Американський продюсер Ігор Голубчик: Українські артисти своїм талантом наближають перемогу

Verka Serdyuchka, Оля Полякова, «Океан Ельзи», Макс Барських, Monatik, Бумбокс, Тіна Кароль, The Hardkiss, Kalush Orchestra, Alyona Alyona, Jerry Hejl, Сергій Бабкін, Кола, Welboy – американські тури та концерти цих та інших іменитих артистів організовує Ігор Голубчик.

Він відомий американський продюсер, імпресаріо та підприємець.

Народився і виріс в Одесі, в Чикаго іммігрував у 15 років.

Його компанія Resilience Entertainment Group проводить понад 50 концертів на рік.

Зараз більшість із них – благодійні.

За гроші, отримані на концертах, купують ліки дітям у лікарнях, безпілотники та пікапи для ЗСУ, проводять реабілітацію українських поранених в Америці.

В ексклюзивному інтерв'ю «Главкому» Голубчик розповів про безкоштовні концерти для українських біженців, зворушливі моменти виступів, приховані від очей публіки, а ще про зіркові примхи артистів.

«Українські біженці приходять на концерти безкоштовно».

Ігорю, війна змінила майже все в нашому житті.

Як зараз приймають українських артистів в Америці?.

У Північній Америці – США та Канада – зараз гіперхвиля патріотизму і величезне бажання підтримати Україну.

Дуже багато американців донатять на ЗСУ, волонтерять, опікуються біженцями, ходять на мітинги, щоб допомогти Україні.

Тому українських артистів приймають дуже добре.

Чесно кажучи, ставлення до виконавців з України завжди було теплим – не лише зараз, а й завжди.

Тому що, наприклад, Monatik чи ОЕ – це артисти світового рівня за своїм талантом та за рівнем шоу, який вони роблять.

Аудиторія сприймає їх на «ура»: на концерти приходять і емігранти, і корінні американці, і люди, які втекли від війни.

Адже це дуже важливо – побути серед своїх, на одній хвилі з улюбленим артистом, заспівати, навіть пострибати.

З початку повномасшабного вторгнення Росії в Україну, в Америку приїхало 100 тис.

Для них вхід на концерти, які ми організовуємо, до кінця року безкоштовний.

Наприклад, зовсім недавно Сергій Бабкін виступив у Сан-Франциско, Сіетлі, Лос-Анджелесі, Портленді, Маямі, Чикаго, Нью-Йорку та Торонто.

І у всіх восьми містах його зустрічали із захопленням.

Концерт улюбленого виконавця зараз – можливість зібрати гроші на потреби ЗСУ.

На державному рівні США дуже підтримує Україну.

А як поводяться звичайні американці?.

Коли приїздиш до Америки, то бачиш багато українських прапорів, плакатів за Україну.

Всюди: на вулицях, в аеропорту, на площах.

Підтримка одразу відчувається.

Але те, що відбувається на концертах чи мітингах, – це щось дуже сильне.

Миттєво відчуваєш, що ти опиняєшся у колі своїх – море прапорів, плачуть люди, обіймаються, сміються.

Я дуже радий, що багато людей допомагають.

Це надзвичайно важливо.

Від початку війни, я максимально зайнятий допомогою України – з цим прокидаюсь, цілий день працюю, все читаю, все слухаю, все дивлюсь, спілкуюсь, готую тури, організовую концерти та благодійні івенти.

Я повністю зайнятий цим.

І так буде аж до самої перемоги.

Зараз дуже важко, але буде перемога.

По-іншому бути не може.

Ось зараз ми організовували благодійний гала-вечір для американців у Чикаго за підтримки генерального консула України в Чикаго Сергія Коледова, мера Чикаго Лорі Лайтфут, та низки приватних компаній.

Виступали Оля Полякова, Потап, Маліка, Yael Rasooly, Хану.

Майкі та багато інших.

Цього вечора вдалося зібрати понад пів мільйона доларів для фонду Revived Soldiers Ukraine на лікування в Америці поранених українських солдатів.

Частина цих грошей піде також на відновлення Харківської спеціальної школи імені В.

Це школа-інтернат для дітей із проблемами зору.

«До останнього не вірив, що війна буде».

Що особисто ви відчули та зробили, коли дізналися, що росіяни бомблять Київ?.

Я спілкуюся із багатьма розумними та впливовими людьми в Америці та в Україні, слухаю, аналізую.

У лютому з усіх боків лунало, що війна буде.

Але я в це відмовлявся вірити.

До останнього не вірив, хоч дуже уважно стежив за новинами.

23 та 24 лютого просто не відривався від телефона, і з жахом розумів, що зараз станеться катастрофа.

Я народився і виріс в Україні, до 14 років мешкав в Одесі, а останніх 30 років живу в Америці.

У мене в Україні є друзі дитинства, і артисти, музиканти, колеги, теща в Одесі була.

Для мене особисто ця війна – величезна трагедія.

Вона повністю перевернула мій світ.

Для мільйонів людей це ще більша трагедія.

Але люди по всьому світу дуже потужно згуртувалися після 24 лютого.

І попри ворожу пропаганду, ця згуртованість не слабшає.

Українські артисти воюють, чи виступають на фронті для воїнів, хтось безупинно їздить по всьому світу, збирає гроші, які зараз необхідні і на фронті, і в тилу.

Це величезна підтримка.

Вони використовують свій талант і роблять все, що можуть, щоб наблизити перемогу.

Як Андрій Хлівнюк, який заспівав «Ой, у лузі червона калина» – пісню, яка стала символом непереможності України.

Саме ви готували американський тур Бумбокса.

Адже він так і не відбувся?.

Ми його перенесли на початок березня 2023 року.

Попереднє турне Андрія Америкою та Канадою було заплановано на початок березня 2022 року.

Ми готувалися до нього пів року, намітили тур 6-7 містами, були постійно на зв'язку з Андрієм та групою.

Після початку повномасштабного вторгнення він вирішив піти воювати.

Поважаю його рішення.

Коли я побачив в інстаграмі, як Хливнюк заспівав «Ой, у лузі червона калина», у мене одразу мурашки по шкірі пішли.

Я подумав, що це буде щось неймовірне.

Так воно й було: хвиля рімейків, перепостів.

Восени відбудеться спільний концерт у Лондоні: Бумбокс та Pink Floyd.

Це дуже крута історія.

«Хороші концерти пам'ятають довго, погані – завжди».

На сайті вашого концертного агентства зараз – анонс туру Тіни Кароль, Kalush Orchestra, Alyona Alyona, Jerry Hejl.

Нещодавно була чергова співпраця з Monatik.

Що головне, коли вибудовуєш стосунки із зірками?.

Звісно, артисти – люди творчі, із характером.

Але ж ми не перший десяток років професійно працюємо на ринку, працюємо з величезною повагою до творчості та таланту.

Нові артисти хочуть працювати саме з нами, а не з кимось іншим, бо знають наш високий рівень та враховують рекомендації інших зірок.

У нашій роботі немає дрібниць, це правда.

Дуже важливо, щоб артист був задоволений.

Тоді він може поділитись своєю енергією з людьми на концерті.

Хороші концерти пам'ятають довго, погані – завжди.

Хоча у нас за роки роботи були і помилки, і проколи у стосунках із виконавцями.

Як без того.

У кого з українських артистів найскладніший райдер?.

Райдер буває технічний та побутовий.

До технічного взагалі ніяких питань: буде та техніка, яка артисту потрібна.

З урахуванням масштабів та бюджетів, безумовно.

А ось щодо проживання, харчування, транспорту – тут ситуація інакша.

Іноді умови виконавців, наскільки детально прописані, настільки роздуті, що помітно перевищують райдери американських артистів.

Деяких артистів, м'яко кажучи, розбестило багаторічне роздолля дорогих корпоративів.

Там вони могли собі дозволити будь-які примхи.

Поступово таке ставлення почало поширюватись і на публічні концерти.

Влаштовувати скандал і міняти готель лише тому, що колір стін раптом не подобається; або міняти водія, тому що зачіска його не подобається; або, скажімо, бутерброди не з того боку столу стоять – це примхи, а не робочі моменти.

Тим більше зараз.

І ви задовольняєте запити таких примхливих особистостей?.

Не завжди.

Але іноді ми виконуємо деякі їхні примхи, хоча це й не додає балів нашим подальшим стосункам.

Наприклад, артист хоче машину певного кольору, а її наразі немає.

Хтось скаже: «Взагалі не проблема».

А хтось скаже: «Мені пофіг, дістань з-під землі».

У мене була ситуація, коли артист просив машину, якої у природі не існує.

Побачили якийсь концепт-кар в інтернеті і вимагали саме його.

Як це?.

Ось вони знайшли в інтернеті фотографію певної моделі дуже дорогої відомої машини – якийсь концепт, намальований кимось та сфотографований.

І артист захотів їздити на такому авто.

Аргументація: «Є фотографія – хочу таку машину».

Або, припустімо, «мені потрібен не Bentley, а Rolls-Royce і тільки ось такого кольору».

Окрім кількох наших артистів, я цього ніколи ніде не зустрічав: ні в американських, ні в європейських артистів.

Більшість із них на такі речі взагалі уваги не звертають.

Їм потрібна комфортна машина, щоб переїхати з одного місця в інше.

Такі моменти в райдері потрібні, і вони завжди виконуються.

А ось неадекватні примхи, в основному, існують для того, щоб самоствердитися, промацати ґрунт для можливих подальших ще більших запитів, познущатися з інших: «Я ось тут високо, а ти ось тут.

І не забувай про своє місце».

Це специфіка бізнесу, у ньому є скандальні та примхливі артисти.

Імен жодних називати не буду.

Думаю, зараз така поведінка взагалі недоречна.

Краще не викидати гроші на дорогі примхи, а фінансово взяти участь у допомозі, яка перераховується Україні.

«Бажання допомагати Україні усіма силами – ось що для мене зараз головне».

Який особисто ваш улюблений момент на концерті?.

Майже завжди є такий момент, який зал не бачить.

Вже і на «біс» зіграли, і попрощалися, і вклонилися.

Артист іде за лаштунки.

У цей момент він, як правило, обіймає своїх близьких, якщо вони поряд.

А потім ми – артист та продюсер – обіймаємо один одного, радіємо, що ми зробили разом те, у що вклали багато часу та сил.

Досягнули того, про що мріяли.

Я завжди пам'ятаю цей момент між артистом та мною – дуже тонкий та щирий, чесний.

Розумієте, концертів багато, міст багато.

Все це рясніє, майданчики змінюють один одного, іноді все й не запам'ятаєш.

І я дуже ціную ті стосунки і ту дружбу, яка в мене склалася із виконавцями поза концертами.

Коли працюєш з якимсь артистом протягом кількох років і поступово піднімаєш планку: наприклад, зробити концерт на Таймс сквер (Дмитро Монатик завершив тур США аншлагом на Таймс-сквер.

Там на сцену вийшли сини артиста Платон і Данило – ред.).

Організація концерту – це в основному біганина та суєта.

Перший десяток років я не встигав до ладу навіть подивитися виступ артиста.

Не кажучи вже про те, щоб отримати задоволення від концерту.

Останні роки в мене дуже добре налагоджено організацію, тому встигаю під час концерту послухати, подивитися, і навіть потанцювати, пострибати.

Ігорю, війна розкидала українців по всьому світу.

Бути емігрантом чи біженцем – гіркий хліб.

Ви зуміли побудувати бізнес і досягти успіху, хоча після приїзду до США спали взимку на підлозі у квартирі без опалення та меблів.

На що спиратися, коли взагалі немає сил?.

Я людина вже, напевно, старої еміграції.

30 років тому були зовсім інші умови та інший світ.

Зараз величезна кількість людей згуртувалася і допомагає біженцям, які щойно прибули з України.