Час дорослішання. Негайно припиніть «ІПСОкати» в соцмережах!

Українська державна і громадська інфраструктура, яка зобов’язана розуміти й опиратися когнітивним атакам на нашу свідомість на так званому «шостому полі бою» — і досі зібрана з «гівна і палок». Однак трагічний час, який ми переживаємо, змусить нас подорослішати швидше і тверезо оцінювати процеси, з якими нам доводиться стикатися.

Магічне слово «ІПСО»

Магічне мислення людини, яке було запорукою виживання нашого виду протягом тисяч років, вимагає простого і прямолінійного пояснення процесів, що відбуваються на наших очах. Гримить грім — отже боги гніваються. Б’ють — бий у відповідь. Дають — бери. Є небезпека життю — біжи.

Причому для нашого мозку абсолютно все одно, чи все згадане відбувається наяву, чи ми лише читаємо про це й дивимося відосики в соціальних мережах. Вчені поволі розгортають дослідження про те, що посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) з однаковою вірогідністю може бути як у людини, яка бачила жахіття війни на власні очі, так і в людини, яка просто 24/7 скролила стрічку телеграм-каналів із відповідними описами, світлинами та відео.

Тим не менше, було б наївно боротися з тисячами років еволюції. Вимагати від мільйонів українців навчитися медіаграмотності та критичного мислення за рік — це все одно що наполягати, щоб у них за той же період відріс назад хвіст.

Магічне мислення буде вимагати від них простих відповідей на прості запитання. І експертна медіаспільнота залюбки створює і дає аудиторії такі прості відповіді. І їх також не можна за це звинувачувати! Треба ж якось годувати сім’ї…

Саме щоб годувати свої сім’ї та сплачувати платежі за іпотеку, російські пропагандисти цілодобово займаються промиванням мізків, і почали це робити задовго до 2014 року. А решта світу десь у той час придумала сферу «протидії дезінформації». Аж ось прийшов 2022-й і став вимагати нових підходів. Тому тепер медіаексперти вирішили повсякчасно й масово використовувати термін «ІПСО» — «інформаційно-психологічні спеціальні операції».

Можу обережно вангувати: наступні пару років західні фонди будуть масово виділяти гроші на вивчення ІПСО, так само завзято, як сім років тому почали виділяти на «протидію дезінформації».

Візьміть грант «на вивчення ІПСО», але використайте його на «рефлексивний контроль»

Коли вже історія з «центрами протидії дезінформації» вичерпала себе, хтось перший сказав слово «ІПСО», і — понеслася… Це слово по 100 разів повторюють на телеканалах, пишуть у постах і коментарях.

Десь через 2,5 тисячі років потому як Китай сформулював основи своєї воєнної стратегії у творі Сунь-Цзи «Мистецтво війни», у США з’явився термін «психологічні операції» (скорочено, PSYOPS — psychological operations). Ця назва, сама по собі, вказувала на те, що вплив здійснюється безпосередньо на психіку об’єкта впливу (ворога, супротивника або іншої аудиторії).

Майже одночасно з протоколами ведення PSYOPS у США, такі самі документи з’явилися й у військових відомствах Великої Британії та інших держав — членкинь НАТО. Аж потім і НАТО сформувало відповідні стандарти.

Очевидно, що з плином часу, основним засобом ведення психологічних операцій стали засоби донесення інформації. Тобто медіа всіх видів. А тому з’явилися різні інтерпретації цієї діяльності, як-от назва — спеціальні інформаційні операції (СІО), яка прийнята до вживання в багатьох документах українських спецслужб. Військові ж, особливо ГУР МО та ССО, послуговуються терміном «інформаційно-психологічні спеціальні операції».

Для розуміння цього розмаїття назв корисно замислитися над мандатом державних інституцій у військовий та мирний час. Або в гібридний час, яким можна було вважати весь період ведення Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил на сході України.

Питання полягає в тому, чи мають право відповідні підрозділи застосовувати психологічну зброю до власних громадян? А до цивільних осіб супротивника та країн-партнерок? А до власних військових? У демократичній країні такі питання можуть мати місце навіть у період воєнного стану, не кажучи вже про відносно мирні обставини.

Наприклад, досвід української боротьби з ковідом показує, що уряд вдається до психологічного впливу. Так, Віктор Ляшко у травні 2020 року визнав, що заборона відвідувати парки мала мету психологічного впливу на власних громадян, щоби сформувати в них мотиви дотримуватися карантинних обмежень.

А це вже питання біхевіорального управління, досвід якого, наприклад, був у британському уряді, аж до того моменту, як спеціальний підрозділ, який цим займався, не вирішили виділити в недержавну організацію, від гріхів «Кембридж-аналітики» подалі.

Проблема тільки в тому, що psyops, ІПСО, операції з дезінформації (або, по-науковому «децепції») — це все тільки інструменти й засоби управлінської діяльності, концептуальні засади якої зародилися в Радянському Союзі та стали модними і широко вживаними завдяки потраплянню на керівні посади в Росії таких людей як голова адміністрації президента РФ Антон Вайно, перший заступник голови адміністрації президента РФ Сергій Кирієнко, а також колишній радник президента Владислав Сурков.

Загальна назва цієї діяльності — рефлексивний контроль, або рефлексивне управління, про яке український науковець Георгій Почепцов почав писати ще восени 2014 року.

Приклади використання технік рефлексивного контролю я описую вже тривалий час на конкретних прикладах, а за кілька днів до широкомасштабної агресії пояснював, як він працює, на вебінарі, організованому ГО «Інформаційний прес-центр» за підтримки Медійної програми в Україні.

Пророки та жерці рефлексивного управління

Антона Вайно та Сергія Кирієнка зараховують до неформальної плеяди управлінців, яких називають «щєдровітянє», або методологи. Радянський філософ Георгій Щедровицький разом з однодумцями заснували у 60-х роках минулого сторіччя Московський методологічний гурток (ММК). Він став своєрідною школою мислення та платформою для організації організаційно-дієвих ігор. Його прихильники більше 30 років збиралися для того, щоб за допомогою інтерактивної гри шукати шляхи вирішення найрізноманітніших завдань. Деякі навіть підсідали на ці ігри як на наркотик, оскільки вони подекуди мали й сектантський антураж. У процесі гри люди могли не спати й не їсти впродовж тривалого часу, через енергетику самого процесу.

До певної міри такі ігри можна порівняти з натовським стандартом навчань «red teaming», але це предмет іншого вивчення.

Одним з учасників ММК був психолог та математик Володимир Лефевр, який пізніше втік із Радянського Союзу до США. Саме він і вважається творцем теорії рефлексивних ігор та рефлексивного управління. Однак окремі джерела говорять про те, що між Лефевром та Щедровицьким стався серйозний розкол, після якого Лефевр пішов займатися своїми темами, а ігри продовжилися.

Втім, у мене є всі підстави говорити про те, що всесвітньо відомі розробки Лефевра, які забезпечили йому світове ім’я, можуть бути результатом спільної роботи з Георгієм Щедровицьким. Суть у тому, що в такому пласті знань, практик, підходів, дискусій та конфліктів дуже складно намалювати якісь чіткі межі. Адже на той час це була чиста наукова творчість. На жаль, через десятиліття вона була спотворена й поставлена на службу шизофашистам (як називає їх Тімоті Снайдер).

Приклади використання рефлексивного управління

У відкритих джерелах публікують легенду про те, що Володимир Лефевр описав принцип рефлексивного контролю словами з дитячої казки: «Роби зі мною, що завгодно — тільки не кидай мене до тернового куща». Якщо читач пам’ятає, то з таким закликом хитрий кролик звернувся до лиса, щоби врятуватися. Відповідно, лис подумав: якщо кролик просить не кидати його до куща, то, ймовірно, це є для нього найгіршим стражданням. А тому саме це лис і зробив.

Саме новітні медійні технології доставки контенту допомагають доносити до нас інформацію, споживаючи яку, ми робимо якісь несвідомі дії та кроки, результат яких і є метою маніпулятора та рефлексивного управлінця.

Одним з останніх прикладів дії такого комплексу заходів поділився автор книги «Броньований розум» Вальде Хан (Костянтин Ульянов).

Існує доволі конспірологічна, але від того не менш реальна гіпотеза про те, що відео нелюдських знущань та кастрації українського військового було знято й поширено для того, щоб отримати очікувану реакцію українців та решти світу — біль і обурення.

Підтвердженням цієї гіпотези є окремі нюанси так званого посіву цього відео через телеграм-канали, підконтрольні російським спецслужбам (ймовірно, ГРУ МО). А також, наприклад, «двосерійний» вихід цього відео (спочатку один ролик, а наступного дня другий, причому в  різних джерелах) і подальше масове поширення в маргінальних джерелах.

Експерти не виключають рефлексивного управління і в ударі по Одеському морському порту через кілька годин після підписання в Туреччині угоди щодо транспортування українського зерна.

Справа в тому, що окремі політичні суб’єкти, до яких відносяться, зокрема, Сергій Кирієнко, Сергій Шойгу, Андрій Турчак, Рамзан Кадиров, були й залишаються безумовними прихильниками продовження війни за будь-яку ціну. Окремі джерела свідчать, що початок війни був для Шойгу єдиним шляхом уникнути політичних ударів від конкурентів, які були вкрай незадоволені його надмірним зближенням із Путіним. На Шойгу вже були підготовлені папки з тисячами доказів безкарного розкрадання армійських бюджетів.

Що стосується Кирієнка, то поточна ситуація є його трампліном до статусу наступника Путіна, оскільки баланс політичних сил у Росії абсолютно обнулився.

Разом із тим, увесь світ палко бажає припинення війни й переходу до перемовин. Прихильники такого розгортання подій є і в Росії. Однак саме демонстрація нелюдського насильства призводить до того, що українці не допустять, аби українське політичне керівництво йшло на перемовини з нелюдами.

Іншим потенційним прикладом рефлексивного контролю можуть бути постійні атаки на першу леді України з моменту інавгурації Володимира Зеленського на посаді президента.

Така гіпотеза має бути досліджена для пошуку достатньої кількості доказів. Крім того, не викликає сумнівів наявність великої кількості людей, у тому числі, в таборі політичних опонентів Зеленського, які відверто критикують його дружину і без всяких на те спонукань іззовні.

Однак, як уже неодноразово було доведено, дружина й сім’я є своєрідним «криптонітом» для президента України. Він і сам необачно й недосвідчено це підтверджував на своїх пресконференціях. А тому було б дуже логічним уявити, що, використовуючи наявну динаміку в українських соцмережах, ворог робить усе можливе для поглиблення розколів.

Як наслідок, Зеленський думає, що атаки на його дружину організовує Порошенко, й починає атакувати його у відповідь. У хід ідуть ботмережі, «позитивні блогери Подоляка» та лідери громадської думки з обох боків, які зайняті ламанням списів та спалюванням одне одного в коментарях, доки ворог спокійно планує і проводить наступні рефлексивні операції. Формула «тільки не кидай мене в терновий кущ» — діє безвідмовно.

Як «протидіяти» й чи «протидіяти»?

На мою скромну думку, такого слова як «протидія» просто не існує в лексиконі рефлексивного управління взагалі. Я не втомлюся повторювати, що українській медіаспільноті потрібно раз і назавжди забути такі слова як «дезінформація», «протидія», «ІПСО»... Й вивчити нові, дієвіші.

Наприклад, «мережевоцентричні комунікації» або «система наративного регулювання».

Так, мережевоцентричний управлінський підхід також прийшов до нас із військової сфери. Він полягає в тому, що в сучасному бою старі управлінські та комунікативні принципи, коли команда чи бойовий наказ іде по вертикально інтегрованим ланцюжкам, більше неможливі.

Доки «нагорі» розберуться в ситуації, сформують рішення та спустять до тебе бойове розпорядження — ти вже будеш декілька разів мертвий. Натомість кожен командир підрозділу діє повністю автономно та взаємодіє з приданими силами та засобами на свій розсуд і у свій час, глибоко розуміючи поточну оперативну обстановку, загальні й конкретні задачі операції та маючи хорошу горизонтальну комунікацію.

Мережевоцентричний підхід (навіть за своєю назвою) може забезпечити ефективну діяльність величезної кількості марно створених «центрів»... Усе, як ми любимо!

Центр протидії дезінформації потрібно «злити» з Головним ситуаційним центром при Апараті РНБО. А Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки має стати робочою групою при прем’єр-міністрі України, щоб забезпечувати формулювання та підтримку карти наративів українського уряду. Зима близенько… Чи ви думаєте, що Зеленський на себе візьме низьку температуру в оселях? Кабмін повинен бути комунікаційно озброєним. В той час як Мінкультури не потребує цієї «третьої ноги без адекватного статусу».

Однак для цього на стратегічному рівні мають бути напрацьовані й деталізовані задачі комунікацій та наративного регулювання. Іншими словами, кожен державний комунікатор, як у цивільному секторі, так і у військовому, має чітко знати, яке майбутнє ми будуємо. Бо, наприклад, фізично неможливо при активно діючому Данилі Гетманцеві говорити про новітньо-ліберальну країну, до якої ми залучимо інвесторів, що люблять економічну свободу.

Інструментарій рефлексивного управління є напрочуд ефективним у політичних комунікаціях саме тому, що тоталітарна Росія використовує його проти демократичної України. В цій ситуації в нас є тільки один вихід — з об’єкта рефлексивного управління стати суб’єктом рефлексивного управління.

Однак проблема цього рішення й полягає в тому, що українці будують вільне суспільство, в якому умовний «головний епідеміологічний лікар Ляшко» не має права й не може будувати свої управлінські рішення на підставі бажання «здійснити на громадян психологічний вплив». Бо нічого спільного з демократією це не має.

Таким чином, певного захисного контролю над суспільною свідомістю та українським інформаційним простором можна досягти виключно за допомогою мозаїки наших власних наративів, які підтримуються і просуваються в українське суспільство інституціоналізованою мережею комунікаторів, кожен із яких діє проактивно в межах своїх можливостей, але без додаткових вказівок зверху.