Російська зброя. Чи все так погано?

Російська зброя. Чи все так погано?

Нещодавно бачив кілька постів, автори яких стверджували, що російська зброя погано працює. Провівши час у безпосередньому контакті з кількома системами російського виробництва, я вирішив поговорити про те, чому, на мою думку, часто існує розрив між російською зброєю на папері та її ефективністю в польових умовах.

Є дві основні проблеми російської зброї: інтеграція та когнітивне навантаження. Почнімо з інтеграції. Кілька років тому кілька Мі-24, виділених Міжнародним силам сприяння безпеки (МССБ), проходили технічне обслуговування. Було виявлено, що на деяких болтах, які утримують хвостовий ротор, з’явилися тріщини.

Це викликало паніку серед деяких американських офіцерів, які намагалися заборонити польоти всіх гелікоптерів цього типу, побоюючись, що поганий контроль якості в ланцюжку постачання становить ризик для безпеки польотів у всіх силах. Для авіації НАТО це було б величезною проблемою.

Екіпажу Мі-24 довелося пояснити своїм американським колегам, що це нормально. Саме тому вертоліт має 8 болтів у хвостовому роторі, 4 з яких часто тріскаються. Усі 8 болтів замінюються після визначеної кількості годин польоту, незалежно від їхнього стану.

Отже, з одного боку, контроль якості на радянському виробництві був поганим. З іншого боку, розробники просто прийняли це та запровадила дублюючі системи, щоб створити дуже надійний та ефективний ударний вертоліт. Російська зброя передбачає багато таких «обхідних шляхів».

Це стає проблемою, коли ви хочете інтегрувати нові речі у платформу. Коли Мі-24 приймали на озброєння, він призначався для ведення вогню з використанням ракет і кулеметів. У міру розповсюдження ПЗРК росіяни визнали, що з’явилася потреба у ПТРК.

Росіяни створили кілька дуже ефективних ПТРК, деякі з яких можна встановити на Мі-35. Вони мають вражаючу дальність і проникнення. Це точна зброя. Однак Мі-35 побудований із припущенням, що багато його компонентів зламаються під час використання.

Це, по-перше, означає, що гелікоптеру притаманна сильна вібрація, а по-друге, частота цієї вібрації неоднакова у двох різних машин – і навіть в однієї, бо з кожним новим вильотом різні компоненти виходять з ладу. В результаті оптику, встановлену на цьому гелікоптері, дуже важко використовувати.

Коли я востаннє був на борту Мі-35, ми здалися і припинили пошук цілей за допомогою сенсорів у носовій частині гелікоптера, і просто використали великий бінокль, що лежав у кабіні. Результатом стало те, що, хоча у нас була велика дальність дії наших ПТУР-ів, ми не могли точно стріляти на цій відстані.

Ви, мабуть, помітили, що в Україні росіяни продовжують поєднувати Ка-52 і Мі-35 для роботи в парі, тому що перший побудований «навколо» свого набору датчиків, і тому працює набагато ефективніше. Розробники ухвалили компромісні рішення, які забезпечили роботу датчиків.

Отже, це перша причина різниці між можливостями та продуктивністю. Окремо російська зброя і платформи мають тенденцію робити те, для чого вони створені, і робити це надійно. Однак коли ви починаєте об’єднувати їх, часто виникають проблеми у дизайні.

Тепер щодо когнітивного навантаження. Радянська армія була призовною, і російська армія сьогодні має подібну структуру. Коли ви купуєте російську систему зброї, то зазвичай отримуєте гарну інструкцію з експлуатації, в якій зазначені кнопки, які потрібно натискати в певній послідовності, щоб отримати результат.

Наприклад, якщо ви сідаєте в «Бук», там багато кнопок, і кожна з них має певну функцію. Крім того, кожен оператор виконує одне завдання. Насправді досить легко навчити когось керувати ЗРК на базовому рівні, оскільки використання елементів керування не означає розуміння системи.

Проте використовувати систему за високими стандартами справді важко, оскільки ВИ є інтегратором. Комп’ютер не робить за вас багато. Якщо виникає якась нестандартна ситуація, вам потрібно знайти обхідний шлях і змусити команду виконувати всі правильні дії в правильному порядку.

Системи НАТО, як правило, мають набагато менше засобів контролю, і те, що вони роблять, залежить від контексту. Система підтримує користувача, щоб він міг зосередитися на своєму судженні. Результатом є система з набагато вищим навантаженням на початкове навчання, але набагато вищою ефективністю для щойно навченого екіпажу.

Якщо у вас є екіпажі експертів, то російські системи озброєння є дуже ефективними та можуть бути ефективнішими в деяких випадках, за аналоги НАТО. Якщо ви подивитеся на старих фінських чи українських операторів «Буків», які працювали на них певний час, це вражає.

Але якщо у вас є солдати за короткостроковим контрактом (і особливо якщо ви раніше втратили багато свого більш кваліфікованого персоналу), тоді росіяни залишаються з екіпажами, базові навички яких недостатні. Зрештою, дедалі менше і менше кваліфікованих людей використовують обладнання.

Таким чином, ви отримуєте російські системи ППО, які потрапляють під удар БПЛА. Справа не в тому, що «Бук» їх не бачить і не може завдати ураження. Українські «Буки», які є менш потужними платформами, чудово виявляють і вражають БПЛА.

Отже, що відбувається з ударами далекобійними високоточними ракетами. Під час війни ми побачили кілька вражаючих промахів. Що цікаво, так це те, як часто промахи здійснюються нібито за точним шаблоном для ураження цілі – але це шаблон виявляється зміщеним.

У багатьох промахах із найновішими російськими системами проблема полягає в тому, що росіяни або отримують неправильні координати цілі, або пускова установка сама встановлює для себе неправильні координати. Ймовірно, це проблема «РЕБ-братовбивства» (коротко кажучи, засоби електронної боротьби росіян заважають самим росіянам – і ми спостерігаємо такий собі «дружній вогонь». – Прим. ред.).

На навчаннях росіяни перейшли на цифрове управління вогнем. В Україні вони втратили багато операторів, які вміли це робити. Координація між операторами здійснюється голосовими каналами. А навігація скрізь блокується засобами РЕБ (як своїми, так і чужими). Важко визначити послідовність ударів і забезпечити їх скоординованість.

У росіян багато інших проблем із процесом визначення цілей. Часто вони запізнюються з ураженням цілі на 48 годин через те, наскільки неефективними їхні «ланцюжки вбивства» (ланцюги, якими передається інформація щодо цілі «нагору» і спускається наказ про враження «вниз». – Прим. ред.). У Чорнобилі помітили, що російські солдати користувалися картами, що були надруковані ще до катастрофи...

Що ж, деякі цілі, по яких вони завдали ударів, які здаються абсолютно випадковими або явними промахами, мають більше сенсу, якщо ви подивитеся на старіші карти. Тож у деяких випадках їхній «ланцюжок убивств» застарів на 40 років.

Звичайно, росіяни користуються також і старішими системами, які мають відносно низьку точність, і деякими системами не за призначенням (наприклад, ПКР), які також мають меншу точність. Проте з новішими системами справа не в тому, що зброя не працює або не є точною.

Підсумовуючи, проблема російської зброї зазвичай полягає не в тому, що вона не працює, а радше в тому, що коли її елементи поєднують і експлуатують недостатньо навчені екіпажі, вона варта значно меншого, ніж сума її частин.

Переклав українською Mortis Aeterna