практиці ухильники отримують легше покарання.

Суб'єктом злочину, передбаченого статтею 336 КК України, виступає військовозобов'язана особа. Якщо їй належним чином повідомили у встановленому законом порядку про обов'язок явки на загальну мобілізацію до призовної ділянки певного центру комплектування та соціальної підтримки, а людина ухилилася від призову на військову службу під час мобілізації.

Для кваліфікації дій людини за ст. 366 КК України слід встановити дійсний умисел і мету саме в ухиленні від призову під час мобілізації, а також протиправну відмову від проходження військово-лікарської комісії.

Судова практика досить швидко сформувалася в цій площині та налічує десятки вироків про притягнення до відповідальності винних. Майже завжди "сторони йдуть на угоду".

Часто людині пропонується укласти угоду зі стороною звинувачення (прокурором) про визнання винності. Зміст такої угоди та порядок судового провадження в разі її укладання передбачені статтями 472, 474 КПК України.

Така угода затверджується вироком, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена ,та призначає узгоджену сторонами міру покарання. Найчастіше винна особа та прокурор в угоді про визнання вини узгоджують покарання у вигляді випробувального терміну, тобто покарання з випробуванням.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 75 КК України, суд ухвалює рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у разі затвердження угоди про визнання провини, якщо сторонами угоди погоджено покарання у вигляді виправних робіт, службове обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше ніж п'ять років, а також узгоджене звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У такому разі суд ухвалює рішення звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом певного випробувального терміну не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість випробувального строку й обов'язки, що покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Ухилення від служби у воєнний час у суді зазвичай веде до призначеного судом покарання з випробуванням, що на практиці означає відсутність ув'язнення.

Випробувальний термін встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років. Після встановлення судом випробувального строку на винну особу покладаються певні обов'язки, передбачені статтею 76 КК України.

Насправді при встановленні випробувального терміну під час затвердження угоди про визнання винності в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, на винну особу покладають такі обов'язки:

• періодично з'являтися для реєстрації у відповідну державну установу з пробації;