Як Amnesty International включилася у «другу фазу» інформаційної війни Росії проти України

Попередній звіт читайте тут.

У липні Кремль остаточно повірив у власний наратив про «війну з НАТО на території України». Наслідком цього стала радикальна зміна напряму пропагандистської роботи: головним ворогом стає «колективний Захід», а воєнні злочини — засобом розхитування внутрішньої стабільності в Україні. Та найбільше вразило, що фейкові заяви російських медіа про «використання українськими військами шкіл та лікарень», які розганялися наприкінці липня, дістали «підтвердження» у заяві правозахисної організації Amnesty International.

• аналіз змін у висвітленні війни для зовнішньої та внутрішньої авдиторії з наголосом на підготовці медіапростору до оприлюднення «дослідження» Amnesty International;
• оцінка цілей Кремля при підготовці масового вбивства полонених в Оленівці;
• оновлення спостережень про призовну кампанію в Росії (початок тут).

7 липня Путін оголосив про «злам» світового порядку «по-американськи» внаслідок початку «спецоперації» — війни, яку Росія нібито «всерйоз навіть не починала». Здавалося б, звідки така роздратованість після розрекламованого загарбання Сіверськодонецька та Лисичанська?

Знаючи захоплення російського президента «аналоговнетною» зброєю, можна припустити, що випади в бік колективного Заходу були зумовлені успішною для України й прикрою для російських військ роботою американських реактивних систем залпового вогню HIMARS. Інформація про успіхи HIMARS почала поширюватись в українських і західних медіа на початку липня, а звідти потрапляла в російський медіапростір. Це був дошкульний удар, адже це сталося після слів Путіна про «оперативну паузу» після «надзвичайних успіхів» на Донбасі.

Серйозні втрати російської армії підважили головний путінський наратив, що «все йде за планом». Тож Кремлю довелося вигадати щось нове — заспокійливе для внутрішньої авдиторії та погрозливе для зовнішньої водночас.

Щоби переконати і своїх, і чужих, що «нічого по-справжньому ще не починалося», російське керівництво віддало наказ про знищення знакових цивільних об’єктів: житлових будинків, навчальних закладів, торговельних центрів.

• 7 липня — ракетний удар по Краматорську (1 загиблий, 6 поранених),
• 9 липня — ракетна атака по Часовому Яру (48 загиблих),
• 11–31 липня — інтенсивні обстріли Харкова (10 загиблих, 62 поранених),
• 12–31 липня — інтенсивні обстріли Миколаєва (9 загиблих, 12 поранених),
• 13–31 липня — інтенсивні обстріли Нікополя і прилеглих сіл (3 загиблих, 10 поранених) із території Запорізької АЕС,
• 13 липня — ракетний удар по ТРЦ в Запоріжжі (14 поранених),
• 14 липня — ракетний удар по центру Вінниці (26 загиблих, 202 поранених),
• 15 липня — ракетний удар по Дніпру (3 загиблих, 15 поранених) та по школі в Синельниківському районі,
• 15 липня — обстріли двох університетів у Миколаєві,
• 15 липня — ракетний удар по двох навчальних закладах у Харкові,
• 16 і 23 липня — ракетні удари та пожежі в Одесі й Одеському порту,
• 19 липня — ракетний удар по житлових будинках у Краматорську (1 загиблий, 5 поранених),
• 21 липня — ракетні удари по школах у Краматорську та Костянтинівці (3 загиблих),
• 29 липня — ракетний удар по Краматорську (2 загиблих, 5 поранених),
• 29–30 липня — ракетний обстріл університету та училища в Харкові.

Спосіб приховування цих воєнних злочинів усередині Росії не змінився. Як і в перші місяці великої війни, медіа транслюють заяви «міноборони» про знищення воєнних цілей. Помітна цікава тенденція — що жахливіший злочин, то більше він рекламується як «успіх» російських військових. Ось порівняння найбільш резонансних злочинів та російських новин.

9 липня — ракетна атака по Часовому Яру (48 загиблих)

«Официальный представитель российского военного ведомства рассказал об ударе ВКС России по пункту дислокации батальона 14-й механизированной бригады в районе города Часов Яр. По его словам, мехбригада укомплектована иностранцами, принимающими участие в боевых действиях на стороне Украины, и националистами. В результате удара погибли 43 военных, ранения получили около 170 военных» (телеканал «Звезда» 14.07.2022).

11–31 липня — інтенсивні обстріли Харкова (10 загиблих і 62 поранених)

«В результате высокоточных ударов по пунктам временной дислокации 40-й артиллерийской бригады и националистического формирования “Кракен” в городе Харьков уничтожено до 200 националистов, в том числе около 50 иностранных наемников и 19 единиц вооружения и военной техники» («Первый канал», 15.07.22).

13 липня — ракетний удар по ТРЦ в Запоріжжі

14 липня — ракетний удар по центру Вінниці (26 загиблих, 202 поранених)

«Высокоточными ракетами морского базирования “Калибр” нанесен удар по зданию гарнизонного дома офицеров в городе Винница. В момент удара на данном военном объекте проходило совещание командования украинских воздушных сил с представителями иностранных поставщиков вооружений по вопросам передачи ВСУ очередной партии самолетов, средств поражения, а также организации ремонта украинского авиационного парка. В результате удара участники совещания уничтожены, — сказал Игорь Конашенков.

На кадрах, сделанных сразу после удара, обращает на себя внимание то, что возле здания — десятки людей в военной форме. Подтверждение того, что Дом офицеров использовали боевики. Причем, разместились там, судя по всему, намеренно: центр города, неподалеку — дома, медклиника и роддом» («Первый канал», 15.07.22).

12–31 липня — інтенсивні ракетні обстріли Миколаєва,

15 липня — обстріли двох університетів у Миколаєві.

19 липня — ракетний удар по житлових будинках у Краматорську (1 загиблий, 5 поранених).

21 липня — ракетні удари по школах у Краматорську та Костянтинівці (3 загиблих).

«Сейчас сводка от нашего Минобороны о том, как проходит спецоперация по защите Донбасса. Российские военные высокоточным оружием уничтожили пункт временной дислокации националистов “Черная сотня”, развернутый в здании школы в Краматорске. Ликвидированы до 300 радикалов и свыше 40 единиц техники» («Первый канал», 22.07.22).

«Киевский режим готовит чудовищную провокацию в Славянске. Националисты хотят взорвать 120 тонн гексана, очень токсичного отравляющего вещества. Ядовитое облако накроет весь город, жителям которого грозит смертельная опасность. Впрочем, в жертву собираются принести не только их, но и своих же боевиков. Но это обычная практика украинских властей, бросающих военных на верную гибель, ставя невыполнимые и популистские задачи» («Первый канал», 25.07.22).

16 і 23 липня — ракетні удари та пожежі в Одесі й Одеському порту.

Таким чином, у російському медіапросторі назви населених пунктів, де сталися обстріли, пов’язуються з «легітимними» військовими цілями та «перемогами» російської армії. Відповідно, інформація про загибель цивільних буде сприйматися як «пропаганда» українських та західних медіа. Зокрема, привертає увагу використання прийому «доконаного факту» для заперечення злочину у Вінниці — твердження, що «будинок офіцерів» навмисне розташували в центрі міста поряд із лікарнею, пологовим і житловими будинками. Російські медіа замовчували інформацію про загибель цивільних, однак навмисне наголосили, що на місці вибуху було багато українських військових.

Меседж про використання українськими Збройними силами захищених об’єктів (лікарень та шкіл) російські військові та медіа почали поширювати наприкінці липня. Найчастіше російські джерела наводили «приклади» про Харківську, Миколаївську та Донецьку області. Водночас російські військові та медіа замовчували факти завдання ударів по Сумській та Дніпропетровській областях.

«В Артёмовске ВСУ заминировали территорию медколледжа и устроили в здании склад боеприпасов. В Славянске в здании одного из учебных заведений, дислоцируются подразделения ВСУ, в помещениях военные насильно удерживают жителей соседних домов под предлогом якобы обеспечения их безопасности» (НТВ, 30.07.2022).

«Боевики готовят очередную провокацию на подконтрольной им территории в городе Артемовск. Заминировали дамбу, собираются ее взорвать и как обычно обвинить российских военных в неизбирательных ударах. В зоне затопления могут оказаться жилые кварталы с населением более 35 тысяч человек. Об этом рассказали в нашем Минобороны. Там же сообщили о том, что националисты опять размещают вооружение возле гражданских объектов. В Кривом Роге склад боеприпасов в жилых домах, людей не эвакуируют. В Новодмитровке артиллерия на территории сельхозпредприятия. В Днепре радикалы засели около училища и в здании общежития университета» («Первый канал», 29.07.22).

«В Харькове в городской клинической больнице №7 разместились подразделения украинского нацбатальона “Кракен”. Всех пациентов независимо от их состояния прогнали из лечебного учреждения. Об этом сообщил начальник Национального центра управления обороной России генерал-полковник Михаил Мизинцев. По его словам, в Сумах в детской городской клинической больнице разместили штаб теробороны, склады вооружения и боеприпасов. В подвале силой удерживают персонал и пациентов.

В Виннице в областной психбольнице украинские военные во дворе разместили технику. Эвакуацию жителей близлежащих домов не проводили.

В Николаевке в ДНР в центральной районной больнице военнослужащие ВСУ оборудовали опорный пункт, разместили бронетехнику. Подходы к учреждению заминировали, а местных жителей об этом намеренно не стали уведомлять» («Аргументы и факты», 27.07.22).

Про використання українськими військовими заборонених мін, яких насправді немає в української, зате є в російської армії:

«Донбасс. В Донецке не прекращаются обстрелы со стороны украинских националистов. Новые удары из артиллерии калибра 155 миллиметров, которая стоит на вооружении стран НАТО. Против мирных жителей радикалы использовали еще и “Лепесток”, это запрещенные международной конвенцией противопехотные мины. Ими были начинены минометные снаряды. Всего за сутки в ДНР четыре человека погибли, 11 ранены. А на подконтрольных Киеву территориях боевики не изменяют своей тактике, прикрываясь гражданами» («Первый канал», 28.07.22).

Про примусову мобілізацію цивільних нібито в містах біля лінії фронту:

«Для восполнения значительных потерь в личном составе и технике, понесенных 66-й и 72-й механизированными, 58-й мотопехотной и 10-й горно-штурмовой бригадами ВСУ, действующими на Соледарском направлении, проводится принудительная мобилизация жителей городов Артемовск (Бахмут), Часов Яр, Соледар, Дзержинск (Торецьк) и других близлежащих населенных пунктов. Для укомплектования соединений у местных жителей изымаются транспортные средства» («Первый канал», 19.07.22).

Показово, що саме Харківська, Миколаївська, Донецька та Луганська області потрапили у фокус дослідження Amnesty International. Натомість не працювали дослідники в Сумській чи Дніпропетровській областях, де в червні-липні значно зросла інтенсивність обстрілів житлових районів.

Як відомо, вибірковість при зборі фактів є однією з найбільших вад для будь-якого дослідження, особливо якщо це пов’язано з вивченням обставин вчинення тяжких злочинів, до числа яких належать воєнні злочини.

Виникає низка питань:

• Чому вибірковість Amnesty International повторює вибірковість російських пропагандистських медіа?
• Чому дослідники Amnesty International не з’явилися у двох регіонах, Сумах та Дніпрі, які потерпають від російських обстрілів і де не ведуться активні бойові дії?
• Чому не перевірили на правдивість «факти» використання захищених об’єктів?

Тим часом проведений аналіз стану російського медіапростору в липні показує, що тема «порушень» із боку українських військових почала домінувати.

У своїй заяві Amnesty International, незалежна й авторитетна на Заході правозахисна організація, практично слово в слово повторила наратив російських військових, що вони не винні в загибелі цивільних в Україні.

Тепер російські дипломати й агенти впливу в Європі можуть спокійно ставити поряд заяви російських військових та «факти», нібито зафіксовані роботою Amnesty International, щоби повторити путінський меседж «ми всерйоз іще нічого не починали»: не вбивали цивільних, бо в загибелі винна українська армія.

Звідси випливає другий меседж Кремля до Заходу: хочете припинити «жахіття», змушуйте «справжніх винних» — українців — до «миру», припиніть постачати їм зброю, бо це, мовляв, продовжує війну та наражає цивільних на загибель.

Кейс Оленівки

На особливу увагу заслуговує інформаційний супровід вчиненого в ніч проти 29 липня вбивства українських полонених, утримуваних на території колишньої виправної колонії в Оленівці на Донеччині. Після огляду липневої активності російських медіа в очі впадає одразу кілька важливих деталей:

1. Тема «полку Азов» / «азовців» практично зникає з порядку денного провідних російських медіа за місяць до вбивства. Справді, ще в червні час від часу центральні російські телеканали розповідають про «мінування тіл загиблих» («Первый канал», 31.05.2022), «таємниці бункера “Азовa”» («Первый канал», 10.06.2022), «злочини і насилля неонацистів проти дітей» («Звезда», 16.06.2022), «каяття полоненого азовця» (НТВ, 19.06.2022), «садизм і злочини — свідчення іноземних найманців» (НТВ, 26.06.2022), «тортури полонених» (НТВ, 30.06.2022).

У липні ж вийшов аж один сюжет на НТВ про «звірства нацистів» (18.07) та новина про «результати розслідування в Держдумі» про «створення бійців — жорстоких чудовиськ унаслідок експериментів в американських біолаболаторіях» (18.07). Частіше за полонених «азовців» у російських новинах згадувався харківський підрозділ «Кракен», який, якщо вірити офіційним повідомленням міністерства оборони Росії, давно вже мав припинити існування через численні втрати.

Такий медіасупровід не говорить про намір за допомогою систематичного розпалюванням ненависті забезпечити схвалення громадською думкою масової страти полонених, заздалегідь виправдати такий злочин. Тому можна припустити, що рішення про вбивство було не підготовленим, і пропагандистам довелося нашвидкуруч вигадувати версії прикриття.

2. Після вбивства російські медіа намагалися поєднати просування трьох тез: використання HIMARS (1) за наказом Зеленського (2), який «злякався свідчень азовців» (3).

Почнімо з кінця. Ще 4 червня очільник російського міністерства закордонних справ Сергій Лавров сказав про полонених бійців із «Азовсталі», що «они много интересного расскажут о том, как эта неонацистская теория и практика воплощались в повседневную жизнь украинского государства». А 19 червня більшість провідних російських медіа оприлюднила інформацію, нібито частину полонених командирів «Азова» перевели до московської в’язниці «Лефортово». Постає кілька запитань, які ставлять під сумнів тезу про «свідчення азовців»:

• якщо найцінніші потенційні свідки нібито вже опинилися в Росії, чому ж тих, хто нібито вже дав свідчення, не перевели подалі від лінії фронту;
• навіщо потрібні «свідчення азовців», якщо починаючи з квітня в російських медіа й так було достатньо «свідчень» «жертв»;
• чому відбувся обмін пораненими, які за визначенням є вразливішими до тиску і яких можна було лікувати й тримати в ув’язненні разом з іншими?

Друга теза про «наказ Зеленського» спирається винятково на припущення росіян, подані як «доконаний факт». Адже якби український президент був зацікавлений у приховуванні чогось пов’язаного з «азовцями», він би не шукав місяцями способів збереження їхніх життів, а віддав би наказ битися на «Азовсталі» до кінця. Тоді б не було вкрай ризикованих операцій із вивезення поранених і доставки боєприпасів гелікоптерами.

Третя теза про використання HIMARS узагалі дивна, бо зайвий раз наголошує, наскільки високоточною та смертоносною є ця зброя на полі бою, попри всі запевнення росіян.

Проте якщо скласти ці три тези разом, то вони мають створити враження про підступність та неперебірливість у засобах українського командування. Знову ж таки, маємо справу зі спробою Кремля звинуватити українську владу у своїх власних воєнних злочинах.

Мета такої кампанії — створити враження про «однаковість» сторін конфлікту для зовнішньої авдиторії. У такому контексті такі самі «спостереження» Amnesty International грають на руку політиці Кремля, прирівнючи агресора до жертви.

Призовна кампанія: десь кожен п’ятий ухиляється від призову, десь лише 7 % готові одразу йти на війну

У липні російські медіа почали активно спотворювати та приховувати інформацію про підсумки весняної призовної кампанії. Проте цензура працює погано, аналіз відкритих джерел дозволяє зробити певні обережні спостереження та висновки.

• Ще 30 червня «Курские Известия» повідомляли, що з регіону в російську армію набиратимуть півтори тисячі юнаків. 26 липня сайт KurskCity.ru повідомив, що «регион выполнил установленную норму призыва. Более 1 400 курян отправились на срочную службу». При цьому лише 100 обрали службу в десантних військах та спецназі, що в теперішніх умовах означає згоду відправитися на війну. Це ледве 7 % від загальної кількості призовників.
• 8 липня співробітник військкомату Орловської області Юрія Лазарєв розповів виданню «Орелград», що цього року від призову намагалися ухилитися близько 200 юнаків. А це 20 % від усіх цьогорічних призовників області.
• 27 липня «Вечерняя Казань» надрукувала репортаж, що свідчить про великий попит на послуги юристів, які допомагають уникнути служби в армії: «Стоит ли говорить, что в нынешнее неспокойное время вопрос, как избежать призыва на военную службу, приобрел особую актуальность». У матеріалі один із таких юристів визнав, що після початку «спецоперації» робота призовних комісій стала жорсткішою: «В последнее время людей в армию стали забирать жестче. Были случаи, в наручниках уклонистов в военкомат приводили», «в РКБ часто "занижают" диагнозы призывникам». Те саме видання 26 квітня повідомляло, що буде призвано близько 700 юнаків із Казані, а 27 липня «Казанські відомості» розповіли, що в армію потрапили 644 призовники, з них лише третина в частини Чорноморського та Балтійського флотів, звідки набирають контрактників на «спецоперацію».
• Офіційні підтвердження про виконання плану призову вдалося знайти лише в Ленінградській, Волгоградській, Нижегородській та Ростовській областях. Тоді як у більшості областей такі дані не оприлюднюють та частіше рекламують службу за контрактом та набір у «добровольчі батальйони» для участі у війні.
• На підставі таких неповних даних важко зробити висновки про провал чи успіх призовної кампанії в цілому. Однак ретельне приховування статистики свідчить не на користь Кремля, особливо коли йдеться про довіру суспільства до запевнень, що «все йде за планом».

Фото Jorge Franganillo з Unsplash