Тримайся, Європо! Про тіньовий фронт російсько-української війни

Ця історія почалася не 24 лютого. І не тоді, коли Захід запровадив безпрецедентні, руйнівні санкції проти Росії за її повномасштабне вторгнення в Україну. Вона розпочалася набагато раніше. І саме тому її треба розглядати в динаміці з огляду на її тяглість у часі.

Коли обвалився Берлінський мур, розпався Радянський Союз і закінчилася Холодна війна, протистояння між Кремлем і Заходом не закінчилося. У ньому лише наступила багаторічна пауза. І річ не в тому, що між росіянами та американцями чи європейцями існують якісь глибочезні, нездоланні цивілізаційні суперечності, які роблять їх непримиримими ворогами. Просто Холодна війна була протистоянням агентури, технологій невидимого впливу. Тож її результатом був не лише розпад СРСР, а й формування на його теренах максимально розвиненої агентурної мережі, такої собі тіньової організації, яка була доведеним до ідеалу інструментом для досягнення найрізноманітніших цілей брудними методами - підкупом, залякуванням, компроматами, брехнею, маніпуляцією та багато чим іншим. На початку 1990-х тіньова організація втратила голову й, так би мовити, ринок. Але на відміну від звичайних організацій, які масово розвалювалися після розпаду Союзу, вона виявилася вкрай живучою. І просто перейшла в режим холостої роботи, вирішуючи дрібні внутрішньоросійські чи особисті завдання її тодішніх керівників.

Мабуть, саме російська тіньова організація зробила Путіна президентом Росії. У кожному разі коли у 2005 році у щорічному виступі до Федеральних зборів РФ він заявив, що «розпад Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття», стало зрозуміло, що в її існуванні починається нова сторінка, бо Кремль живе реваншизмом. У звичному для Путіна середовищі не прийнято розкидатися такими словами. Тож Росія кинула Заходові новий виклик. Іронія долі полягала в тому, що гіпотетично досягти реваншу РФ не могла ні на ідеологічній основі (у цьому вона відрізнялася від СРСР), ні на економічній (розвиток російської економіки вже тоді був кволим і не міг бути інакшим в умовах низької свободи – це фундаментальна відмінність від США та ЄС), ні на культурній (російська «культура» давно перестала генерувати нові смисли, цікаві світові). Тому Кремлеві довелося використовувати інші «конкурентні переваги» своєї країни – головно тіньову організацію, підсилену забезпеченістю природними ресурсами. Помножте це на затаєну багаторічну образу на Захід, яка, мабуть, сформувала кремлівсько-путінський реваншизм, і ви отримаєте справжнього Левіафана – щось абсолютно дике й деструктивне, неймовірно потужне та страхітливе, що не піддається сприйняттю в цивілізованих рамках.

Потім наступило десятиліття стрімкого розвитку новітніх технологій, які російська тіньова організація всмоктувала з неймовірним апетитом, створюючи все нові інструменти досягнення своїх цілей. Паралельно вона налагоджувала чи відновлювала глобальну мережу агентів, інформаторів, колаборантів, залежних, продажних тощо. За допомогою нових інструментів та розширеної мережі впливу Кремль міг легко та швидко зв’язати численні прогресивні ініціативи наївного Заходу, як муху, що потрапила в тенета павука. Путінська Росія взяла від СРСР все найгірше, що там було, і розвинула його до нових, небачених доти висот. У той же час Захід намагався поводитися з нею, як кіт Леопольд із радянського мультфільма, своїми діями постійно немов повторюючи: «Хлоп’ята, живімо дружно!»

Прокачавши свої інфраструктурні та інструментальні «м’язи», російська тіньова організація почала досягати конкретних результатів. Першим її вагомим «успіхом» можна вважати референдум за вихід Великобританії з Євросоюзу. Можна багато дискутувати, наскільки є юридично доказовими факти впливу Кремля на його результати. Але з огляду на наші сьогоднішні, далеко не повні знання про те, як працює російська тіньова організація, є дуже мало сумнівів, що Росія зробила величезний внесок у те, щоби Брекзит відбувся. Скільки часу, грошей і нервів було змарновано на вихід Великобританії з ЄС? А їх цілком можна було би спрямувати на збільшення енергетичної незалежності від РФ.

Потім були неоднозначні вибори в США, в результаті яких 45-м президентом Сполучених Штатів став Дональд Трамп. Американські спецслужби неодноразово заявляли про втручання Росії у виборчий процес, наводили чимало фактів і доказів. Однак, судячи з усього, це не призвело до системних висновків. Скільки часу було втрачено через те, що під час президентства Трампа США пом’якшили позиції принаймні стосовно війни в Україні? Якою б сьогодні була Україна, якби тоді перемогла Гіларі Клінтон?

Паралельно Європу та багато інших країн світу накрила хвиля популізму. Звісно, вона мала економічне підґрунтя в повільному виході із Великої рецесії 2008-2009 років та європейської боргової кризи. Але чомусь на цій хвилі в органах влади європейських країн різко побільшало радикальних (крайніх правих та лівих) партій, з якими російська тіньова організація завжди працювала як ідеологічно, так і матеріально. Унаслідок цього політика як окремих країн ЄС, так і Союзу в цілому втратила фокус. І Кремль обернув це на свою користь у багатьох напрямках.

Можливо, для когось у Європі написане вище сприймається як якась теорія змови. Але погляньмо на факти. Ще 10-20 років Україною блукала інформація, що в РФ є цілих 2-3 інститути, які займаються винятково проблемами України. Навіщо це Росії? Увесь світ знає, що російські медіа ресурси «Russia Today» і «Sputnik» переповнені дезінформацією (тому дуже багато держав заборонило їх трансляцію на своїх теренах). Навіщо це Росії? Зараз ходять легенди про російські ботоферми, які просувають власні наративи у традиційних та соціальних медіа. Можна в це не вірити, але коли на початку повномасштабної російської агресії проти України я зайшов на сайти трьох найпопулярніших іспанських газет, то в кожній із них під статтями про війну побачив коментарі одних і тих же «авторів» із властивими кремлівським ботам наративами. Навіщо цим займатися простим людям? І навіщо це Росії? Коли говорити про окремо взяту соціальну мережу Facebook, то чомусь вона блокує фото й відео з війни, хоча це те, чим зараз живуть українці та що їм найбільше болить. Хто ініціює ці блокування? Навіщо це простим людям? І навіщо це Росії? На сьогодні існує сформована потужна мережа лояльних Кремлеві громадян європейських та інших країн, починаючи від простих партійців якоїсь радикальної партії, закінчуючи Віктором Орбаном (на якого, подейкують, Кремль має суттєвий компромат іще з радянських часів), Сильвіо Берлусконі (гедонізм якого настільки масштабний, що його міг задовольнити лише Путін, за що той його безмежно поважає), Герхардом Шредером (який просто продав свій патріотизм за російські нафтодолари) та багатьма іншими. Ми в Україні дуже добре знаємо, скільки коштує лояльність до Росії та робота на Кремль: розцінки на послуги журналістів та іншої обслуги «русского міра» були відомі ще до Революції гідності. Вони в рази перевищують середній рівень доходу у відповідній професії. Якби в Росії були благі наміри, то навіщо їй було би утримувати цю мережу? Навіщо російській тіньовій організації всі ці «активи»? Якщо вони їй потрібні для руйнівної діяльності, то якого масштабу руйнувань вона може завдавати та наскільки великих цілей досягати?

Не варто недооцінювати можливості російської тіньової організаці. Адже вони стрімко збільшувалися разом із розвитком новітніх технологій та накопиченням нафто- і газодоларів. Можна скептично до них ставитися, але тоді доведеться задуматися над відповідями на кілька питань. По-перше, чому відставка Бориса Джонсона сталася тільки тепер, коли Великобританія зайняла чітку позицію в російсько-українській війні й завдяки її підтримці Україна вистояла? Адже вечірки під час пандемії, які нібито стали формальним приводом для відставки, відбувалися задовго до 24 лютого 2022 року. По-друге, чому Віктор Орбан нагло блокує будь-яке рішення ЄС, яке підтримує Україну чи шкодить Росії? Навіть суто з точки зору теорії ймовірностей інтереси Угорщини не можуть на 100% співпадати з інтересами РФ. По-третє, чому в перші тижні війни, коли Кремль був у нокдауні через провал бліц-кригу та запровадження драконівських санкцій проти Росії російські наративи зникли з глобального інформаційного простору? І чому тепер, після переосмислення Кремлем ситуації та проведення роботи над помилками, ці наративи (про залежність глобальної продовольчої кризи від санкцій тощо) настільки чітко фігурують у будь-якій частині світу? По-четверте, чому відставка Маріо Драґі сталася саме тепер, коли Італія всупереч багатьом очікуванням зайняла чітку позицію підтримувати Україну? Чому ключову роль у ній зіграв 85-річний Берлусконі й відбулася вона на тлі страйків окремих профспілок, на яких піднімалися не внутрішні проблеми, а питання підтримки України? По-п’яте, чому у найавторитетніших виданнях Європи та Америки з’являються ґрунтовані не на фактах, а на оцінках та маніпуляціях статті про те, що підтримка України не має сенсу? По-шосте, чому пересічний німець вважає, що Німеччина страждає від санкцій проти Росії більше, ніж сама РФ? Таких питань можна ставити безліч, але якщо скептично ставитися до можливостей російської тіньової організації, то вони залишаться без відповіді.

Російська тіньова організація працює. Фактично для неї зараз настав зоряний час, бо вона показує себе в усій силі та «красі». І саме завдяки їй та інертності Заходу Путін переконаний, що переможе. Парадокс полягає в тому, що хоча в цій війні Україна критично залежить від допомоги Європи та інших країн, але українці на передовій виконують свою функцію воєнного наконечника значно краще, ніж європейці – функції постачання та економічного знешкодження РФ, передовсім її тіньової організації. Звідси логічно випливає, що якщо росіяни не можуть досягти значних успіхів на воєнному фронті, бо в ньому не так і багато слабин, то вони битимуть по інших слабких місцях українсько-американсько-європейської системи оборони. Зараз найслабші такі місця знаходяться саме в Європі й полягають у її вразливості до надзвичайно потужних деструктивних спроможностей тіньової організації. А тому цілком очевидно, що на сьогодні Путін воює вже не стільки проти України (звісно, ця війна триває, але радше в фоновому режимі), скільки безпосередньо проти європейських країн та ЄС у цілому. І той факт, що Європа залишає без відповіді прямі удари на кшталт припинення подачі природного газу, закріплює в Путіна переконаність у своїй правоті, безкарності та перемозі.

Чомусь Захід не вміє, не може чи не хоче протистояти загрозам, створюваним російською тіньовою організацією. Із цим потрібно щось робити, інакше незабаром центри сучасної цивілізації просто зануряться в хаос. Не важливо, чи він матиме форму масового напливу біженців, гострих внутрішніх соціальних протестів чи безвладдя, зумовленого неспроможністю політикуму. Але абсолютно очевидно, що якщо Захід залишатиметься бездіяльним, то зовсім скоро про десятиліття післявоєнного добробуту можна буде лише прочитати в історичних книжках. А про якусь скільки-небудь прийнятну долю України годі й говорити.

Україна могла би стати у пригоді у справі нейтралізації російської тіньової організації. Адже чимало українців свого часу знали її зсередини, а потім були змушені напрацьовувати способи знешкодження її згубних впливів на суспільне життя в нашій країні. Однак Захід спочатку повинен усвідомити саму проблему, її масштаб і необхідність системно їй протидіяти. Якщо цього не буде, то невдовзі в Європі запанує суспільно-політичний хаос. Він послабить її спроможність допомагати Україні, а відтак – нашу боєздатність. Можливо, під загрозою опиниться саме існування Європейського Союзу як такого. За таких умов Путіна важко буде спинити. І навіть якщо територіально він вдовольниться Україною, бо боятиметься ядерного удару від НАТО, то на тіньовому фронті глибину та масштаб деструктивних впливів російської тіньової організації важко буде обмежити. Тоді залишиться сказати лише одне: «Тримайся, Європо!»