Дезінформація, пропаганда і все, що між ними: як розпізнати і захиститися

Одним із важливих, ба навіть ключових, елементів повномасштабної війни росії в Україні є інформаційний фронт. Країна-терорист роками вкладала мільйони в те, щоби пропагандистська армія спотворювала інформацію й поширювала російські наративи, які викривлюють реальність. Так народилися наративи про "недодержаву", "утиски російськомовного населення", "укрофашистів". Крім того, потужною зброєю окупантів стало щоденне масштабування сотень тисяч фейків про Україну та українців. Програмний директор "Детектор медіа", а також автор радіоблогу "Русскій фейк, іді на***!" Вадим Міський щоденно з командою фіксує та спростовує російську брехню. Його топ фейків наразі виглядає так:

• Бандермобілі та "летючі ескадрони смерті" батальйону "Азов" у Харкові.
• Елітні сатаністи приїхали зі США "воювати" на боці України.
• США планували використовувати українських птахів та комарів для "переносу хвороб" і "уничтожение славянского этноса".
• Зеленський "втік" з України й записує відео на "зеленці".
• В Україні суцільні нацисти, їх потрібно "денацифікувати".
• Українці "самі" обстрілюють Бучу, Краматорськ, Маріуполь і Харків, "самі" влаштували там гуманітарні кризи, "самі" зривають евакуацію цивільних.

Звісно, нічого спільного з правдою й тим паче зі здоровим глуздом ці російські брехні не мають. Проте вони й далі продукуються, а іноді закарбовуються в мізках українців. Аби сіяти сумніви, росія з початку повномасштабного вторгнення, за даними "Детектор медіа", "збільшила витрати держбюджету на державні телеканали, агенції та видання. Суми підскочили в 3,2 рази в порівнянні з аналогічним періодом минулого року. В абсолютних цифрах за три місяці 2022 року це еквівалент 217 мільйонів євро".

Як російська дезінформація впливає на українське суспільство, як можна її розпізнавати й що варто зробити, аби захистись від неї — про це ми говоримо з керівницею Центру досліджень громадської організації "Детектор медіа" Ксенією Ілюк.

— Давай спочатку пояснимо нашим читачам, що таке дезінформація.

— Люди часто використовують слова дезінформація та пропаганда як синоніми, але це не так. Тому що пропаганда не має негативної конотації, тобто вона може бути позитивною, наприклад, пропаганда здорового способу життя. Позитивність чи негативність пропаганди визначається залежно від того, хто її робить і з якою метою. А дезінформація перебуває під умовною парасолькою пропаганди й завжди має негативний характер, тобто це завідома неправдива чи маніпулятивна інформація, у якої завжди на меті нашкодити й робити це системно. Коли ми щось називаємо дезінформацією, то дуже важливим є цей фактор системності. Дезінформація — це про системну роботу. Наприклад, якщо медіа помилилося один раз, то ми не кажемо, що вони поширюють дезінформацію. У такому випадку можна сказати, що вони розповсюдили місінформацію. Тобто йдеться про несвідому помилку та подання неточних або перекручених фактів.

— Як розпізнати дезінформацію? На що потрібно звертати увагу?

— На повторюваність російської риторики, якщо говоримо конкретно про російську дезінформацією. Це в більшості випадків негативні повідомлення. Оскільки дезінформація — це не одноразова річ, то завжди, якщо ми отримуємо якийсь шматок інформації, треба намагатися зрозуміти, до чого він веде. Задача дезінформації — змінити поведінку людини. Тому якщо якась інформація у вас викликає сумнів, запитайте себе: до чого мене підштовхує ця інформація, кому вона може бути вигідна, до чого вона може призвести в довгостроковій перспективі? Дезінформація має структуру пірамідки: у її основі лежать фейки, маніпуляції, напівправди, далі йдуть меседжі й закінчується все великими наративами. Для прикладу, найпопулярніший наратив російської пропаганди — "Україна — це провальна держава". Багато з меседжів, які його наповнюють, історичні. Вони про, наприклад, те, що українська мова — це штучно створений діалект, що нас створили німці/поляки/австрійці. А такі меседжі своєю чергою підкріплюють фейковими історичними документами. Дезінформація направлена не на раціональність, вона скерована на емоційне мислення.

— Яка головна мета дезінформації? На що вона спрямована?

— Пропаганда завжди, без різниці, позитивна чи негативна, має на меті щось "насадити", людина має в щось вірити. Дезінформація — ні. Й от саме російська дезінформація дуже часто направлена саме на те, щоби просто збити систему координат людини. Тому часто ми бачимо, як російська "деза" сама себе спростовує, коли поширюються речі, що суперечать одна одній. І це робиться свідомо, щоби загнати людину в стан когнітивного дисонансу, щоби людина перейшла в категорію недовіри до всіх, щоби думала, що правди нема й що "не все так однозначно". Російська дезінформація намагається перевести людей у стан параної, а згодом, залежно від конкретних задач, людей "мобілізують" і їхній стан розгубленості замінюють на якісь конкретні дії або навпаки — бездіяльність.

— Як росіяни створюють дезінформацію?

— Думаю, треба просто мати яскраву фантазію. Загалом у 80 % випадків їхня дезінформація примітивна, повторювана й моментами відверто тупа. Популярною тактикою російської дезінформації є прийом "сам дурак". Мовляв, "це не ми, це все українці". У себе в Twitter я збирала всі версії роспропаганди про те, чому 24 лютого треба було зробити це повномасштабне вторгнення. Назбиралось 11 "причин". Якщо їх усі зібрати, то виходить, що Україна — це надпотужна ядерна держава.

1. Перше. Версія про українських нацистів і нацистську владу.
2. Друге. Версія "Україна й так мала напасти". Спочатку говорили, що ми планували напасти на Крим, згодом змінили риторику й заговорили про Придністров'я, про Білорусь і зрештою про "напад" на росію.
3. Третє. Повідомлення про українські біолабораторії, де ми робимо "людей ікс", "гусей ікс" тощо.
4. Четверте. Україна розробляла ядерну зброю й потенційно мала стати ядерною державою.
5. П'яте. Україна руками Заходу збиралась знищити рф.

— Про які методи інформаційної зброї, крім дезінформації, потрібно ще знати громадянам?

— Існує таке поняття як місінформація. Інформзброєю її не назвеш, бо тут радше йдеться про неправдиву чи маніпулятивну інформацію, яка не є системною й не містить злого наміру. Та російська "деза" часто її використовує, намагаючись перетворювати на дезінформацію. Також — малінформація. Вона стосується правдивої інформації, персональних даних. Мій улюблений приклад малінформації — це коли "Детектор медіа" випустив дослідження про телеграм-канали й ті зі свого боку запустили кампанію з дискредитації ДМ. Так, узяли публічний фінансовий звіт ДМ, але писали, що це надзвичайно секретна інформація, яку їм вдалося дістати. А ще знайшли фотографії 12 працівників ДМ і поділили на них увесь річний бюджет, описавши це як "по мільйону на брата". Так от у чому тут полягає малінформація — у тому, що конкретну відому інформацію використовують для дискредитації. Дискредитації людей, компаній, партій, держав тощо. У випадку військових ще й можуть брати інформацію про них у соцмережах, щоби використовувати її під час тортур, тероризувати рідних. Також важливо говорити про інформаційно-психологічні операції. У нас із 24 лютого все почали називати ІПСО, але це помилка. ІПСО займаються спецслужби, не будь-яка дезінформація — це ІПСО. По-перше, не спеціалістам ІПСО побачити дуже й дуже складно. Тому що це й кількаденні, і довгограючі речі, вони чутливі та обережні. Тому всякий фейк називати ІПСО неправильно.

— Якими каналами та як швидко найчастіше поширюється дезінформація?

— Месенджерами, анонімними Telegram-каналами, Viber-групами та й соцмережами загалом. Але попри це, наприклад, у тому ж Facebook відвертої дезінформації менше, ніж у Telegram. Ми намагаємось досліджувати, наскільки справді інформація з цих анонімних каналів перекочується далі, тому що є припущення, що частина цієї аудиторії російська, а частково вона складається з ботів. І саме тому реальний вплив анонімних Telegram-каналів постійно під питанням.

— А які Telegram-канали ви б не рекомендували читати?

— Я закликаю людей відмовлятися від анонімних джерел інформації, не читати їх зовсім. У Telegram є багато каналів, які мімікрують під медіа, по факту перепубліковуючи новини, і вони не є токсичними. У принципі, здається, що в таких каналах нічого поганого немає. Однак є багато випадків, коли такі канали просто перекуповують і потроху починають давати дезінформацію, або можуть і повністю переформатувати канал. Були ситуації, коли мені писали наші читачі, мовляв, "Telegram мене підписує на канали, на які я не підписувався". І я пояснюю людям, що Telegram сам не підписує, просто ви підписались на, наприклад, "Швидкі рецепти", але канал хтось викупив, переназвав і зробив джерелом дуже токсичної інформації. Якщо цікаво конкретно по назвах, що не читати, то існує "список СБУ", там зібрано багато назв Telegram-каналів, які керуються зокрема напряму й центральним управлінням розвідки росії. Але дослідження навіть "Детектор медіа" показує, що ця сітка значно більша. Каналів, які посилаються на ці зі "списку СБУ", сотні.

— Чому не варто читати анонімні канали, навіть якщо хочеться отримати начебто іншу думку, почитати про іншу позицію? 

— Я закликаю не читати пропагандистських ресурсів, бо ми часто недооцінюємо їхній вплив. Російська дезінформація може десь на рівні підсвідомості залишати в нас думки та ідеї, які рано чи пізно мозок з'єднає і йому буде здаватися це логічним. Це токсична інформація, яка не допомагає. Я раджу читати аналітику. Розбиратись, до чого призводить читання таких речей, чому таку інформацію поширюють. Там працюють професіонали. Так, українці зараз починають краще розбиратися в інформації, але уявіть собі, що ви йдете на ринг із чемпіоном світу після того, як місяць походили на бокс. Цю інформацію подають люди, які кожен день свого життя професійно цим займаються, тому не треба вважати, що ми легко можемо від них відбитися. Я жартую, що якщо на старість матиму якісь серйозні ментальні проблеми, то це тому, що мені в межах моєї роботи доводилось аналізувати Telegram-канал Шарія, бо навіть мій професійний мозок не готовий читати таку кількість токсичного контенту.

— На ваш погляд, які російські наративи найчастіше просувають російські пропагандисти в Україні та на міжнародну аудиторію?

— Наратив по пірамідці, яку я описала вище, — це найвищий ступінь, це оповідь, що пояснює нам, як влаштований світ.

• Першим російським наративом є те, що "Україна — це провальна держава". Він наповнений цілою низкою меседжів про корупцію, історію, ціни на комунальні послуги тощо.
• Другим наративом є те, що "Україна перебуває під зовнішнім управлінням" із комплексом меседжів про "соросят". Російська пропаганда настільки часто підлаштовує під інформаційний привід тих, хто володіє Україною, що після наших підрахунків усіх "володарів", ми отримали довжелезний список від США до Сороса й масонів. Іноді жартую, що хочу потрапити на їхню координаційну зустріч, щоби побачити, як вони ухвалюють рішення і як відбувається засідання управителів України. На міжнародному рівні даний наратив росія активно просуває на території країн, які мають історичну схожість з Україною, тобто це або радянська окупація, або країни з колоніальним минулим. Наратив про зовнішнє управління дуже активно просувається, наприклад, у Латинській Америці.
• Третій російський наратив говорить про "українських нацистів і те, що Україна — це нацистська держава". Він присутній і в нашій країні, але першочергово сформований був на західну аудиторію. Найбільша проблема в тому, що у світових медіа цей наратив сформували журналісти. І це насправді дуже страшно, коли в топових виданнях світу можна знайти нібито дослідницькі матеріали, які стверджують про прояви нацизму в Україні.

Загалом російських наративів існує близько десяти і вони то набирають, то втрачають популярність. Загалом російська пропаганда майже ніяк не змінюється, вони постійно тримають свої наративи в інфополі, періодично змінюючи пріоритетність.

— Як можна спростовувати російські наративи?

— Важливо вивчити собі пірамідку: існують фейки, маніпуляції й теорії змов, потім ідуть меседжі й тоді — великі наративи. Отримуючи інформацію, треба пропускати її крізь цю пірамідку, тоді вона кристалізується та структурується. Як приклад, фейк, який уже невідомо по якому колу запускають, про те, що ПриватБанк завтра не буде працювати, або картки Привату заблокують, тому треба терміново знімати готівку і т.д. Людям важко повірити, що це російський фейк, але він реально такий. У людей може виникнути питання: навіщо росії запускати такий дрібний фейк?

• По-перше, людина опиняється в стані стресу і якщо людина виведена на емоцію, неважливо чи дуже негативну, чи дуже позитивну, це вже перший дзвіночок, що щось не так.
• По-друге, якщо ми далі пропускаємо інформацію через нашу пірамідку, ми одразу думаємо, що щось в Україні не працює, і це спонукає до думки, що в нас погані банки, а погані банки — це погана економіка і, як висновок, погана держава й ми в результаті приходимо до наративу, що "Україна — це взагалі не держава і в нас не може бути нічого нормального", умовно, навіть банку.

Щодо того, як такі наративи розвінчувати, то це надзадача, тому що тут має працювати величезний комплекс абсолютно різних заходів:

• Насамперед це постійна стратегічна й системна комунікація. Російська дезінформація може бути тупа, але якщо людині сто разів повторюватимуть одне й те саме, то рано чи пізно воно десь там у голові та й засяде.
• Так само важливим є викриття російської дезінформації й пояснення, як вона працює. Дуже класно, що у 2014 році українці зрозуміли, що Україна — не росія, але тоді виникло питання "а що таке Україна?". Й от зараз ми наповнюємо значення "що таке Україна для нас" буквально та практично, адже щойно з'являються якісь інформаційні прогалини, росія їх заповнює. Тому наше завдання як суспільства — постійно генерувати та створювати ці сенси.
• Також є дуже багато важливих дрібних інструментів з регулювання медіа. Як приклад, дуже дивна спливаюча реклама, яку ми можемо побачити на різних сайтах із заголовками на кшталт "дізнайтесь, що сталось з Аллою Пугачовою" тощо. Рекламодавці, по суті, продають ці майданчики, не перевіряючи, що там рекламується. І є дослідження, які виявили, що навіть на топових сайтах коштом цих майданчиків крутилась російська пропаганда, бо вони просто купували собі ці місця для реклами й публікували там фейки, меседжі та формували свої наративи. Зараз громадянське суспільство працює з подібними топовими організаціями для того, щоби розробити механізм саморегуляції і щоби вони убезпечили себе від подібних ситуацій.

Немає жодного окремого інструменту, який би розв'язав усі наші проблеми, тому й має бути комплексна робота.

— Твій ТОП-5 найбільш дивних і шокуючих фейків, які росіяни запустили з початку повномасштабної війни?

• Усі фейки, які стосуються банківських карток і ПриватБанку, а саме дезінформація про те, що треба знімати всі гроші, бо скоро всі банки закриються. Багато людей не підозрюють, що це також є російською дезінформацією, яка запускається знову й знову.
• Фотофейки про українців із татуюванням свастики та нацистських символів, які дуже часто розходяться мережею та працюють на певні категорії людей не лише в Україні. Текстовий фейк — це одне, оскільки людині легше повірити, що це неправда, а коли люди бачать фото, навіть якщо воно фотошоплене, то очам важче не повірити.
• Фейк, у якому використали нібито скріншот із телефону українського солдата, який загинув. На скріншоті була остання переписка з мамою, де були повідомлення "Вмерти за Зеленого (бо Гугл-перекладач переклав прізвище Зеленський як "зелений") — це честь", "Бандера дивиться на тебе з небес", або останнє повідомлення солдата — "Я би зараз з'їв сала…". Цей фейк показує, наскільки в росіян стереотипне бачення України.
• Фейк з іноземного медіа про свинолюдей. Новина про те, що "в українських біолабораторіях створили свинолюдей", де також були опубліковані фото, була навіть надрукована в деяких іноземних газетах.

— Як адекватній людині зі здоровим глуздом можна в це повірити?

— Подібні фейки дуже часто направлені на російську аудиторію, тому ми диференціюємо їх, і якщо фейк не гуляє Україною, то ми його не спростовуємо й не затягуємо в український інфопростір. Взагалі російська пропаганда побудована на сакралізації минулого та на концепті Другої світової війни, тобто вона не про майбутнє. Але інколи росіяни намагаються бути сучасними й беруть сценарії з майбутнього. Наприклад, в останньому фільмі про Джеймса Бонда була зброя, яка таргетує людей за ДНК для знищення конкретної раси. Так і у величезній частині оповіді про "українські біолабораторії" йдеться про те, що українці створили зброю, яка мала за ДНК знищувати виключно росіян. Тобто не виключено, що вони просто використали сюжет фільму для створення своїх фейків.

— Як громадянам самостійно навчитися розрізняти маніпулювання, шахрайство, дезінформацію? Твоя інструкція.

— Коли мене питають, у який спосіб найкраще протидіяти російській дезінформації на персональному рівні, я відповідаю — мати кредо "на майбутнє" та здоровий глузд, тобто просто дивитися в майбутнє. Насамперед треба прийняти факт, що світ змінився й інформація зараз є зброєю, яка атакує й буде атакувати нас, навіть у мирний час, бо ми постійно перед екранами, а об'єми інформації постійно збільшуються. Дослідження стійкості до інформаційних впливів показують, що розуміння загрози й звідки вона може йти — це перший щит. Тому важливо прийняти реальність і пам'ятати, що російська пропаганда не спить і може чекати на нас абсолютно в усіх сферах життя. Важливо максимально часто ставити питання й необов'язково одразу давати собі відповіді на них. Це такий внутрішній діалог, направлений на те, щоби змусити мозок осмислити інформацію з іншого боку й обійти наші когнітивні викривлення. А ключовою порадою є взяти собі за звичку читати профільні організації, які досліджують дезінформацію та інформаційний простір. Важливою навичкою сьогодення є також критичне мислення, вміння шукати інформацію та розуміння, що є дезінформацією, а що — правдою. Найкращим прикладом ефективності України є те, що попри неймовірно величезну хвилю російської дезінформації за величезних бюджетів, опитування перших місяців повномасштабної війни показували, що понад 80 % українців впевнено вірять у перемогу й це найкращий показник того, що ми ефективно протидіємо російській дезінформації.

— І наостанок, як ти вважаєш, що допоможе нам перемогти в інформаційній війні?

— На державному рівні нам дуже не вистачає системності підходів та комунікації, тому мені дуже хочеться, щоби комунікація держави з українцями відбувалась, як із дорослими людьми. Я велика прихильниця того, що людям треба говорити, бо в нас багато є дискусій щодо того, що багато чого людям розповідати не можна. І це так, дійсно є багато чутливої інформації й такої, що стосується безпосередньо воєнних дій і впливає на них, яку чіпати не можна. Але якщо мова йде про загрози, то про них треба говорити відверто та щиро, бо, на мою думку, українське суспільство доволі добре себе показало в організаційному плані. Тому для того, щоби самоорганізовуватись, люди повинні розуміти, що їх чекає. Якщо буде важко, то треба говорити про це, а не про те, що будемо умовно "смажити шашлики". Українське суспільство довело, що ми гарно самоорганізовуємось і є двигуном держави, тобто не державні інститути тримають українське суспільство, а українське суспільство тримає державні інститути.