Перемоги всупереч усьому: яким був попередній сезон Кривбасу в еліті

Перемоги всупереч усьому: яким був попередній сезон Кривбасу в елітіДві відставки за літо, відсутність гарячої води на базі, втрата найкращих кадрів на користь Днiпра — ніщо не заважало команді Тарана перемагати.

Кривбас прямо зараз – один із головних ньюсмейкерів літа.

Команду очолив Юрій Вернидуб, який раніше неодноразово виходив до єврокубків із Зорею, а під нього клуб посилився Віталієм Вернидубом, Дмитром Хомченовським та кількома іншими дуже сильними за мірками УПЛ виконавцями.

При цьому навіть такому Кривбасу буде складно перевершити власне досягнення останнього сезону в УПЛ.

На відміну від переважної більшості команд, для котрих поняття “останній сезон у еліті” означає провал за результатами, Кривбас провів його у верхній половині таблиці.

Про нього ми й вирішили розповісти.

Старт сезону: будні фарм-клубу, сумніви у чесності матчів, дві зміни тренера за одне міжсезоння.

Сезон-2012/13 Кривбас зустрічав у не смертельній, але в той же час абсолютно незавидній долі команди, яка зберігає місце в УПЛ за рахунок оренд.

Як правило, непотрібних гравців у Кривий Ріг відправляв Дніпро, який кожне міжсезоння визначав, кому зі своїх дочірніх активів – Кривбасу чи Арсеналу – потрібніший кожен конкретний гравець.

Безумовно, у певні моменти найкращі з них були в нагоді і Дніпру: так, у звітному сезоні Джаба Канкава встиг взяти участь у семи матчах криворіжців – і лише наприкінці серпня був повернутий до головної команди.

Необхідність працювати за залишковим принципом, звичайно, дратувала тренерів Кривбасу.

Юрій Максимов за підсумками сезону-2011/12 пішов у відставку, а подавав до неї навіть до його закінчення – просто посеред сезону її не задовольняло керівництво.

Юрій Вільович сказав в інтерв'ю: “Вважаю, що потрібно уникати тенденції брати гравців в оренду.

Коли у нас грає свій виконавець, він викладається на повну.

А коли людина приїхала в команду на деякий час, то вона просто може відбувати номер”.

Влітку 2012-го головним тренером Кривбасу було призначено Віталія Кварцяного, але єдиним його досягненням на новому місці став рекорд, який неможливо перевершити: 0 матчів на чолі команди.

Кварцяний ще до початку сезону посварився з керівництвом клубу – і причини залишають на репутації клубу ще одну пляму.

В інтерв'ю програмі “Профутбол” Віталій Володимирович сказав: “Ми залишимо Штанька, який здавав ігри? Я не боягуз, але грати з порожніми воротами я не буду”.

У тому самому сезоні-2011/12 Кривбас йшов зимувати на п'ятому місці, але в 10 матчах другої частини чемпіонату набрав лише два (!) очки, мимоволі порушивши питання фейр-плей.

При цьому одним із двох набраних очок Кривбасу була виїзна нічия з дуже сильним на той час Металістом – тобто в потрібний момент команда змогла зібратися та здобути результат.

Заради справедливості, замінити того ж таки Штанька Кварцяний вимагав неодмінно заради свого підопічного Андрія Тлумака – і його самого потім у Кривбасі звинувачували у сірих схемах з агентами.

Президент Кривбасу Олександр Лівшиць: “Віталію Володимировичу не було відмовлено у придбанні виконавців, але якщо гравець коштує 1 млн.

євро, із них 400 000 – послуги якогось комерсанта, то для мене це дивно”.

Але так чи інакше людина, яка готувала команду до сезону, пішла посеред передсезонної підготовки.

Кого можна знайти з таким бекграундом, ще й після “рекомендацій” від двох попередніх тренерів? Ще раз слово Лівшицю: "Кривбас співпрацює з Дніпром, а Олег Анатолійович [ Таран ] працює в системі дніпропетровського клубу".

Олег Таран і до цього двічі приходив до Кривбасу – і він врятував клуб, очоливши його першу команду за три дні до кінця сезону.

Щоправда, навіть він на прес-конференції після першого туру кинув фразу: "Іноді, щоправда, просто не хочеться повертатися...".

Перша частина сезону: будні середняка.

Втім, навіть таким будням Кривбасу могли позаздрити багато клубів.

Що б не казав Таран, він це сказав після виїзної перемоги над Ворсклою – і підбір його гравців був явно не таким, щоб називати це сенсацією.

Крім Канкави, у старті вийшли Младен Бартулович, Павло Пашаєв, Богдан Шершун, Віталій Федорів, а на позиції форварда Олексій Антонов змінював Сергія Самодіна – згодом ця сама зв'язка допоможе досягти величезних висот одеському Чорноморцю.

Деякі завдання було вирішено одразу після відходу Кварцяного: наприклад, уже після першого туру Кривбас посилив Віталій Рева.

Частково Кривбасу допоміг і цей місяць Кварцяного: Денис Дедечко, який провів найкращий сезон у кар'єрі, не приховував, що приїхав у Кривий Ріг саме під нього.

Старт сезону Кривбас провів на практично топовому рівні: у перших п'яти турах здобув три перемоги, а також мінімально програв Шахтарю та Динамо.

Причому поразка як мінімум від гірників була на тлі суддівського скандалу: Сергій Бойко видалив Бартуловича та Лисицького, і навіть за таких умов Фернандіньо провів переможний гол лише на 93-й хвилині.

Кварцяний заклав команді хорошу фізичну базу, а Таран поставив просту (на зимову перерву команда йшла у статусі, що робить найменшу кількість передач у середньому за гру), але ефективну гру.

Це, начебто, дозволить Кривбасу провести черговий спокійний сезон у середині таблиці.

Причому "спокійний" у жодному разі не означало "нудний": Кривбас, наприклад, виграв принциповий матч у запорізького Металурга Кварцяного 5:0, а вже наступного туру програв не менш принциповий Металургу (Донецьк) Максимова 2:6.

Можливо, вирішальним матчем для всієї історії Кривбасу стала непомітна нульова нічия з Дніпром у шостому турі.

Дуже важливо відзначити: статус фарм-клубу абсолютно не означав практику “допомоги” “головному” клубу.

Кривбас, навпаки, регулярно відбирав очки у Дніпра, а гравці, які йому належать, демонстрували проти нього найкращий футбол, намагаючись довести, що заслуговують грати в його лавах.

Очки Кривбас відбирав і раніше, але після кожного з таких разів Коломойському це могло набриднути.

Проблеми настали з початком календарного 2013-го.

У березневому інтерв'ю 2013 року Лівшиць сказав “...Наразі всі розмови про неблагополучний стан справ у Кривбасі – не більше ніж чутки”, але водночас зазначив: “Заборгованість із зарплат? Борг становить три місяці.

Але я не вважаю це плачевною ситуацією”.

Також президент зазначив: “Чи потягнемо ми утримання клубу без Коломойського? Ні.

Проте не виключаю, що нам допоможе хтось інший.

Інакше ми готові до конструктивної розмови з роботодавцями про продаж клубу.

Але ми можемо піти й іншим шляхом, задіємо в іграх молодь криворіжців.

Для першої ліги нашого бюджету вистачить.

Але можу запевнити всіх уболівальників, що Кривбас ми не кинемо”.

До зникнення клубу залишалося чотири місяці.

Хроніки пікіруючого бомбардувальника.

У 2012-2017 рр.

процедуру банкрутства пережила двозначна кількість клубів, але доля Кривбасу унікальна тим, що жахливі ігрові умови клуб поєднував із відмінним результатом.

Ось, наприклад, слова Младена Бартуловича у квітні:.

“На поєдинок з Металургом ми вийдемо.

Однак плани підготовки вже змінилися.

Спочатку ми думали вирушити до Запоріжжя за добу до гри та оселитися в готелі.

Тому виїдемо автобусом вранці в день матчу".

Вода тут [ на базі ] , як і раніше, дуже холодна – проте, незважаючи ні на що, наша команда проводить повноцінні тренування”.

Так ось, ці слова Бартулович виголосив після шестиматчевої серії, протягом якої Кривбас здобув чотири перемоги та зіграв унічию з Металістом та Динамо.

Заради справедливості, у Запоріжжі команда таки програла, але це була стадія, коли становище в клубі почало бити і по кадрах.

Іржі Калінек пішов задовго до закінчення сезону, оскільки не отримав робочої візи і змушений був залишити Україну.

Складалася парадоксальна ситуація: клуб абсолютно обґрунтовано претендував на участь у єврокубках, поки все більш реальними ставали чутки про його, клуб, зникнення.

Напевно, найкраще ставлення до такої ситуації охарактеризував у одному з інтерв'ю капітан Віталій Лисицький: “Протягом трьох місяців нам не платять не лише зарплатню, а й преміальні.

Звісно, це напружує.

Проте ми хочемо своїм ставленням до справи довести всім, що гідні кращого звернення”.

Спочатку клуб розраховував урятуватися цілком.

Чутки якийсь час пов'язували його з ім'ям Олександра Ярославського, який теоретично теж міг хотіти придбати фарм-клуб в УПЛ.

Втім, дуже скоро власник “Металіста” ці чутки розвіяв.

Гравці почали по одному знаходити нові команди: наприклад, Дедечко ще до фінішу сезону перейшов у Ворсклу.

Щоправда, за підсумками сезону Ворскла відстала від Кривбасу на 12 очок, а реальних шансів обійти команду Тарана втратила задовго до переходу.

На початку травня Таран сказав: “У мене деякі люди навіть по вісім місяців не одержують зарплати.

Це ті, що прийшли з Арсеналу.

У відсотковому співвідношенні Кривбас залишився 1% на порятунок від зникнення.

Фінанси дуже плачевні”.

Після цього Кривбас обіграв удома Карпати та Говерлу – команди, кожній з яких були виключно необхідні очки для збереження місця в еліті, та піднялися вже на шосте місце у чемпіонаті.

Тільки вихід Чорноморця у фінал Кубка України робив це шосте місце непрохідним до єврокубків, і позбавляв УПЛ неприємного казусу: команда могла фактично вийти до Ліги Європи та в небуття одночасно.

Браві виступи не залишилися непоміченими й у національній команді: наприкінці сезону Дедечка було викликано та зіграло свій єдиний матч за збірну України.

Щоб підготуватися до матчу збірної, він мав більше часу, ніж решта: на останній тур Кривбас просто не вийшов.

Таран подав у відставку після 29-го туру (“Ми з моїми помічниками чесно виконали свій обов'язок, але більше працювати в такій ситуації не можемо.

мені дуже прикро за хлопців.

Вони виходять на поле, віддають усі сили.

щось із них щось трапиться...”), а на виїзд до Луцька команда не приїхала.

Тільки через цю технічну поразку команда опустилася на сьоме місце і дала себе обійти дуже сильному Чорноморцю Романа Григорчука.

Що було далі?.

Зняття Кривбасу і лише одна готова до УПЛ команда з першої ліги (нею став Севастополь) призвели до того, що з еліти не вилетів ніхто – запорізький Металург, який навіть набрав смішні 11 очок в 30 матчах.

Його Таран під час наступного сезону з очолив.

Йому вдалося досягти прогресу: тепер команда із Запоріжжя у 28 матчах набрала цілих 12 очок.

Якщо серйозно, то в той час українська Прем'єр-ліга почала плавно перетворюватися на лігу живих мерців, в якій команди, що вмирають, могли становити до половини учасників.

Так, запорізький Металург здобув 2 перемоги у 28 матчах, але в той же час виліт йому і близько не загрожував: Таврія, Севастополь та Арсенал з різних причин не змогли продовжити виступи ні в УПЛ, ні в будь-яких інших професійних турнірах.

Таран, м'яко кажучи, у Запоріжжі не блиснув, але за умов існування клубу (теж глибоко нездорового) питань до нього могло бути небагато.

Глибока криза ліги завадила проявити себе, окрім тренера, ще й багатьом гравцям тієї команди.

Наприклад, у Віталія Лисицького, який відіграв чудовий сезон, після вмираючого Кривбасу були вмираюча Говерла і вмираючий Металург (З).

Після цього він провів сезон за Колос ще у першій лізі та закінчив кар'єру.

Богдан Шершун після Кривбасу провів один сезон у такій же кризовій Волині, Євген Боровик грав за Арсенал та запорізький (Металург).

Не у всіх долі після Кривбасу були такі сумні.

Самодін та Антонов вже наступний сезон розпочали, конкуруючи у Чорноморці, домоглися з клубом виходу у плей-офф ЛЕ.

Джаба Канкава повернувся до Дніпра, якому дуже допоміг на шляху до фіналу Ліги Європи.

Младен Бартулович після Кривбасу пограв за Карпати, Ворсклу, Волинь та Інгулець, ставши першим легіонером в історії, який приміряв футболку 7 різних українських клубів.

Забавно, що один із небагатьох футболістів із того складу, які ще не закінчили кар'єру – Віталій Рева, який був ветераном уже тоді.

Перший сезон, який відіграв у Кривбасі, зараз грає за київський футбольний клуб Лівий Берег, який виступає у Другій лізі.

А у листопаді Реві виповниться вже 48 років!.

Але для багатьох футболістів той Кривбас дійсно став піком кар'єри.

Той-таки Дедечко за минулі 9 років міняв клуби 10 разів: Ворскла, Олександрія, Маріуполь, а також команди з Росії, Казахстану, Вірменії та Естонії.

Прямо зараз Дедечко грає за Транс із Нарви і дуже давно зник з радарів збірної.

Багато гравців вже на момент того подвигу були віковими і не отримали запрошення до серйозних команд.

Кривбас, як і будь-яка інша команда, відображав обличчя свого часу.

В даному випадку – особа епохи олігархів, завдяки якій провінційне місто побачило класних легіонерів та дуже непоганих місцевих гравців, але за це було змушене взяти на себе зобов'язання фарм-клубу.

З того часу гроші з нашого футболу давно пішли, а про олігархів кожен все вирішить для себе сам.