Михайліченко, Ребров і компанія: вихованці Динамо та Шахтаря, які перейшли до принципового суперника

Михайліченко, Ребров і компанія: вихованці Динамо та Шахтаря, які перейшли до принципового суперника.

ua — про гравців, які грали як за Динамо, так і за Шахтар.

Напередодні донецький Шахтар підсилився 25-річним лівим оборонцем Андерлехта Богданом Михайліченком.

"Помаранчево-чорні" орендували футболіста на рік із правом викупу.

Цікавинка ситуації полягає у тому, що Богдан є вихованцем київського Динамо — найпринциповішого суперника "гірників".

І у цьому тексті ми згадаємо тих, хто пішов ризикованим шляхом з одного українського гранда в інший за роки до Богдана.

Автора інфоповоду теж увагою не оминемо — нехай не сумнівається..

Одна ремарка — ми обмежимось незалежною Україною, бо у радянські часи протистояння не носило жодного принципового характеру.

Тож Лобановського і Базилевича у нашому матеріалі не буде.

Сергій Ребров.

Якось на зустрічі Реброва з київськими вболівальниками, на якій був присутній і сам автор тексту, Сергій Станіславович заперечив формулювання "вихованець Шахтаря" по відношенню до себе.

Також він неодноразово називав Київ своїм рідним містом і всіляко висловлювався про любов лише до однієї команди.

Проте факт залишається фактом: уродженець Горлівки з юних років і аж до 18-річчя тренувався у системі Шахтаря.

Протягом останніх подихів СРСР та перших років Незалежності України Ребров встиг пограти й за основну команду "помаранчево-чорних", а у серпні 1992 перебрався до Динамо, коли "Класичне" ще було далеким до цього статусу.

У столиці нашої Батьківщини Сергій зміг стати справжнім лідером та улюбленцем фанатів, провівши 8 років у клубі перед від'їздом на туманний Альбіон, і 2 з половиною — після.

Третє повернення відбулося вже у якості тренера — з 2010 року Ребров працював у Києві спочатку з молодіжними командами, потім у тренерському штабі Олега Блохіна, а згодом у ролі головного.

Ті часи вболівальники Динамо і досі згадують як одні з найкращих для клубу після смерті Валерія Лобановського.

Олександр Кучер.

Мало хто задумується, що один із найкращих захисників в історії Шахтаря є корінним киянином та вихованцем Динамо.

Більше того, Кучер перебрався до Шахтаря вже у самий розквіт "Класичного".

У дитинстві Олександр займався футболом у різних київських школах, зокрема Атлеті та СДЮШОР-19.

Проте як найперші, так і випускні роки Академії провів саме у Динамо.

В основі "біло-синіх" молодого захисника не бачили, і тому без жодних невдоволень Лобановського той у 2000 році у віці 17 років відправився до харківського Арсеналу.

Там, до слова, його шляхи і зійшлися з Євгеном Красніковим.

Далі у кар'єрі Кучера були донецький Металург, вірменський Бананц, харківський Металіст і навіть повернення до Арсеналу.

Вирішальним став успішний сезон 2005/06 у складі Металіста (після ще одного камбеку), до якого тільки-но прийшов Мирон Маркевич.

Влітку 2006 року 22-річний оборонець був представлений як гравець Шахтаря.

У складі команди Мірчі Луческу Олександр провів 11 довгих сезонів, зумівши стати залізобетонним гравцем основи, вигравши Кубок УЄФА, отримавши безліч викликів до збірної України та навіть кілька разів одягнувши у ній капітанську пов'язку.

Рустам Худжамов.

Ця людина завше викликала в українських уболівальників лише позитивні емоції.

Худжамов — один із небагатьох українських футболістів, хто не соромлячись висловлював свої думки про російську федерацію ще до повномасштабного вторгнення цієї терористичної країни.

Рустам народився у Сквирі, що знаходиться у Білоцерківському районі Київської області.

Дитинство провів у школі Динамо разом із Олександром Кучером — обидвоє футболістів народилися у 1983 році.

Що цікаво, з ними разом вчився футбольному ремеслу ще один цікавий у майбутньому гравець — Євген Чеберячко.

Може навіть із Кучером грав у парі в центрі захисту — хтозна.

Що ж до Худжамова, то до 22-річного віку й оренди у Закарпаття він виступав у другій і третій команді "біло-синіх", так і не провівши за основу жодного матчу.

До Шахтаря Рустам перейшов влітку 2008 транзитом через ФК Харків, де зіграв 2 сезони на повноцінному контракті.

Втім, у донецькому клубі він посів лише стабільне місце "другого" і почав орендні подорожі — Металург Донецьк, Маріуполь...

З останнім він навіть встиг підписати контракт, проте згодом знову повернувся до Шахтаря і продовжив бродити різними командами УПЛ.

На цей раз — побував у Зорі та кризовому Металісті.

Втім, у 2016 році Худжамов остаточно залишив донецький клуб, підписавши повноцінний контракт з Маріуполем, у якому за 4 роки і завершив кар'єру.

Олександр Рибка.

З усього нашого списку Рибка отримав чи не найбільше "хейту" за своє непопулярне рішення.

"Від Рибки до крота — Дарвін в шоці", вигуки "Іуда" та багато чого іншого — ось що отримав Олександр у київських матчах проти Динамо.

Та й сам він умів відповідати — хоча той самий "фак" все ж був адресований не ультрас, а звичайним уболівальникам, які вигукували образи.

Рибка довгі роки був гравцем резерву Динамо.

У 22 роки йому це набридло і він перебрався до іншого столичного клубу — Оболоні.

За півтора роки у складі "пивоварів" Рибка проявив себе з хорошої сторони, заслуживши інтерес донецького Шахтаря.

Дуже швидко Олександру вдалося стати безперечним №1 у донецькому клубі, витіснивши Андрія Пятова.

Більше того, Рибка зумів по-справжньому заграти й у збірній України, яка тоді проводила товариські матчі під час підготовки до домашнього Євро-2012.

Все йшло до того, що Олександр на довгі роки закріпиться як у новому клубі, так і національній збірній.

Завадив лише допінг-скандал...

Не будемо вдаватися у його подробиці, проте повернутися у великий футбол голкіпер зміг лише за 2 роки, повернувшись до рідного Динамо.

Ультрас київського клубу були налаштовані негативно, проте гравцю та фанатам вдалося знайти порозуміння та хоча би зберігати нейтралітет.

Казали, що Ігор Суркіс ледь не плакав, коли бачив гру Рибки за Шахтар.

І нещастя дозволило йому повернути голкіпера до столиці України.

Проте за 3 роки Олександр знову залишив "біло-синіх", розпочавши подорожі закордонними клубами.

Зараз 35-річний воротар виступає за харківський Металіст.

Олександр Караваєв.

Один із головних героїв матчу Динамо проти Фенербахче у 13 років потрапив на радари донецького Шахтаря, проявивши себе у складі дитячої команди Освіта з українського Херсону.

З 2005 по 2009 роки Караваєв виховувався в Академії "гірників", а на контракті у донецькому клубу знаходився аж до 2017-го.

За основну команді Шахтаря Караваєв не зіграв жодної секунди (проте провів сезон 2009/2010 у складі Шахтаря-3) і весь час бігав по орендах.

Севастополь, Зоря та навіть Фенербахче...

Влітку 2017-го року Олександр підписав із луганцями повноцінну угоду.

Провівши у складі команди Юрія Вернидуба ще два сезони він і перебрався до Динамо, в якому грає і понині.

І не просто грає, а робить це успішно — напередодні "Кара" приніс Україні безліч позитивних емоцій.

До слова, м'яч у ворота "Фенера" він не святкував, а от щодо Шахтаря — подивимося у майбутньому, якщо Олександру раптом вдасться нанести по воротах "гірників" результативний удар.

Владислав Кулач.

Його історія чимось схожа на "Караваєвську".

З тією різницею, що Влад є корінним донеччанином, хоча вплив Шахтаря на формування Кулача як футболіста не надто високий — більшу частину юних років він провів у дитячих командах Олімпіка.

Проте у віці 16-17 років Кулач перебрався до Шахтаря, де виступав у складі юнацьких колективів та Шахтаря-3.

Далі було море оренд — Маріуполь, запорізький Металург, турецький Ескішехірспор, Зоря, Ворскла, Олександрія, угорський Будапешт Гонвед і нарешті перехід до Ворскли вже на повноцінній основі у січні 2020.

Сумарно у системі "гірників" Кулач знаходився близько десяти років, не провівши жодного матчу за основну команду.

До Динамо Владислав приєднався минулого літа, проте стати хоча би постійним гравцем запасу не зумів.

Спочатку він переніс операцію на серці, після якої, на щастя, повернувся у стрій і навіть відзначився дебютними голами за "біло-синіх".

Зараз у Влада — серйозна травма.

Через неї Кулача нема навіть у заявці київського гранда на сезон-2022/23.

Бажаємо форварду якнайшвидшого одужання!.

А що ж сам Михайліченко? Бо ми все про інших...

Богдан народився у Борисполі — передмісті столиці нашої країни, яка сьогодні святкує День Державності.

Свій шлях розпочинав у місцевій Княжі, проте швидко був помічений селекціонерами та тренерами Академії Динамо і з 2011 року (себто з 14-річного віку) тренувався саме там.

У складі основної команди "біло-синіх" тезка легендарного динамівця провів усього два поєдинки, після чого був відправлений до Зорі та навіть викуплений луганцями.

Забивши у ворота Динамо у грудні 2019 він не міг святкувати — не давала щира любов до рідної команди, казав Михайліченко.

Влітку 2020-го "чорно-білі" продали захисника до Андерлехту, і після двох років у столиці Бельгії його підписав Шахтар.

Яка доля чекає на Богдана у Шахтарі? Це буде більше схоже на шлях Кучера, чи на дорогу Худжамова та Рибки? Відповідь на ці питання нам дасть лише час.

Цілком можливо — найближчий.