Окуповані. Як і навіщо Росія фабрикує докази проти України на захоплених територіях

Ще 2014 року Росія розпочала операцію з приховування своїх злочинів на території України. З лютого 2022-го її спроби перекласти на Україну відповідальність за знищені мирні міста набули грандіозних масштабів, а ключовим інструментом став слідчий комітет (СК) РФ. Відомство під керівництвом одногрупника Путіна Алєксандра Бастрикіна стало фабрикою зі створення альтернативної реальності ще за часів агресії Росії проти Грузії.

Натомість в Україні «пітерський юрист» отримав усі можливості для реалізації орвелівських сюжетів. Публічний і безлімітний мандат на продукування псевдодоказів проти України слідчий комітет отримав на початку повномасштабної агресії, коли Путін анонсував «трибунал проти нацистів». Цього тижня той-таки Бастрикін оголосив про створення так званого міжнародного трибуналу щодо України. Системні спроби росіян фальсифікувати реальність на територіях, котрі постраждали від її агресії, часто сприймають лише як вияв пропагандистської активності. Однак насправді перед відомством Бастрикіна стоять значно ширші завдання, і применшувати негативний ефект від них не варто.

Як виникла фабрика псевдодоказів

На початку агресії Росії, у 2014 році, її слідчий комітет заявив про початок збирання «доказів» про «злочини» українських військових на території Донецької та Луганської областей. За роки війни відомство періодично звітувало про свої «успіхи». Згідно з офіційними заявами слідчого комітету, весь цей час його працівники фіксували «випадки порушень правил війни та обстріли цивільної інфраструктури на Донбасі», відповідальність за які агресор покладає виключно на ЗСУ.

Росіяни заявляють про допит 216 тисяч громадян України у «справах», у яких планують звинуватити українських військових та державних діячів. Такими, що постраждали, вони «визнали» понад 90 тисяч осіб. Цифри перевірити неможливо, але росіяни точно планують використати вразливих людей в окупації для власних потреб. Правильно прокомунікувати участь своїх громадян у псевдосудах — це виклик для України, особливо коли такі факти стануть публічними, а росіяни спробують «качнути» емоції українців щодо мешканців окупованих територій.

Стратегію створення псевдодоказової бази росіяни відпрацювали ще під час агресії проти Грузії, коли військовослужбовців останньої звинувачували в «геноциді» південноосетинських жителів. Тоді російські заяви мали на меті відвернути увагу цивілізованого світу від агресії проти суверенної держави і «забалакати» факт порушення кремлем міжнародного права. Слідчі Бастрикіна навіть передали свої матеріали до Міжнародного кримінального суду, але зразу ж після відкриття власного розслідування МУС, звинуватили його в заангажованості.

Де-факто влада Південної Осетії відмовилася сприяти розслідуванню МКС, а пізніше росіяни й південноосетинська адміністрація «обурилися» через плани слідчих МКС видати ордери на арешт місцевих чиновників, обвинувачених у злочинах проти цивільних грузинів. Очевидно, РФ ніколи не мала наміру співпрацювати з міжнародними інституціями щодо війни в Грузії, але профанація розслідувань дала політичний результат.

Західний політикум (та, чого гріха таїти, й тодішні українські еліти) активно обговорювали «відповідальність» Саакашвілі за ескалацію подій 2008 року. Значно менше йшлося про збройне вторгнення Росії на територію Грузії. Звинувачення грузинського керівництва в «геноциді», хай і бездоказові, дозволили росіянам контратакувати в дискусіях на міжнародних майданчиках. Вони приспали увагу цивілізованого світу до бажання Росії проливати кров за уявні кривди минулого і свої «територіальні втрати». Замиливши собі очі російськими «доказами» проти Саакашвілі, цивілізований світ пропустив перехід Путіна до мілітаристських планів відновлення СРСР.

Що робить слідчий комітет РФ на території України

Окрилена успіхами в Грузії, фабрика псевдодоказів переключилася на Україну. Упродовж 2014–2022 років слідчий комітет РФ мляво, але постійно займався магічним перетворенням жертви на агресора. Після початку «спецоперації» Кремля проти України роль цієї фабрики кардинально зросла. Слідчий комітет Росії присутній фактично на всіх окупованих територіях, старих і нових, а голова відомства особисто відвідав Херсон. Активність слідчого комітету держави-агресора синхронізована з російськими пропагандистськими каналами, з якими він має спільні «проєкти». Слідчий комітет агресора передає свої справи і так званим прокуратурам «Л/ДНР», прямо беручи на себе відповідальність за переслідування окупаційними адміністраціями українських громадян.

За словами самих росіян, із 2014 року слідчий комітет РФ веде 1400 «справ», у яких «обвинуваченими» проходять 400 представників вищого політичного і військового керівництва України та її політичних діячів. Персоніфіковано росіяни «звинувачують» 92 командирів ЗСУ та інших військових формувань України, — і це лише «вершки» псевдорозслідувань. Фактично йдеться про список пріоритетних цілей для путінського «трибуналу», яким лідер Кремля сподівався відсвяткувати захоплення України. Саме 24 лютого Путін заявив, що Росія має намір «судити» своїх опонентів в Україні — зокрема й лідерів Революції Гідності, погрози яким Путін повторив на квітневій нараді органів прокуратури РФ. Із заяв самих росіян можна зробити висновок, що вони не лише планувати парад на Хрещатику, а й вірили у можливість поставити крапку в окупації України на «суді» над «київським режимом».

Бліцкриг агресора не вдався, і заплановане масштабне «судилище», яке мало б підбити риску під швидким захопленням України, Путіну довелося відкласти. Втім, плани агресора істотно розширилися. Тепер це не лише поточна пропаганда, демонстрація сили чи бажання точкової розправи: фабрикуючи «докази» про так звані «злочини» України, Росія прагне виконати серйозніші завдання. До них належать: створення квазіюридичних умов для шантажу України та її іноземних партнерів долею українських військовополонених; залякування населення новозахоплених територій; фальсифікація подій для російської «альтернативної» історії та гри на міжнародній арені. Порушених окупантами «справ» стає дедалі більше, а географія «розслідувань» — дедалі ширшою.

Якщо раніше путінські слідчі виявляли «злочини» України тільки на окупованих територіях, то останнім часом вони демонструють вищу кмітливість — «розслідують» «самообстріли» українцями вільних територій України. Задля приховування злочинів російської армії слідчі вже перейшли на дистанційні «розслідування». Так само, як колись відомий голова російського ЦВК Чуров фіксував «фальсифікації» на виборах у США шляхом «дистанційного» спостереження, не виїжджаючи з Москви.

Навіщо Росія продукує псевдодокази

У Грузії слідчий комітет Росії намагався насамперед змістити акценти на міжнародній арені, перетворивши агресора на жертву. В Україні такий підхід уже не працює, — всьому світу зрозуміло, хто й навіщо розпочав криваву війну. Натомість псевдодокази мають пояснити російському суспільству, хто винен у смерті тисяч мирних жителів Маріуполя та інших міст. Попри тоталітарну сутність путінського режиму, навіть він не зможе в перспективі уникнути запитання, чому сталася трагедія російськомовних міст України. Цю відповідь уже готує комітет Бастрикіна, який планує звинуватити ЗСУ в руйнуванні Маріуполя.

Обстеження російськими слідчими всіх зруйнованих будинків у місті, захопленому росіянами варварськими воєнними методами, свідчить не лише про намір брехливо звинуватити українських військових в окремих інцидентах. У Росії планують «судити» українців за всю трагедію Маріуполя. Окупанти вже відзвітували про «обстеження» 2400 об’єктів, проведення «експертизи» зруйнованих 350 будинків та записали на рахунок ЗСУ в українському ж місті 45 млрд руб. збитків. Тон повідомлень підлеглих Путіна не полишає сумнівів у їхніх намірах судити громадян України за руйнування українського міста російською армією.

Шантаж військовополоненими

Росіяни затіяли велику гру навколо військовополонених, адресовану не лише Україні, а й іншим, іноземним державам. Так звані «розслідування» слідчого комітету РФ, крім політичних керівників та військових командирів, спрямовані проти українських військовополонених. За надуманими «звинуваченнями» можна засудити кого завгодно — навіть сторожа міської ради за сприяння «знищенню» Маріуполя.

Слідчі Путіна перевіряють військовослужбовців на «причетність» до справ, які вони порушили на Донеччині та Луганщині. Матеріали для обвинувачення передають так званим правоохоронним органам «Л/ДНР», які скасували мораторій на виконання смертних вироків. Так звані суди окупаційних адміністрацій уже засудили трьох добровольців, що мають або раніше мали іноземне громадянство, до смертної кари. Зараз ці «справи» на так званій апеляції, під час якої лідери окупаційних адміністрацій вимагають від іноземних країн вийти з ними на контакт.

Окремим треком, ідеологічним та шантажистським, є анонсовані псевдосуди над військовослужбовцями полку «Азов» та іншими захисниками «Азовсталі». Очікуваний окупантами ефект включає не лише мобілізацію власного електорату навколо розправи над символами противника. Є ще сподівання на деморалізацію українського суспільства, спровоковану неможливістю вплинути на долю своїх захисників. Тому політичне керівництво держави вже зараз має продумати як реагувати на російську операцію проти захисників «Азовсталі», щоб допомогти їм і не допустити дестабілізації всередині країни.

Сигнал росіян дуже простий — примусити цивілізований світ вести з ними переговори на тлі загрози екзекуції військовополонених. Є й окупантський запал примусити лідерів іноземних держав вийти на діалог і з визнаними РФ «республіками», лідери яких прямо погрожують смертною карою військовополоненим. Крім того, росіяни сподіваються торгуватися долями бранців для послаблення санкцій. Для них військовополонені — товар, і власної причетності до страшних погроз вони навіть не приховують, передаючи свої «матеріали» окупаційним адміністраціям. Для нас — це долі наших людей і щоденні страждання їхніх родин.

Маріуполь. Після героїчної оборони "Азовсталі".

Зачистка новозахоплених територій

Візит голови слідчого комітету РФ до Херсона для проведення наради викликав подив і серйозне занепокоєння. На південних теренах України ніби немає місць масового незаконного утримання українських військовополонених, але головний «слідак» окупантів приділяє цим регіонам значну увагу. Відповідь на питання про нездорову цікавість СК РФ до новозахоплених територій дуже проста. Крім пошуку «доказів» «воєнних» злочинів, профіль Бастрикіна — це й так звана протидія екстремізмові та тероризму, в чому він досяг успіху на кейсах російських опозиціонерів.

Після наради слідчого комітету в Херсоні не можна не звернути уваги на дві тенденції. По-перше, ФСБ Росії знаходить у Херсонській та Запорізькій областях дедалі більше «диверсантів» і «екстремістів». По-друге, керівники окупаційних адміністрацій погрожують людям депортацією за «екстремістські» погляди. Вояжі слідчого комітету РФ на Херсонщині — це ознака підготовки до масштабної зачистки незгодних з окупацією і тому дуже поганий сигнал для наших співвітчизників.

Фальсифікації для «своєї» історії

Нормальній людині важко усвідомити плани росіян. Вони атакували і зруйнували українські міста, але прагнуть звинуватити в цьому саму Україну. Втім, лише висміювати такі плани агресора не варто. Путіну потрібно, щоб у російських підручниках не згадували про його масштабні злочини проти цивільних мешканців Маріуполя, Попасної та Сєвєродонецька. Він думає, що завдяки «трибуналам» і «матеріалам» Бастрикіна він не ввійде в російське трактування історії як ініціатор масових убивств цивільних.

Хтось скаже, що росіянам не треба пояснень, — вони й так підтримують злочини своєї армії на території України. Та не слід забувати, що рано чи пізно чад «спецоперації» перестане діяти на самих росіян. Питань ставатиме дедалі більше, особливо під час відходу від влади Путіна, коли охочих «розвінчати» культ нинішнього кремлівського лідера буде вдосталь навіть серед нинішніх симпатиків війни проти України та радикальних націоналістів.

Офіційні «трибунали» й «вироки» проти України дозволять Путіну та його оточенню чіплятися за свою версію подій. Оскільки реальних підстав для швидкої демократичної трансформації в РФ немає, псевдодокази ще довго дозволятимуть нинішній кремлівській команді «зберігати обличчя» у своїй країні. «Є рішення суду про те, хто напав на Маріуполь. А з рішеннями судів не сперечаються», — ця примітивна конструкція може принести користь зацикленому на «історичних питаннях» Путіну навіть після його відходу від влади.

Дискредитація міжнародних розслідувань

Масштабна активність слідчого комітету РФ в Україні — у Херсоні та Маріуполі — спрямована й на майбутню дискредитацію справжніх міжнародних механізмів розслідування воєнних злочинів. На кожну ініціативу з розслідування воєнних злочинів вони видаватимуть томи своїх «розслідувань» і вкладатимуть ресурси у пропагування цих «доказів» у Європі та США. Псевдодокази Росії не претендуватимуть на щиру довіру цивілізованих країн, але створюватимуть спокуси для західних прибічників діалогу з Росією відновити стару платівку про «дві сторони» конфлікту і необхідність вивчити докази всіх сторін.

Росії не потрібно, щоб їй вірили. Їй потрібно, щоб цивілізований світ під тиском економічних, фінансових та енергетичних викликів знайшов привід урівняти агресора і жертву. В цьому випадку — під виглядом необхідності забезпечити всебічне розслідування трагічних подій. І коли сьогодні ви чуєте заяви росіян, що драмтеатр у Маріуполі підірвали зсередини, будьте готові почути цю версію від західних ЗМІ з вуст відгодованих із кишені РФ експертів. Концепція «не все так однозначно» зараз ключова для зовнішніх комунікацій держави-агресора, а робота слідчого комітету РФ закладає під неї фундамент.

Фальсифікація доказів проти України та погрози організувати «трибунал» над українськими військовослужбовцями — це ще й підвищення ставок. У РФ не лише не визнають механізмів міжнародних розслідувань, а й погрожують провести всьому авторитарному і тоталітарному світу майстер-клас зі створення своїх альтернативних інституцій. Не подобається Міжнародний кримінальний суд — створи свій «трибунал». Врешті, анонс про створення «українського трибуналу» з можливою участю Ірану, Сирії та Болівії голова СК РФ вже озвучив.

Хоч би як комічно виглядали зусилля росіян у деталях, стратегія знищення цивілізованих правил у них усе ж є. Росія нині перебуває на такій стадії, коли варварство сприймається як здатність продемонструвати решті світу свою силу.

Надія знову сісти за один стіл із цивілізованим світом

Путін оголосив про наміри повернутися за спільний зі світовими лідерами стіл на своїх умовах, покладаючи надії на успіх війни проти України. В нього ніколи не виходило приховувати, що він хоче дорости до рівня впливу американського президента. Дурень думкою багатіє, але фальсифіковані «версії» воєнних злочинів кремлівському лідеру потрібні для відповіді на незручні запитання під час міжнародних контактів, на відновлення яких він сподівається.

Знову ж таки, росіяни не чекають довіри до своєї «версії», але мріють, що її буде достатньо для «забалакування» воєнних злочинів Росії і зняття цієї проблеми з порядку денного під час переговорів. «Ви мені про Бучу, а я вам 100 томів справ по Донбасу від Бастрикіна», — «пітерські юристи» вже мають бачення свого співіснування з цивілізованим світом. Вони вже прокрутили таку історію з Грузією у 2008 році. Чи вдасться їм це знову, залежить, на щастя, не лише від них, а й від стійкості та принциповості світових лідерів.

Як Україні протистояти фальсифікації

Відповідь на це запитання дуже проста — зробити все, щоб запрацював справжній міжнародний механізм притягнення винних у злочинах проти України до відповідальності. Уряд України ініціює створення додаткового інструмента — міжнародного трибуналу для військово-політичного керівництва Росії. Крім міжнародних інституцій, не слід забувати і про необхідність якісно виконувати внутрішню роботу.

За словами заступника голови Комітету Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Руслана Горбенка, правоохоронні органи України мали б ефективніше працювати з фіксацією воєнних злочинів на територіях, де лише починали розгортатися активні військові дії. «Минуло більше 90 днів, як вони захопили Маріуполь. І вони зараз показують на весь світ ці судові процеси. А якби ми робили це в Маріуполі, як тільки почали руйнувати Волноваху і бомбити Маріуполь, наші правоохоронні органи фіксували б усе і показували це на весь світ, то вже тій пропаганді не вірили б не тільки внутрішні користувачі — громадяни РФ, а взагалі, я думаю, що й збройні сили РФ вже не вірили б цьому», — вважає Горбенко.

Є сумніви і в системності роботи правоохоронців зі свідченнями українських переселенців та біженців з окупованих територій. Значно більше оптимізму викликають розслідування на деокупованих територіях, де українські правоохоронці активно взаємодіють з іноземними колегами. На звільнених територіях України працюють експерти, включно зі спеціалістами по збору доказів для Міжнародного кримінального суду. Французькі експерти збирали факти і свідчення в Бучі. Для документування злочинів використовуються сучасні технології, допоміжні для збереження місць злочинів. Тісна кооперація України з іноземними партнерами та її відкритість для розслідування дають надію на ефективне завершення розслідувань злочинів російських військових.

Протидія російській брехні — це довга гра. З поворотами, які нам можуть здаватися вкрай несправедливими. З можливими зрадами і безпринципністю окремих партнерів. Однак ми переможемо в цій боротьбі лише наполегливістю та системністю.

 Анатолій Бондарчук, Олександр Клюжев, DT.UA