«Не мовчіть!» Як Росія хайпує на лайках та поширеннях українців

Пояснюємо, як використати силу особистих профілів у соціальних мережах, щоб не нашкодити.

«Не мовчіть!», «світ повинен знати», «максимальний репост». Такі заклики все частіше бачимо в українському сегменті соцмереж із початку великої війни. Кожен хоче допомогти й вірить, що лайк чи поширення може наблизити Україну до перемоги. Справді, інформаційна активність українців із початку великої війни була помічною. Ми інформували друзів-іноземців, трендились у твітері й масово скаржились на пропагандистські сторінки та телеграм-канали. Проте не завжди лайк чи поширення на благо. Ба більше, Росія може використовувати наше щире бажання допомогти проти нас.

Днями в інстаграмі масово поширювали пост про те, що бійцям «Азова», які захищали Маріуполь і яких Росія взяла в полон, винесли смертний вирок. Вперше допис із таким змістом з’явився на сторінці ptencoff_ua — української версії російського гумористичного пабліка, автором якого є росіянин Денис із Москви. Допис, що зрозуміло через чутливість та гостроту теми, масово поширювали українці та українки. У своїх постах вони жахалися тому, що нібито вже відбулося, співчували родинам азовців і закликали не мовчати про трагедію. Дехто навіть закликав їхати «туди» (насправді — невідомо куди), щоб висловити своє занепокоєння; показати, що ми не згодні з таким рішенням; вимагати справедливості. Словом, в інстаграмі запанувала паніка. Проте за межі цієї соціальної мережі істерія не надто вийшла — зокрема, у фейсбуку подібних дописів майже не було.

Пізніше в сторіз багатьох користувачів замайоріли дописи іншого змісту, проте тема була та ж. Люди почали перепрошувати за свою необачність і писати, що помилилися, відреагували на емоційний допис і повелися на фейк. Це були спростування так званого трибуналу для захисників, того, що «азовців засудили на смерть». Однак першочерговий допис сторінки ptencoff_ua, в якому й поширювалася ця теза, набрав понад 1,5 мільйона охоплень.

Спростування було доцільним. Попри те, що дії росіян складно передбачити й вони справді можуть бути страшними та жорстокими, чому є приклад подій в Оленівці, поки що окупанти ще не провели свого суду над українськими захисниками Маріуполя, тому стверджувати про «засудили не смерть» не можна. Попри це 6 серпня Маріупольська міськрада повідомила, що окупанти встановлюють клітки у місцевій філармонії для так званого суду. Тобто, ймовірно, «суд» справді буде й, згідно із заявами російських пропагандистів, відбудеться він у Маріуполі. Але твердження, що когось вже «засудили на смерть», поки що не відповідає дійсності. Його попросили не поширювати родичі військових на сторінці Асоціації родин захисників «Азовсталі». «Усіх небайдужих закликаємо перевіряти інформацію, яку ви поширюєте, та не вестися на гучні пости з фейковою інформацією. Наш ворог підступний — всі вкиди він робить з метою подальшої дискредитації “Азова” і введення аудиторії у свою підлу оману. Сьогодні пост з подібною неправдивою інформацією зібрав понад 170 тисяч вподобань в інстаграмі. Водночас реальні новини про захисників «Азовсталі» не збирають і десятої частини такої підтримки. Пам’ятайте про медіагігієну та шукайте правду в надійних джерелах!», — йшлося в дописі, після якого сторінку Асоціації заблокувала соціальна мережа. Власники акаунту пов’язують блокування саме з цим кейсом.

Схожих випадків із закликами до поширення вистачає. У соціальних мережах можна знайти багато прикладів, коли користувачів просять не мовчати та поширювати.

«Вони перетворюють Миколаїв на другий Маріуполь. Сьогодні по Миколаєву було випущено більше 40 ракет. Не мовчіть. Кричіть на весь світ! За кожне місто і село!»

«Нікополь сьогодні 20.07.2022!!! Це жах!!! Не мовчіть! Нікополь під обстрілами кожен день. Вже є загиблі і поранені діти. Ворог підступний і гатить з градів з протилежного берега з окупованого Енергодару поставивши зброю біля атомної електростанції. Тим самим маніпулюючи, щоб по ним не дали відповідь! Але місто невеличке, такі удари довго не витримає. Тому ми не повинні замовчувати правду що там тепер коїться повинен бачити весь світ!»

«Благаю, людоньки! Не мовчіть! Трагедії можуть мати повторення. Якщо не діяти».

У чому небезпека?

Цей кейс, як і багато інших, пов’язаних із чутливими темами часів великої війни, якоюсь мірою сіє паніку в суспільстві. Поширюючи подібне, як-от «росіяни вже завтра захоплять місто X», «Білорусь нападе вже сьогодні о п’ятій ранку» чи «українських захисників засудили до страти», роздмухуються панічні настрої: люди лякаються, нервуються, перезбуджуються. Це природно. Проте пропагандисти такими прийомами можуть штучно вганяти людей у паніку та стрес, щоби спонукати до певної дії чи бездії. Людиною в такому стані значно легше маніпулювати. Ба більше, інформаційні впливи часто складаються з декількох стадій, які не так легко помітити, особливо якщо ми вже в цьому емоційному вирі.

З іншого боку, емоційні теми часто використовують для хайпу. До прикладу, щоб назбирати підписників. Якщо у сторінки намір потім збагатитися на рекламі, то це одна справа. Проте російська пропагандистська машина в такий спосіб може розкручувати свої сторінки, щоби продовжувати в наступних дописах маніпулювати підписниками. Також часто таке роблять для легітимізації джерела у свідомості людей. Ми бачимо, що люди масово поширюють допис якоїсь сторінки, її назва чи фото на головній відкладається в голові, й наступного разу, коли побачимо це джерело, охочіше йому повіримо.

Що не варто поширювати?

Усе залежить від того, хто і навіщо поширює інформацію. Перш ніж тиснути share, варто відповісти на запитання: «Кому я можу цим нашкодити?» Звісно, йдеться не про росіян, а про почуття людей, яким поширювана тема болить особливо. Наприклад, перед постом «Подивіться на цей жах: від будинку нічого не залишилось» подумайте, чи немає серед ваших підписників людей, які втратили житло. Бажання розділити з іншими біль чи жагу до справедливості слід відрізняти від бажання розв’язати проблему і спонукати людей до дій.

Проте ні блогерам, ні простим смертним не варто поширювати:

кадри з трагічно загиблими цивільними, полеглими українськими військовими (фото / відео тіл); так званий «шок-контент» більше травмує людей, ніж спонукає до продуктивних дій. Його можуть бачити діти. Жорстокість окупанта і самої війни відчуває кожен із нас, а передати переживання друзям за кордоном можна в особистих повідомленнях. Ба більше, фіксували випадки, як російські боти поширювали фото нібито загиблих українських військових, щоби створити картинку масових жертв серед українців і підштовхнути до думки про капітуляцію;
неперевірений контент, у якому візуальна частина не відображає текстову і навпаки. Наприклад, коли ви поширюєте інформацію про засуджених до страти полонених, про яких «не можна мовчати», то перш ніж говорити про це, слід пересвідчитися, чи це правда і що йдеться про людей, зображених на фото. Варто пам’ятати, що цим можуть маніпулювати як російська пропаганда, так і місцеві хайпожери чи просто охочі порефлексувати;
відео, на яких люди у формі розповідають про злочини командування. Перед поширенням переконайтеся, що історія справжня, а якщо такої можливості немає, краще втриматися під публікації. Слід пам’ятати, що військових можуть примушувати до зйомки будь-якого відео, і так само ворог може залучити колаборантів або перевдягтися у форму нашого війська. Якщо ж історія йде від вас, ваших близьких чи знайомих, спробуйте спершу звернутися до авторитетних ЗМІ чи правозахисних організацій, розповівши історію їм. Вони її перевірять, і якщо вона справжня та потребує розголосу, її опублікують;
абстрактний емоційний контент. Меми та надихальні матеріали, звісно, виняток. Але якщо допис викликає надміру сильні емоції печалі, розпачу, жалю, роздратування — відмовтеся від його публічного поширення. Порівняймо дві публікації. Одна — чорний квадрат із написом «Пам’ятаймо про вічний подвиг наших героїв Маріуполя. Стільки загиблих, а скільки ще буде?! Ніколи не пробачимо». Друга — документальне відео про оборону «Азовсталі» і дії родичів полонених. Емоції від обох постів можна пережити однакові чи схожі. Однак яку кількість аудиторії перший допис спонукає дізнатися більше: гуглити стан справ, шукати і підписувати петиції тощо? Тоді як другий допис показує фаховий і етичний матеріал, який пояснює ситуацію та може спонукати до дій, що потенційно допоможуть вплинути на ситуацію.

Від розмови про «що» і «як» переходимо до пункту «хто». Час усвідомлювати, що за контентом завжди стоїть його автор (і власник). Якість і користь контенту напряму залежить від цінностей, мотивів і фаховості людини, яка його створила. Тож перед репостом подивіться, чи гідний довіри той, кого ви шерите:

Коли створений акаунт.
Хто ця людина / що це за медіа.
Чи показує людина своє обличчя.
Як тема стосується її особисто.
Чи відповідає її фах рівневі аналізу викладеного.
Що людина транслювала раніше.
Як довго вона працює над темою.

Якщо ваші близькі репостять щось без першоджерела, обов'язково спитайте їх про автора оригінального допису. Зрештою, коли ми робимо репост, то не просто шеримо контент, а й знайомимо, представляємо людину, яка його опублікувала. Ми ніби говоримо підписникам: «Подивись сюди, це варто твоєї уваги. Він / вона варті твоєї уваги». У цьому десь глибокий сенс авторського права :) Тому в умовах засилля хайпожерів, інфопіратів і пропагандистів і водночас підвищеної чутливості людей варто більше фільтрувати тих, на кого ми направляємо увагу: свою і навколишніх.