Острів під загрозою. Як США можуть захистити Тайвань від вторгнення КНР

Повідомлення про те, що спікерка Ненсі Пелосі наступного місяця має намір відвідати Тайвань, стали новим поворотом у вибухонебезпечніших американо-китайських відносинах. Пекін відреагував із передбачуваним обуренням, і не можна виключати радикальної відповіді, якщо спікерка погодиться на поїздку. Білий дім, схоже, не в захваті від цієї новини, проте він підтвердив незалежність рішення Пелосі як членкині окремої та рівноправної гілки влади.

Фокус переклав новий матеріал Майкла Ганзекера й Олександра Ланошки про потенційні загрози вторгнення Китаю на Тайвань.

Як буде розгортатися протистояння Тайбея та Пекіна

Як би не вирішився цей епізод у кінці, він служить наочним нагадуванням про те, що Конгрес довгий час залишався непохитним і затятим другом Тайваню. Саме Конгрес наполягав на ухваленні закону про відносини з Тайванем, і через чотири десятиліття Тайвань продовжує користуватися широкою двопартійною підтримкою як серед сенаторів, так і серед представників. Крім того, лідери Конгресу прагнуть покращити американо-тайванські відносини шляхом активної законодавчої діяльності й неодноразових візитів у відповідь на зростання напруженості у відносинах між двома країнами.

На жаль, Тайвань зараз потребує не тільки дружби — час демократії в облозі закінчується. Риторика та дії Сі Цзіньпіна ясно дають зрозуміти, що він має намір вирішити "тайванську проблему" та що військова сила залишається одним із варіантів.

Серйозність моменту передбачає, що Конгресу настав час вийти за межі символічних візитів і резолюцій, які могли допомагати Тайваню в минулому, але більше не здатні стримувати все більш наполегливий і потужний Китай. Крім того, такі кроки зараз ризикують спровокувати кризу, не надто збільшивши шанси Тайваню впоратися з її наслідками.

Якщо лідери Конгресу й справді так серйозно налаштовані допомогти Тайваню, як вони кажуть, то настав час припинити планувати поїздки в Тайбей і почати шукати способи краще підготувати Тайвань до війни. Хорошим першим кроком стане включення до законодавства положень про продаж зброї, пріоритетне виробництво та постачання озброєння і великомасштабної допомоги в навчанні наземних бойових підрозділів Тайваню. Йдеться про закон про політику щодо Тайваню 2022 року та закон про повноваження в галузі національної оборони 2023 року.

Китайська загроза для Тайваню: годинник цокає

Війна не є неминучою, але вона стає тим вірогіднішою, чим вища впевненість Пекіна, що він встигне зламати оборону Тайваню до втручання зовнішніх сил. Із часів холодної війни до початку 2000-х років Пекін знав, що його перспективи швидкої переможної війни на Тайвані в кращому разі туманні. Очевидно, що до 1979 року Тайвань користувався договором про "взаємну" оборону зі Сполученими Штатами.

Але навіть після того, як Вашингтон скасував цю угоду, закон про відносини з Тайванем гарантував доступ збройних сил Тайваню до достатньої кількості американської зброї, щоб тримати на відстані збройні сили Китаю, які кількісно переважають, але технологічно поступаються.

На жаль, поєднання китайської модернізації, тайванської безтурботності й американської самовпевненості змінили військовий баланс між двома країнами на користь Китаю. Все сумнівніший вигляд має уявлення про те, що Тайвань може використовувати запас американських літаків, які дорогі, але стрімко старіють, і кораблів, щоб витримати тривалу атаку Китаю, перш ніж американські сили прийдуть на допомогу.

Ще у 2008 році фахівці в галузі безпеки й оборони почали закликати військових Тайваню переорієнтувати захист острова на велику кількість невеликих, дешевих і потужних засобів — таких як крилаті ракети берегової оборони, мобільні засоби ППО малої дальності, морські міни та безпілотники, придатні для використання в межах затяжної кампанії.

Думка, що Тайвань має зайняти так звану асиметричну позицію, вже стала розхожою — принаймні у Вашингтоні. Цю думку поділяє і адміністрація Байдена, що спокійно відхиляє тайванські запити на озброєння, несумісні з таким способом ведення війни.

Але донедавна Тайвань дотримувався іншої точки зору. Зокрема, Міністерство національної оборони Тайваню довго чинило опір асиметрії, оскільки реформа передбачала відмову від висококласних кораблів, літаків, танків і концепцій ведення бойових дій, що дозволяють боротися з Народно-визвольною армією за контроль над повітряним простором, морськими шляхами й територією Тайваню.

Незважаючи на те, що адміністрація Цай на словах виступала за реформу й асиметричну оборону, вона була готова миритися з повільністю своїх військових.

Тайвань, Китай і війна в Україні. Вікно можливостей

Повномасштабне вторгнення Путіна в Україну створило унікальну нагоду для змін. Неспровокований і жорстокий напад шокував як тайванських виборців, так і лідерів. Більше не можна було вдавати, що завойовницькі війни — це пережиток минулої епохи.

Українські війська також досягли того, чого не змогли зробити роки міркувань американців: вони показали тайванському народу, на що здатні рішучі захисники за допомогою дешевої та сучасної зброї.

Як наслідок, тайванські виборці стали охочіше розглядати заходи, які раніше вважалися сміховинними, включаючи продовження військової повинності й цивільної оборони. Тайванські лідери швидко змінили курс, закликаючи націю підготуватися до найгіршого та нагадуючи тайванським (і американським) виборцям, що оборона Тайваню — насамперед обов'язок самого Тайваню.

Ці події дають надію, але вікна можливостей залишаються відкритими назавжди. Ще багато потрібно зробити, особливо коли йдеться про підготовку збройних сил Тайваню до протистояння тотальному вторгненню. Зрештою, асиметрія означає щось більше, ніж просто придбання "правильних" видів зброї. Ракети, міни, безпілотники та цивільні тренування в парках із пістолетами Airsoft самі по собі не стримають китайську агресію. Для серйозного стримування Тайвань повинен показати Пекіну, що його солдати, моряки, пілоти й партизани-початківці мають потрібну зброю, а також концепції, тренованість і запаси, щоби якомога довше протистояти тотальному вторгненню.

Проте Міністерство національної оборони досі не сформулювало цілісну концепцію ведення бойових дій, яка б замінила концепцію загальної оборони, скасовану кілька років тому. Навчання залишається сценарним і недостатньо реалістичним, і немає жодних доказів того, що уряд накопичив хоча б малу частину енергоресурсів, продовольства, боєприпасів і медикаментів, необхідних для виживання в умовах тривалого нападу й ізоляції від решти світу. Для здійснення таких змін знадобляться роки, а уряд, військові та народ Тайваню повинні будуть залишатися в підвищеній готовності ще довго після того, як мине шок від України.

Вашингтону також не варто припускати, що Тайбей неминуче прийме асиметричну концепцію. Звичайно, адміністрація Цай знову каже дуже правильні речі про асиметрію. Анекдотичні історії про наплив відвідувачів на семінари з цивільної оборони, схоже, підкріплюють уявлення про Тайван, що наїжачився. Але без активної участі й усебічної підтримки Міністерства національної оборони реформа неминуче затихне.

Тайваню потрібна військова підтримка. Чим може допомогти Конгрес

Зараз Конгрес має показати Тайваню, що він є справжнім другом. Справжні друзі приходять на допомогу, коли виникає необхідність. Також і Конгрес має бути готовий надати Тайваню всебічну допомогу.

Закон про політику щодо Тайваню 2022 року та закон про повноваження в галузі національної оборони 2023 року є найшвидшими, чіткішими та практичнішими механізмами для досягнення Конгресом цих цілей. Конгрес регулярно включає до цих щорічних оборонних законопроєктів документи, пов'язані з Тайванем.

Наприклад, у версії закону про повноваження в галузі національної оборони від 2022 року міститься заклик до США допомогти Тайваню придбати асиметричний арсенал, вказівку Міністерства оборони підтримувати здатність протистояти атаці як факту, дозволу на проведення техніко-економічного обґрунтування співпраці між Національною гвардією, а також заклик до адміністрації Байдена включити Тайвань у військово-морські навчання "Тихоокеанське кільце" у 2002 році.

Цьогоріч законопроєкт включає аналогічні положення. Проблема в тому, що навіть зараз, коли на горизонті маячить загроза війни, відповідне законодавство, як і раніше, сформульовано у вигляді беззубої "думки Конгресу". Звідси необхідність "посилення здатності Тайваню використовувати асиметричні військові можливості" або ідея запросити Тайвань до участі в спільних військово-морських навчаннях "Тихоокеанського кільця", яку адміністрація Байдена досі ігнорувала. Законодавство також не містить нічого схожого на значний пряник або батіг, який би стимулював реформу оборони Тайваню.

На щастя, Конгрес ще має час прояснити, наскільки Сполучені Штати готові допомогти Тайваню, якщо той продемонструє відчутну готовність допомогти самому собі. Враховуючи невідкладний характер загрози

Конгрес США має розглянути можливість включення трьох конкретних положень до законів про політику щодо Тайваню та про повноваження в галузі національної оборони.

• По-перше, Конгрес має вимагати обґрунтованості продажу зброї Тайваню в майбутньому. Під обґрунтованістю ми маємо на увазі, що Конгрес повинен чітко заявити: він продаватиме тільки ті види озброєння, які відповідають дійсно асиметричній позиції, визначеній Міністерством оборони, і такі продажі будуть продовжуватися рівно доти, доки Міністерство національної оборони добиватиметься значного прогресу в досягненні такої цілі.

Логіка проста: закон про відносини з Тайванем вимагає від США "надати Тайваню зброю оборонного характеру" та забезпечити її "в такій кількості, яка може бути потрібна для підтримки Тайванем достатньої здатності до самооборони". Цей закон аж ніяк не передбачає, що Тайбей має сам визначати ступінь достатності самооборони. Крім того, ніхто не очікує, що Тайвань зможе поодинці перемогти тотальне вторгнення. З огляду на те, що багато хто очікує втручання США, Сполучені Штати зацікавлені в тому, щоб Тайвань зробив усе можливе для створення умов для успіху такого втручання. Зрештою, продаж зброї на певних умовах може допомогти політичним лідерам Тайваню просувати політично важкі реформи, дозволяючи їм переконати виборців і Міністерство національної оборони, що в них зв'язані руки.

Проте обґрунтованість продажу зброї не зводиться до батога та пряника. Для цього Конгрес має санкціонувати щорічні гранти в розмірі не менше 2 мільярдів доларів на рік, які Тайвань може використовувати для придбання асиметричної зброї в США, інших партнерів або створювати її самостійно в тих випадках, коли уряд США визнає, що Тайвань може виробляти певну асиметричну зброю в країні швидше, ніж купувати його там. Конгрес також має чітко вказати, що Тайвань може використовувати ці кошти для оплати навчання, накопичення запасів і розробки доктрини.

Вигода від таких "пряників" на мільярди доларів буде потрійною. По-перше, такі гранти демонструють, що асиметрія не є нічим не підкріпленою забаганкою і що Сполучені Штати готові виділити кошти на допомогу Тайваню в реформуванні його оборонної позиції.

• По-друге, щорічні гранти суттєво покращать здатність Тайваню проводити реформу. Хоча Законодавчий Юань затвердив майже 17 мільярдів доларів на оборонні витрати, а також п'ятирічний додатковий законопроєкт на закупівлю озброєнь на суму близько 9 мільярдів доларів у 2022 році, реальність така, що витрати на персонал і технічне обслуговування займають більшу частину оборонного бюджету Тайваню в будь-який окремо взятий рік. Ґранти дозволять зробити так, щоб асиметричні можливості не обернулися серйозними витратами для інших важливих оборонних витрат.
• По-третє, щорічні гранти допоможуть зняти критику, що часто звучить на Тайвані, про те, що продаж зброї зі США — це просто рекет для фінансування американських оборонних корпорацій за рахунок тайванських платників податків.

Звичайно, тільки зброя не стримає китайську агресію та не дасть тайванським солдатам, морякам і льотчикам вистояти. Міністерству національної оборони також потрібна всеосяжна концепція ведення асиметричних бойових дій, яка замінить скасовану концепцію спільної оборони. Або воно може просто ухвалити концепцію загальної оборони.

У будь-якому випадку необхідний план для забезпечення узгодженості й ефективності тайванських закупівель, доктрини та навчання. Тому Конгрес повинен вимагати від Міністерства оборони включити розробку концепцій і доктрин до своїх метрик для оцінки прогресу Тайваню на шляху до асиметрії. Рішення, які спонукали б Міністерство національної оборони включити територіальну оборону до своїх реформ, також були б корисними.

На щастя, Конгресу не потрібно писати умови продажу зброї з нуля. Вже існує кілька відповідних законодавчих пропозицій, включаючи закон про озброєння Тайваню (версії якого є як у Сенаті, так і в Палаті представників) і Закон про стримування на Тайвані. Хоча ці законопроєкти відрізняються в деталях, кожен із них пропонує цілком прийнятний шлях до запровадження умов продажу американської зброї Тайваню.

Конгрес також має прискорити постачання Тайваню асиметричного озброєння. Нині вже накопичився надлишок схвалених угод. Фактично з 2009 року Вашингтон санкціонував постачання озброєнь на суму близько 32 мільярдів доларів.

Однак багато з таких платформ потраплять на Тайвань лише в другій половині цього десятиліття. Взяти, наприклад, 400 протикорабельних ракет Harpoon і 100 пускових установок, які Тайвань погодився купити наприкінці 2020 року та які будуть надані лише 2028 року.

Зрозуміло, що для стримування необхідний реальний військовий потенціал, а не оголошені продажі зброї, яка буде надана в майбутньому. Крім того, тайванські підрозділи не зможуть розпочати реальну роботу з навчання цих систем, доки вони не надійдуть у достатній кількості. Знову ж таки, пропозиції такого роду вже існують у Сенаті й Палаті представників і можуть послужити основою для аналогічних положень у законах про політику щодо Тайваню та про повноваження в галузі національної оборони.

Нарешті, Конгресу доведеться санкціонувати й фінансувати великомасштабні комбіновані навчання між чинною армією США та чинними й резервними наземними бойовими підрозділами армії Тайваню. Ініціативи та законодавство зосереджені на запрошенні Тайваню до участі у військово-морських навчаннях "Тихоокеанського кільця", невеликих навчальних загонах і тренуваннях із підрозділами Національної гвардії армії США.

Хоча ці зусилля, безумовно, краще, ніж нічого, стримування залишатиметься дуже хитким доти, доки Пекін не повірить, що його військам доведеться боротися за кожен дюйм тайванської землі.

На жаль, за теперішнього стану справ армія Тайваню є не тільки найбільшою, а й найменш підготовленою до війни частиною збройних сил Тайваню.

Найефективнішим способом вирішення цієї проблеми була б військова взаємодія між передовими американськими й тайванськими наземними бойовими підрозділами. Українські ЗС явно виграли від таких заходів після 2014 року. Подібні навчання повинні проводитися постійно та в більших масштабах, ніж зараз.

Масштаби та регулярність важливі для забезпечення участі якомога більшої кількості тайванських підрозділів. Відповідальність за організацію та керівництво цими навчаннями також має лежати на чинній армії та морській піхоті США. Не слід забувати і про теперішні плани щодо надання тайванським підрозділам можливості тренуватися разом із підрозділами Національної гвардії армії США. Але все ж таки набагато більше переваг є в тому, щоб покласти відповідальність за великомасштабні й інтенсивні бойові навчання на підрозділи чинної армії та морської піхоти.

У мирний час реальність така, що частини гвардії та резерву не є — і ніколи не мали бути — такими ж боєздатними, як їхні колеги, які несуть дійсну службу. Громадянські воїни, які служать неповний робочий день, так само віддані своїй справі та професійні, як і їхні колеги, які служать повний робочий день, але у гвардійських і резервних підрозділів просто менше часу на підготовку. Використання чинних підрозділів також посилає переконливіші сигнали стримування та впевненості, демонструючи китайським лідерам і тайванським виборцям, що тайванські підрозділи навчаються найкращими американськими військовими з найкращих.

Крім того, необхідно враховувати принаймні два практичні фактори.

• По-перше, частини, що перебувають на дійсній військовій службі, мають більше адміністративних і матеріально-технічних можливостей для безперервного керування великомасштабними тренуваннями.
• По-друге, якщо велика кількість американських військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі, тренуватиметься разом із тайванськими підрозділами, це підвищить рівень ознайомленості й оперативної сумісності серед тих офіцерів і сержантів, які, найімовірніше, першими виявляться на місці подій у разі втручання США в міжконтинентальну війну.

Відповідно, Конгрес повинен закликати Міністерство оборони вивчити варіанти або відправлення великих (неозброєних) навчальних груп із регулярних і нерегулярних підрозділів армії та морської піхоти США на Тайвань для навчання разом із тайванськими колегами, або ротації тайванських рот і батальйонів у межах навчальних програм, створених на американських базах на Гуамі, Гаваях, Каліфорнії, Джорджії та Луїзіані.

Друзі пізнаються в біді

Реакція у відповідь на ці рекомендації неминуча. Противники реформ висловлять щонайменше три критичні зауваження. По-перше, зосередившись виключно на найгіршому сценарії вторгнення, Тайвань залишається вразливим до інших загроз. По-друге, продаж зброї на певних умовах недемократичний і позбавляє Тайвань самостійності. По-третє, союзники та друзі не ставляться одне до одного подібним чином. Усі три критичні зауваження помилкові.

Перше з них легко відкинути. Зрештою, доки тайванський народ не бажає підкорятися китайському контролю, єдиним способом для Сі досягти своєї кінцевої мети — політичної анексії — є фізична окупація Тайваню.

Якщо тайванський народ настільки недалекоглядний, що поступиться китайським вимогам через вторгнення військово-морських сил, прольоти авіації, втрати віддаленого острова або шкоди від ударів зі зброї далекого радіусу дії, значить, очевидні глибші проблеми, ніж ті, які можна вирішити військовими методами. Крім того, будь-які зусилля з примусу, що не сягають повномасштабного вторгнення, можуть бути успішними лише в тій мірі, як тайванський народ вірить, що Пекін здатний надалі зробити щось набагато гірше. І навпаки, що більше тайванський народ впевнений у здібності й готовності своїх збройних сил захищати його від фізичної окупації, то менша ймовірність, що захоплення острова, удари чи блокада змусять Тайвань здатися.

Друге зауваження ігнорує досить очевидний факт, що демократичне право Тайваню займати кращу позицію в галузі оборони не накладає на Сполучені Штати зобов'язань підтримувати цей підхід, особливо якщо це збільшує ризик війни, що наражає на небезпеку американські війська.

Крім того, демократія вимагає, щоб Конгрес і Білий дім були зрештою підзвітні американським виборцям, а не перевагам тайванців. Тому законодавці й особи, які ухвалюють рішення, повинні сформулювати свою політику так, щоб вона була прийнятною для виборців, яких хвилюють відповідні питання. Якщо переваги Тайваню візьмуть гору над інтересами американських виборців, то тайванська політика ризикує стати воістину антидемократичною. В ідеалі переваги Тайбея та Вашингтона і представників тайванської та американської громадськості мають бути узгоджені. Однак такий збіг рідко зустрічається навіть у найтісніших союзницьких відносинах на зразок так званих "особливих відносин" між США та Великобританією або договору про безпеку між Токіо та Вашингтоном.

Неважко зрозуміти, чому: в цих країн просто різні інтереси, оцінки загроз і пріоритети через їхню географію, культуру, військовий потенціал і внутрішньополітичні міркування. Дійсно, держави часто підписують союзницькі договори не лише через спільні загрози та цінності, а й через розбіжності щодо стратегічно важливих питань, що змушують скласти союзницький договір так, щоб упоратися з цими розбіжностями. Знаючи, що виборці не схвалять видачу "карт-бланшу" союзникам, переговорники з боку США наполягали на точних формулюваннях і умовах, які звужували сферу дії альянсів, щоб союзники не поводилися всупереч американським інтересам. Так, наприклад, у текст Договору про взаємну оборону між Сполученими Штатами та Республікою Корея включені умови для можливої американської інтервенції, а установчий договір НАТО обмежив сферу дії європейських колоніальних володінь територіями на північ від тропіка Рака.

Це підводить нас до третього зауваження: продаж зброї на певних умовах — це недружній і несправедливий спосіб поводження з таким близьким партнером як Тайвань. Однак історичний досвід показує, що, на краще чи на гірше, союзники та друзі постійно поводяться одне з одним подібним чином.

Сполучені Штати мають безліч мотивів для постачання зброї, які можуть змінюватися від стратегічних до комерційних. Мало хто готовий віддати все, не вимагаючи нічого. Хоча зміцнення стратегічної оборони союзника чи партнера за допомогою зброї може мати певне внутрішнє значення, Сполучені Штати ставлять умови надання військової допомоги, щоб гарантувати, що така допомога не буде використана не за призначенням чи для просування інших інтересів.

Нашу тезу підтверджують кілька прикладів. У 1960-х і 1970-х роках Сполучені Штати вивіряли свою військову допомогу Ізраїлю з метою підтримки зразкового паритету в балансі сил із арабськими сусідами, водночас керуючи потенційними ризиками ескалації. Адміністрація Обами зумовила надання Єгипту допомоги в галузі безпеки на суму 300 мільйонів доларів дотриманням прав людини. Для того, щоб отримати літаки F-16 після 11 вересня, Пакистан повинен був погодитися на присутність американської групи технічної безпеки, яка стежитиме за використанням цих літаків, щоб, зокрема, запобігти передачі технологій небажаним гравцям. Щодо самого Тайваню головною умовою стало те, що всі постачання зброї носитимуть "оборонний характер".

Наведені вище приклади не стосуються союзників за договором, що цілком доречно, оскільки Тайвань таким не є. Але навіть у договорах із союзниками Сполучені Штати відстоювали свої інтереси. У 1960-х роках США намагалися змусити Західну Німеччину купити військове обладнання американського виробництва, щоб полегшити наростання кризи платіжного балансу. Іноді вони заперечували проти потенційної передачі свого технологічно передового обладнання навіть найближчим союзникам: наприклад, Сполучені Штати, швидше за все, заблокували б будь-який продаж атомних реакторів для підводних човнів, які Канада могла бути зацікавлена отримати від Франції та Великобританії наприкінці 1980-х років.

Чи допоможуть США Тайваню. Час для ясності?

Останнє критичне зауваження зводиться до того, що Сполучені Штати не можуть очікувати від Тайваню ухвалення асиметричного підходу без стратегічної ясності. Зрештою, асиметрія обмежує можливості Тайбея, якщо Сполучені Штати вирішать залишитися осторонь конфлікту між двома країнами. Чому тайванські лідери повинні залишатися на позиції, яка робить неминучою жорстоку та, ймовірно, безнадійну війну на виснаження без прямого американського військового втручання?

При всій своїй влучності, це зауваження упускає суть. Продажі зброї на певних умовах, прискорені постачання озброєнь і комбіновані наземні навчання є відчутними та значущими кроками в цьому напрямку, аж ніяк не суперечать переходу до стратегічної ясності. Справді, реалізація таких заходів зрештою зробить перехід до стратегічної ясності переконливішим — якщо адміністрація, Конгрес і американський народ, зрештою, хочуть саме цього.

Обіцянка втручання нічого не гарантує. Вашингтон може скільки завгодно заявляти про свій намір захищати Тайвань. Але якщо дати таку обіцянку до того, як переконатися, що Тайвань має життєздатний план, що дозволяє "притримати двері" для американських сил, це навряд чи переконає китайських планувальників або тайванських виборців у неминучості американської інтервенції та неможливості вторгнення. Крім того, зростають і моральні ризики. Зрештою, навіщо Тайваню проводити дорогі та болючі реформи, якщо Сполучені Штати все одно всіх врятують?

Висновок

Вікно можливостей для Тайбея відчинене, але Пекін навряд чи дозволить йому залишатися таким вічно. Хоч би як ми сподівалися, що війна Росії в Україні послабить готовність Пекіна розглядати можливість насильницької анексії, Китай, швидше за все, зробить висновки з помилок Росії. Він цілком може списати російські невдачі на погане планування, ослаблені збройні сили чи те й інше.

Як один із найстаріших і найвірніших друзів Тайваню, Конгрес повинен відіграти вирішальну роль у тому, щоб допомогти Тайваню скористатися цією швидкоплинною можливістю. Для цього будуть потрібні незручні розмови та здорова доза жорсткості. Але ставки для Тайваню й американського народу такі, що іншого вибору просто не залишається.

Про авторів

Майкл А. Ганзекер (@MichaelHunzeker) — доцент Школи політики й управління Університету Джорджа Мейсона, заступник директора Центру досліджень політики безпеки. Служив у морській піхоті з 2000 до 2006 року.

Олександр Ланошка (@ALanoszka) — доцент кафедри міжнародних відносин факультету політології та Школи міжнародних відносин Балсілі Університету Ватерлоо. Автор книги Military Alliances in the Twenty-First Century, нещодавно опублікованої видавництвом Polity.