10 років без майстра. Богдана Ступку згадують колеги, друзі, шанувальники та рідні

 Богдан Сильвестрович помер 22 липня 2012 року… Легендарного актора поховано на Байковому кладовищі у Києві. Смерть митця стала ударом для мільйонів прихильників таланту майстра сцени та кіноекрану. Нагадаємо, у спекатний липневий день тисячі людей прийшли попрощатися до Національного театру імені І. Франка, з яким було пов’язано 34 яскраві й драматичні сторінки з творчого життя Б. С. Ступки (одинадцять останніх років Богдан Сильвестрович поєднував гру в театрі і кіно з адміністративною роботою — був художнім керівником прославленого столичного колективу).***Ролі Богдана Сильвестровича в театрі та в кіно — це скарб. Глядачі із захопленням сприймали ролі Ступки, зіграні ним у виставах: «Украдене щастя», «Дядя Ваня», «Тев’є Тевель», «Король Лір», «Сни за Кобзарем», «Кар’єра Артура Уі», «Енеїда», «Записки божевільного», «Цар Едіп», «Лев і левиця», «Легенда про Фауста» та ін. Актор зізнавався, що своїми успіхами завдячує «міцному тилу» — дружині Ларисі. Вона була чудовою балериною, яка пожертвувала особистою кар’єрою, зробила затишним їхній дім, виростила сина, займалася онуками…За всю кар’єру Богдан Сильвестрович виконав понад 100 ролей у кіно і 50 — у театрі! Він працював із кінорежисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Режисом Варньє, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою та інш.Нагадаємо, Ступка дебютував у кіно в легендарному фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою» (1971) — роль Ореста Дзвонаря. На цю роль претендував Іван Миколайчук, але позаяк це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), то влада не хотіла, щоб її грав Миколайчук. Затвердили Ступку, за яким після театральної ролі Річарда III закріпився негативний імідж. Але його трактування образу виявилося дуже вдалим, і ця роль досі одна з найкращих у списку актора.Серед ролей Б.Ступки — багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександр Керенський («Червоні дзвони»), Остап Вишня («Із житія Остапа Вишні») та інші.Фактично майстер прощався зі своїми шанувальниками на бенефісі «Концерт №70 від Ступки», який на франківській сцені актор дав 7 жовтня 2011 року. У тому вечорі Богдан Сильвестрович дебютував як «ударник», виконавши соло на барабані й тарілках. І в цій ролі він так і залишався всю майже тригодинну програму (лишився запис, а телеверсія демонструвалась на каналі «Культура»)... Після тріумфальних гастролей франківців по США, після вистави «Тев’є-Тевель» на сцену вийшла онука Шолом-Алейхема, американська письменниця Белл Кауфман і сказала, що вона бачила різних акторів, та «Богдан Ступка — кращий Тев’є-молочник світу!» У 2001 році, після смерті Сергія Володимировича Данченка, видатного режисера, великого друга і соратника у творчості, Ступка став художнім керівником головного драматичного театру нашої країни. І театр збагатився новими акторськими іменами, також Ступка запрошував різних режисерів не лише з України, а й із-за кордону (Роберт Стуруа, Кшиштаф Зануссі), й від цієї співпраці народжувалися цікаві вистави. Богдан Сильвестрович був прекрасним товаришем, вірним другом, чудовим сім’янином. Дружину Ларису називав Музою, пишався сином Остапом, обожнював онуків. У театральній сім’ї франківців Ступка мудро опікувався колегами-акторами, щоб таланти митців різних поколінь реалізувалися сповна. Друзі та рідні називали його Бодьою чи Сильвестром Сталоновичем. Актор мріяв отримати «Оскара», та не встиг...Богдан Ступка пішов у Всесвіт, але пам’ять про майстра, записи вистав і фільмів, де він грав, лишається з нами назавжди! Це була ціла епоха під назвою «Богдан Ступка». Про феномен майстра, секрети його майстерності вже написано кілька книг, але загадку, як одним словом або поглядом легендарний актор міг примусити глядачів плакати чи сміятися, критикам пояснити ще не вдалося. Митець підкреслював: «Зірки — на небі. Мені батьки говорили: не вихваляйся, що ти це зробив, — ти просто провідник ідей, котрі дав тобі Господь Бог. Якщо маєш здібності, ти не повинен це закопати... Якщо виходжу на сцену, то граю на всю силу, а не красуюся — так учив мене Борис Хомич Тягно (учень Курбаса). Театральна правда — це те саме, що у житті, але на каблук вище».Колеги, друзі, шанувальники та друзі згадують майстра театру і кіно.«ВОЛОДІВ ЯКОЮСЬ ОСОБЛИВОЮ МАГІЄЮ»Михайло ЗАХАРЕВИЧ, генеральний директор-художній кервник  Національного театру ім. І. Франка: -  Богдан  Ступка був багатогранною людиною. Він був геніальним актором! Своїм мистецтвом гідно представляв Україну у світі. До  Богдана Сильвестровича завжди тяглися люди, з ним хотіли спілкуватися. Ступка  володів якоюсь особливою магією, яка налаштовувала співбесідників на хвилю доброти. У пам’яті він залишився як дуже світла людина. Хоча театральне середовище схильне до закулісних інтриг, але Богдан Сильвестрович завжди стояв осторонь цього. Він відверто казав те, що думає, і до нього прислухалися.  Ступка  мав великий вплив на людей, умів, як кажуть, володіти масами. І не лише зі сцени, а й у житті… Наші робочі стосунки з Богданом Сильвестровичем  були різними. Бувало, що погляди на якісь речі в театрі були протилежними, але при цьому Ступка не воював з моїми переконаннями.  І це свідчить про його людську велич, великодушність. Він був мудрим, знав, як вплинути і на можновладців, і як переконати колег – умів налаштувати людину на вирішення проблеми, а не на її загострення. Ця життєва мудрість допомагала йому і у створені тих численних сценічних та кінообразів, якими він прославився сам і прославив Україну. Ступка  був доступним для спілкування навіть з незнайомими людьми, не кажучи вже про друзів. Ще мене захоплювала в ньому та велика увага і ніжність, з якими він  ставився до рідних – незважаючи на велику зайнятість, завжди знаходив час для сім’ї, обожнював онуків.«ЦЕ БУВ  МИТЕЦЬ НАДЗВИЧАЙНО ЦІКАВИЙ» Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України:— Мій Ступка — це неперевершений майстер на сцені й у кіно. Я познайомився з ним спочатку як глядач, дивлячись вистави і стрічки за його участю. А найбільше зближення в нас відбулося, коли я був віце-прем’єром, а Богдан Сильвестрович міністром культури. Ті спілкування приносили колосальне задоволення працювати разом. Він завжди був категорично антибюрократичним! Ступка — дивовижний феномен! Він володів унікальним даром перевтілення і в той же час залишається самим собою. Який би образ він не створював, я бачу Ступку — його очі, голос, його єство, і в той же час — це зовсім інша людина (це образ, який він грає). Творча амплітуда Богдана Сильвестровича була  дуже велика, й мабуть, у цьому полягає його унікальна харизма. Це був  митець надзвичайно цікавий, і я радів, що як актор він мав багате творче життя і різноманітну палітра персонажів, створених ним у театрі й кіно!«МРІЮ, ЩОБ ПІСЛЯ ВІЙНИ МИ ВІДКРИЛИ У ЛЬВОВІ МУЗЕЙ БОГДАНА СТУПКИ»            Ірина БАТЬКО-СТУПКА директорка Київської майстерні театрального мистецтва «Сузір’я», співзасновниця Благодійного фонду Богдана Ступки, екс-невістка актора:— Я ніколи не забуваю Богданва Сильвестровича, Бодика, як ми його називали в родині, і думками він досі алишається зі мною. Його різні фотографії у мене всюди — й на роботі, й вдома. Та найголовніше, що пам’ятаю ті мудрі, важливі речі, яких він мене вчив. А це — терпіння, вміння змовчати там, де треба, не говорити зайвого. Усю цю мудрість по-справжньому я осягаю тільки тепер. Раніше була досить різкою, могла щось сказати, не подумавши, а от зараз, з плином часу, розумію, які справедливі, розумні речі він хотів до мене донести.Бодя був мені дуже близькою людиною, ми могли з ним говорити про все, могли мовчати про все…Він дуже любив неспокійних людей, які експериментують, щось шукають, вигадують. Тому завжди підтримував у всіх моїх починаннях. Вірив у мене, надавав сили, впевненості у собі, знання, досвід. А це ж найважливіше, коли хтось у тебе вірить. Я Бодю дуже любила, мені не вистачає його як найкращого друга...Мрію, щоб після війни ми відкрили у Львові музей Богдана Ступки.«ЩОДЕННО ТРИМАВ РУКУ НА ПУЛЬСІ ТЕАТРУ»Наталія ПОНОМАРЕНКО, керівниця літчастини Національного театру ім. І. Франка:- Мені пощастило 15 років працювати разом із Богданом Сильвестровичем, вважаю, що той час був найкращим у творчому доробку франківців. Те, що Ступка після смерті Сергія Данченка став художнім керівником нашого театру, стало певним знаком, бо вони були однодумцями, творчими побратимами і друзями. Богдан Сильвестрович продовжив театральні традиції Сергія Володимировича . Він прагнув, аби в театрі ставилися кращі п’єси світового репертуару, запрошував працювати з трупою різних режисерів. А коли його запитували, чому сам не ставить, відповідав: «Я не хочу поповнювати  список поганих режисерів». Ступка був як воєвода – щоденно тримав руку на пульсі театру. Він любив працьовитих людей і був надзвичайно активним чоловіком, відданим театру, бо тут був його другий дім. Актор багато знімався у фільмах, серіалах, але підкреслював, що кіно використовує те, що напрацьовується у театрі. Для нас, франківців, театр як жива істота,  і наші попередники, видатні майстри сцени, які прославили Театр ім. І. Франка, їхні душі з нами, вони благословляють на творчість, нові звершення і відкриття. А тому Богдан Сильвестрович теж із нами.«СТУПКА – ЦЕ ЯК ЯСКРАВА КОМЕТА!»Римма ЗЮБІНА, кіно і театральна актриса:- Я дуцже шкодую, що ми на сцені разом з Богданом Сильвестроичем  не грали. Але я не пропускала жодної прем’єри франківців. Ступка на сцені був майстром, не можна було від нього відвести очі. Актор, який мав талант від Бога і величезну працездатність. Пишаюсь, що наші сім‘ї товаришували і я мала щастя спілкуватися з Богданом Сильвестровичем й поза театром і кіно. Я говірка, але коли приходив Ступка, то замокала і уважно його слухала. Він так багато знав, так цікаво розповідав, і я дивувалась, як він, відігравши важку виставу (емоційно, морально, фізично), збирав у себе у кабінеті купу народу і міг спілкуватися майже до ранку! Син ще був малим, одного разу ми зайшли привітати з прем’єрою і застрягли до ночі. Сина поклали спати на диван, а самі говорили… говорили…Малий вже прокинувся, а ми ще сидимо і розмовляємо. Є таке поняття «шлях до щастя» -  Богдан Сильвестрович був тим променем щастя і тепла, яке йшло від нього. Він любив людей, опікував і словом, і ділом. Ступка – це як яскрава комета! Скільки життів він прожив, створюючи такі різні образи, що це вражає. Він був зовсім незірковий, дуже чемний і толерантний. Одним словом, фразою міг підняти настрій. У ньому об’єдналась геніальність митця і щирої людини. «ЙОГО ОКСАМИТОВИЙ ГОЛОС ПРИЧАРОВУВАВ»Тамара БОЙКО, терережисерка, екс-головна редакторка телеканалу «Культура»:- Пам’ятаю Богдана Ступку ще зі Львова. Бачила, як народжувалась вистава «Камінний господар». Роль Дон Жуана репетирували два актори – Богдан Ступка і Федір Стригун. Режисер Сергій Данченко чомусь був не задоволений Богданом і суворо з ним говорив. І от через деякий час Ступка повертається і грає зовсім інший образ, дуже переконливо. Богдан умів вчитися,  і кожна його роль була не схожа на попередню.Потрясіння було від його дебюту на київській сцені - Микола Задорожний в «Украденому щасті». Ми зробили у 1979 році запис на Українському радіо (там я тоді працювала) - то була вражаюча вистава. Добре, що легендарна постановка С. Данченка потім була знята як телефільм (там багато що змінилося, але пам’ять лишилась)…Так вийшло, що коли у нас не було місця для зйомок, то Богдан запропонував свій кабінет… Я впродовж багатьох років бачила, як ріс талант майстра, яким він був глибоким актором і мудрим чоловіком поза сценою. Він багато читав, чимало цікавого знав, мав тонкий гумор, а його оксамитовий голос причаровував.  Можемо пишатися, що були сучасниками геніального актора.Згадую 2011 рік, Камерна сцена, після вечора-бенефісу Юрія Брилинського, львівського актора Театру ім. М. Заньковецької, який читав твори Стефаника. Ступка запросив екс-колегу і друга провести свій ювілей у Києві. Богдан Сильвестрович уже був дуже хворим, схуд, але очі його горіли! Він із гумором пригадував їхню з Брилинським молодість, захоплення поезією, джазом, а потім розказував про те, як із дитинства передивився всі вистави Львівської опери (його батько співав у хорі театру), як ріс за лаштунками. З гумором пригадував оперу «Ріхард Зорге», навіть співав арії з тієї вистави про знаменитого розвідника. Робив це так цікаво, весело, що ми сміялися до сліз… Цей запис став останнім. Його показали на сороковини. І досі перед очима Богдан Сильвестрович, який, спираючись на тростинку, йде до дверей, а потім повертає голову і каже на камеру: «Все»!«БОГДАН СИЛЬВЕСТРОВИЧ БУВ ДЖАЗМЕНОМ ПО ЖИТТЮ І ТВОРЧОСТІ, У СПІЛКУВАННІ Й СПІЛЬНІЙ ПРАЦІ» Олексій АЛЕКСАНДРОВИЧ-ДОЧЕВСЬКИЙ, головний художник Національного театру ім. І. Франка:—Не всі шанувальники Ступки знали, що Богдан Сильвестрович був джазменом по життю і творчості, у спілкуванні й спільній праці. Коли ми працювали над «Королем Ліром» (режисер С. Данченко), вже на сцені стояла декорація, й там я придумав бархани з піску. Я побачив і дуже засмутився, бо бархани вийшли дуже бутафорськими, й світло тут не допоможе, аби сценографія «заграла». Богдан Сильвестрович подивився і попросив на виставу пошити йому торбинку. Скажу чесно, я навіть розсердився на актора. Ну яка торбинка? Навіщо? Що робити, аби зникла ненатуральність у сценографії? Але торбу пошили. Ранком на репетиції Ступка виходить на сцену і з торби витягає… пісок, і почав удавати, ніби щось збирає в барханах. Штрих! Але завдяки знахідці актора «ожила» декорація. Ступка завжди, кожної миті був включений на творчість, готовим підказати, допомогти, зімпровізувати. Він просто був супер майстер! А як художній керівник він теж юув непередбачуваний. Запрошув абсолютно різних режисерів, представників різних течій і спрямувань, і це для колективу завжди було  дуже цікаво. «З ДИТИНСТВА Я ДІДА ЗВАВ БОДЕЮ»Дмитро СТУПКА, актор Національного театру ім. І. Франка, онук Богдана Сильвестровича:- Я багато що згадую… Як ми були на зйомках, у театрі, родинні посиденьки. Забути його неможливо! Так вийшло, що 27 серпня ми завжди святкували дні народження бабусі Марії Григорівни і Боді, потім 2 вересня поздоровляли батька (Остапа Ступку), а 6 вересня відзначали вже мої іменини. У нас завжди тепло відбувалися ці дні. Раніше їздили щорічно до Львова, а останні роки святкували у Києві в одному з ресторанів на Андріївському узвозі. Бажали здоров’я і мудрості. З дитинства я діда звав Бодею, і він для мене завжди був і лишається найкращим. Його компанійськість, гумор завжди притягували людей. З ним цікаво було спілкуватися, він був начитаним і мудрим чоловіком, зараз мені його дуже не вистачає.«ВІН ПІШОВ – І ПІШЛА ЕПОХА»Лариса КАДОЧНИКОВА, актриса Національного київського театру ім. Лесі Українки:- Ступка був великим артистом. Він пішов – і пішла епоха… В Україні є багато майстрів, але останні три десятиліття пройшли під знаком Богдана Сильвестровича. Він став символом нашої країни, її високої культури, краси української нації. Ми багато знімалися разом, і це були хвилюючі моменти. Він був прекрасним колегою, і я його дуже любила за талант і щирість. Після «Білого птаха з чорною ознакою» (на цій картині відбувся його кінодебют) коли ми зустрічалися, то завжди віталися, витягнувши руки, як у стрічці, коли знімали епізод танцю. І це було знаком того прекрасного, що пов’язано з тим фільмом, що приніс визнання всім, хто створював легендарну стрічку…Мені здається, що Ступка любив дві речі – мистецтво і сім’ю. Він обожнював свою родину (дружину, сина, онуків). Богдан був  красивим у різні роки, а наприкінці життя перетворився на фігуру світового ґатунку. Ступка був ще за життя першим артистом і ним залишився! Це була феноменально творча і мудра людина, яка зараз на нас дивиться зі Всесвіту…Тетяна ПОЛІЩУК  Стрічка «Білий птах з чорною ознакою» стала кінодебютом актора (фільм Юрія Іллєнка)Знаковою роллю для митця стала вистава «Украдене щастя»Після тріумфальних гастролей франківців по США, після вистави «Тев’є-Тевель» онука Шолом-Алейхема, американська письменниця Белл Кауфман  сказала, що «Богдан Ступка — кращий Тев’є-молочник світу!»Серед кіноролей Б.Ступки було  багато історичних постатей, зокрема,  Іван Мазепа  у картині «Молитва за гетьмана Мазепу» (режисер Юрій Іллєнко)Ступка у ролі гетьмана  Богдана Хмельницького в епопеї «Вогнем і мечем» (кінорежисера Єжи Гоффмана, Польща) «Концерт №70 від Ступки» став останнім ювілейним бенефісом видатного майстра, який відбувся у листопаді 2011 року в Національному театрі ім. І. Франка під гаслом: «Життя у стилі джазу»…