Унікальна подорож Катерини Монзуль на жіноче Євро-2022

Унікальна подорож Катерини Монзуль на жіноче Євро-2022Українська арбітриня подолала важкий шлях після початку повномасштабної війни.

Шлях української арбітрині Катерини Монзуль до жіночого Євро-2022 був насиченим подіями та мільйонами емоцій, а її присутність на турнірі в Англії також є даниною європейській футбольній солідарності.

Видатна кар'єра.

41-річна арбітриня пережила важкий і небезпечний досвід на початку цього року, коли в Україні почалася повномасштабна війна.

Вирішивши залишити країну та свій рідний Харків, щоб уникнути військових дій, які вплинули на друге за величиною місто України, спочатку в супроводі своїх двох сестер та їхніх трьох дітей, вона вирушила в подорож, яка зрештою призвела до потрапляння до тренувальної бази в Італії та змогла продовжити кар'єру арбітра.

Монзуль провела два матчі на Євро в Англії – у групі А між Австрією та Норвегією та групі B між Іспанією та Фінляндією.

Монзуль має видатне суддівське резюме.

Почавши працювати міжнародним арбітром у 2004 році, вона брала участь у трьох Чемпіонатах світу з футболу серед жінок (вона була четвертим арбітром у 2011 році та судила у 2015 та 2019 роках), а також була обрана судити фінал у 2015 році між Сполученими Штатами та Японією в Канаді.

Цього літа в Англії вона виступає вчетверте на фінальному турнірі чемпіонату Європи.

Брала участь в якості арбітра жіночого футбольного турніру Олімпійських ігор 2016 року.

На фронті жіночого клубного футболу вона судила фінал Ліги чемпіонів УЄФА серед жінок у 2014 році між Тіресо та Вольфсбургом у Лісабоні, та була четвертим суддею на фіналі 2018 року між Вольфсбургом та Ліоном у Києві.

У 2016 році Монзуль почала судити матчі в чоловічій українській Прем’єр-лізі – перша жінка-арбітр, яка це зробила – а також їй доручали матчі чоловічої Ліги Європи та Ліги конференцій Європи.

У листопаді 2020 року вона обслуговувала матч Ліги націй між Сан-Марино та Гібралтаром у складі першої виключно жіночої суддівської бригади, яка очолила міжнародну гру серед чоловіків.

Складна ситуація.

Ця вражаюча кар’єра була перервана в лютому після початку війни в Україні, яку розв'язала терористична РФ.

Монзуль та її родина в Харкові відразу відчули наслідки.

"Ніхто не очікував, що в 21 столітті може статися така ситуація", — міркує вона.

"Це складна ситуація для кожної української сім’ї, як ви можете собі уявити, тому що сім’ї роз’єднані".

"Коли почалася війна, спочатку ніхто не міг у це повірити.

Моя сім’я поїхала в будинок моїх батьків, і ми жили під землею – особливе місце в будинку.

Ми були там п'ять днів".

Зрештою Монзуль вирішила залишити Україну, подорожуючи на машині з двома сестрами та трьома їхніми хлопчиками через Молдову, Угорщину, Словаччину та Чехію, а потім прибула до Німеччини.

"Це було стресом і важко", — зізнається вона.

"Коли ми залишали Україну, ми не мали жодних уявлень, що для нас буде наступним кроком".

Футбол простягає руку.

Між УЄФА, Італійською федерацією футболу (FIGC) та італійським суддівським органом AIA відбулася взаємодія, результат якою був відмінним — було надано житло в Турині, і Монзуль, залишивши одну сестру та двох її синів у Німеччині, вирушила на південь.

Вона висловила бажання відновити роботу у суддівстві.

AIA відповіла першим призначенням у змаганнях італійської жіночої Серії А, а потім Монзуль навесні очолила матчі молодіжного чемпіонату Італії серед чоловіків.

Вирішальна підтримка AIA в поєднанні з незмінною підтримкою УЄФА та FIGC дали їй можливість продовжувати свою роботу.

Квітень приніс додаткову позитивну новину для Монзуль, коли її обрання до групи з 13 арбітрів жіночого Євро в Англії було підтверджено.

Вона безмежно вдячна за руку дружби з боку футболістів у найважчі часи.

"Я дякую всій футбольній родині, тому що всі мені дійсно допомогли", — каже Монзуль.

"Українські та міжнародні колеги-судді також вийшли на зв’язок, і це було дуже, дуже важливо для мене".

Насолоджуючись досвідом Англії.

Інший український офіційний представник, асистент арбітра Марина Стрілецька, також є частиною збірної на Євро після того, як на початку цього року виїхала зі своєї країни до Швейцарії, де вона виступала на матчах швейцарського третього дивізіону.

Уродженка Луганська Стрілецька була однією з напарниць Монзуль по арбітражній команді на її двох матчах чемпіонату Європи разом з польським асистентом арбітра Пауліною Барановською та четвертим арбітром Іваною Пройковською з Північної Македонії.

"Тепер я можу не тільки говорити з Мариною професійно, як рефері", — каже Монзуль.

"Я також можу поговорити з нею про своє особисте життя, своє звичайне життя.

Мені це дійсно допомогло.

Я щаслива бути тут з нею".

З моменту свого прибуття до Англії, Монзуль насолоджувалася можливістю відновити тісні зв’язки з суддівською родиною УЄФА та насолодитися унікальною атмосферою рекордного Євро-турніру.

"Це справді важливе змагання для мене як арбітра", — наголошує вона.

"Про війну не можна забувати.

Але коли ти виходиш на поле, твоє мислення змінюється".

Монзуль підкреслює, що регулярне спілкування з близькими вдома допомагає їй зберігати зосередженість і моральний дух.

"Ми із задоволенням обмінюємося повідомленнями кілька разів на день, можемо спілкуватися один з одним через відеодзвінки, особливо з моїми батьками, які залишилися в Харкові".

"Мене дуже підтримують – після кожного дзвінка у мене з’являються сили продовжувати, бути тут і представляти Україну.

Моя мета, як завжди, — виконувати свою роботу дуже професійно".

Надія на мир.

З лютого життя Катерини Монзуль пішло по-іншому.

Тим не менш, завдяки своєму вродженому професіоналізму, вона все ще змогла довести в складних особистих обставинах, чому вона досягла європейських і світових суддівських самітів і створила таку видатну репутацію.

Вона сподівається якнайшвидше повернутися в Україну і ділиться останньою важливою думкою.

"Найважливіше — зупинити цю війну — мир у всьому світі — найважливіше… Це моя надія для всіх".

За матеріалами UEFA.