Онкохворі українці по кілька діб вибираються із окупованих територій, щоб отримати лікування, та часто час втрачено

У Національному інституті раку пацієнтів за останні п'ять з половиною місяців стало більше, ніж було до того. Серед них третина - це ті, хто на лікування вирвався з окупації.

Онкохворим доводилося долати важку кількаденну дорогу через півтора десятка блокпостів. А тепер вони однаково чекають на дві перемоги: своєї - над раком і України - над ворогом, йдеться в ТСН.

Із рідного тимчасово окупованого росіянами Бердянська 66-річна Олена Олександрівна до столичного Інституту раку добиралася 4 доби. «Дорога була важка, до Василівки, це перед Запоріжжям, 14 чи 15 блокпостів окупантів», - розповідає жінка.

У неї важкий перебіг хвороби. Під час біопсії - почалася сильна кровотеча, а крім гінекологині, яка вела пані Олену, у самому Бердянську майже не залишилося лікарів. Тож жінці порадили їхати до столиці, де її вже прооперували і готують до виписки. Поки що жінка житиме у свого брата, паралельно проходитиме курс хіміотерапії. А потім лікуватиметься в мамологів. Рік тому в пані Олени виявили карциному.

Таких пацієнтів, як Олена Олександрівна, у цьому медзакладі зараз близько двохсот, це третина від усіх, хто проходить лікування. Сюди вони прориваються з окупації та територій, де тривають активні бойові дії. Ще на вході з ними починають працювати психологи.

Разом із пані Оленою в палаті лежить Людмила Іванівна з Лисичанська. Наважитися на евакуацію змогли лише всередині червня - після того, як в їхній будинок влучив снаряд і поранив сина. Із Лисичанська вони спершу дісталися до Дніпра, через два дні в жінки почалася кровотеча. «Волонтери кажуть, є можливість потрапити до Києва. Якщо є, будь ласка. І завдяки волонтерам я потрапила сюди. Дякую їм від щирого серця», - каже жінка.

Людмилі Іванівні дуже пощастило - відтермінована майже на пів року операція не погіршила її ситуацію. Але так буває рідко, пояснюють лікарі. Через велику війну в багатьох регіонах медичні заклади не могли функціонувати як слід. Протоколи лікування були порушені, а це для онкопацієнтів критично. Якщо вони починають проходити курс лікування, його в жодному разі не можна ставити на паузу. На тлі того, як руйнувалося життя зовні, хвороба стрімко руйнувала все ще й усередині. І на всю цю ситуацію наклалися ще й наслідки від пандемії.

«Люди були в карантинах, люди себе обмежували, люди не переміщалися, не ходили до лікарів, люди боялися захворіти. А головніше - це війна. Це взагалі такий стрес, який отримали люди», - кажуть медики.

Через це пацієнтів, які приїжджають до Інституту вже на останніх стадіях, суттєво побільшало. Хтось повернувся з рецидивом, у когось хвороба тільки проявилася. Що це саме стрес так може впливати на організм - доказів немає. Але пацієнтів зараз більше ніж було до початку повномасштабного вторгнення.

У Ніни Миколаївни це вже третій рак. Тридцять років тому лікарі діагностували рак шийки матки, три роки тому - вона боролася з раком нирки. А тепер - легені. «Голос у мене сів. Я звернула увагу на це, пішла до лікаря, зробила рентген», - пригадує вона.

Тут жінка вже пройшла один курс хіміотерапії. Наступний - через два тижні. Тому поки збирається їхати в Запоріжжя. Хоче бути ближче до сина. «Син захищає свою Батьківщину у прикордонних військах. Офіцер», - розповідає вона.

Ніна Миколаївна ним дуже пишається, а тому й сама тільки на перемогу налаштована.

Читайте також:

Щодня до Львова прибувають два потяги з евакуйованими із Донеччини і Харківщини: люди не стримують сліз

Українські війська добу відвойовували село, яке б відкрило шлях окупантам на Миколаїв