Гуттман, Ейсебіо, "Святий Дух" та багато іншого — велика історія Бенфіки

Гуттман, Ейсебіо, "Святий Дух" та багато іншого — велика історія Бенфіки.

ua розповідає про історію сьогоднішнього суперника київського Динамо — лісабонських "орлів".

Бенфіка – один із небагатьох клубів Європи, які можуть вважати участь у Лізі Чемпіонів буднями, а не успіхом.

Більше того, у клубному музеї "орлів" знаходяться два трофеї, що нагадують не просто про участь, а про перемоги у головному клубному турнірі Європи! Можна дуже довго перераховувати легендарних гравців, які одягали футболку Бенфіки, легендарних тренерів, які командували ними, легендарні матчі лісабонського клубу..

Ми розповімо про найцікавіше.

Велосипедний розгін.

Датою заснування Бенфіки вважається 28 лютого 1904 року.

Саме тоді у столиці Португалії було створено Sport Lisboa – товариство любителів модної англійської забави під назвою “футбол”.

Ентузіазм у юних португальців був, а свого поля не було – і спочатку поле доводилося орендувати, віддаючи останні гроші.

Поле було у мультиспортивного клубу Grupo Sport із лісабонського району Бенфіка – так само як і команда, але дуже слабка.

Як наслідок, до 1908 року два лісабонські клуби об'єдналися: представники Sport Lisboa отримали поле для ігор та тренувань, а Grupo Sport – боєздатний колектив ще й у соккері.

Саме на знак наявності двох футбольних “батьків” на емблемі Бенфіки з тих самих часів є і орел, і велосипедне колесо, що були головними символами гербів клубів-засновників.

Всім універсалам універсал.

Чи не з перших днів існування Бенфіка почала користуватися колоніальною могутністю Португалії: до сімдесятих років їй належали території нинішніх Анголи, Кабо-Верде, Гвінеї-Бісау, Мозамбіка.

Першим видатним видобутком “орлів” став Ешпіріту Санту – етнічний анголець, ім'я якого нескромно означає “святий дух”.

Ешпіріту народився в Лісабоні, але, зневірившись працевлаштуватися в Португалії, поїхав до колонії і саме там потрапив у філію Бенфіки.

Про фізичні здібності Санту ходять легенди.

Анголець паралельно з футбольною кар'єрою встановив рекорди Португалії у трьох (!) різних видах стрибків: заввишки (188 см), завдовжки (689) та потрійному (1415).

Загалом уже це непогано характеризує стиль гри Ешпірiту: ідеальний атлет, який декласував одну оборону за іншою.

В одній із ігор форвард після травми воротаря посів його місце і удостоївся компліменту від тренера: “Якби ти не забивав стільки, я б тебе ставив у ворота завжди”.

І справді: у 285 матчах за “орлів” Санту забив 199 м'ячів.

Звичайно ж, проблема расизму, актуальна в Португалії навіть зараз, для Ешпіриту Санту тим більше мала місце.

Під час виїзду на Мадейру його, як чорного, відмовилися селити у найкращих номерах готелю – їх одразу залишили і його напарники по команді.

Але такі, на жаль, були звичаї і в до- і післявоєнній Європі: вже через десятиліття, за Ейсебіо, “орли” згадували, як у тому ж Відні їх усім стадіоном називали “макаками”.

Після відходу з футболу Ешпіриту почав грати в теніс, до 85 років представляючи Бенфіку в різних вікових категоріях.

Пішов із життя лише у 2012-му році, у віці 93 років.

Як він сам любив говорити про свої неабиякі фізичні здібності: “В Анголі мене вкусила мавпа”.

Велике суперництво, великий камбек.

У рекордні строки у Португалії утворилися три колоси, навколо яких і почав обертатися весь місцевий футбол.

Починаючи з переходу на кругову систему чемпіонату в 1934 році лише двічі перше підсумкове місце зайняв не хтось із трійки Бенфіка-Спортінг-Порту, та й у тих випадках чемпіонами ставали клуби з Порту та Лісабона.

У сезоні-1945/46 найкращим став Белененсеш, у сезоні-2000/01 – Боавішта….

Звичайно ж, Бенфіка з Порту змагалися за кожен трофей, у тому числі кубковий.

І навіть не олією у вогонь, а справжнім напалмом став неймовірний, визначний камбек “орлів” у півфіналі Кубка-1938/39.

Тоді Бенфіка програла в Порту з рахунком 1:6, але вдома рознесла суперника по купах.

Перший тайм у Лісабоні ознаменувався лише одним голом Ешпіріту Санту, але у другому голи почали влітати у ворота "драконів" один за одним.

"Орли" виграли 6:0, причому після шостого м'яча на 71-й хвилині гравці Порту залишили поле.

Звичайно ж, Гуттман...

Коли ця людина йшла з Порту, він говорив про нестерпність його тендітним, підірваним війною єврейським організмом вологого клімату міста.

Коли він приходив до Бенфіки, не преминув підняти питання про включення до контракту пункту про премію за перемогу в Кубку Чемпіонів: 150 тисяч ескудо.

“Та хоч двісті.

Його ж виконати ще треба”.

“Ну що ж, напишіть двісті.

Так буде ще краще”.

Дивно, але навіть така готовність тренера торгуватися за кожну копійку не завадила всім, хто оточує, ставитись до Гуттмана, як до пророка”.

Про себе Гуттман говорив: “Я найдорожчий тренер у світі? Можливо.

Але я даю результат”.

Напевно, можна сказати, що Бєла випередив свій час.

Дисципліна на чолі вього; індивідуальний підхід до кожного гравця; здатність дуже швидко впровадити свої ідеї та досягти результату; нарешті, публічно озвучений принцип, що команда і тренер не можуть успішно працювати більше трьох років – все це більше підходить 2020-м, ніж 1960-м.

За великим рахунком, саме Гуттман і був творцем культу тренера: людиною, завдяки якій представників цієї професії почали цінувати як людей, які роблять гравців та команди кращими.

Три роки роботи Гуттмана у Бенфікі принесли три перемоги у чемпіонаті та дві – у Кубку Чемпіонів.

В історію не тільки португальського, а й європейського футболу увійшла лінія атаки "орлів": Жозе Аугушту, Маріо Колуна, Жозе Агуаш, Домісіану Кавем та спочатку Жоакім Сантана, а потім Ейсебіо.

Бенфіка перемагала команди, що багаторазово перевершують її за бюджетом, не за рахунок нудної гри другим номером, а, навпаки, за рахунок бронебійного нападу.

Історія з прокляттям Гуттмана звучить тим більше зловісною, чим більше часу і програних фіналів минає з того дня: взагалі-то Бела повернувся до Бенфіки лише через три роки після того конфлікту, але успіхів уже не здобув.

Але як тут не згадати, що однією з причин розставання стало небажання клубу оплачувати проживання дружини Гуттмана в одному з ним номері у виїзних матчах.

М'якше треба бути з легендами!.

…І, звичайно, Ейсебіо.

Його переліт до Лісабона пройшов у режимі надсуворої таємності – “Чорній перлині” кілька днів забороняли залишати будинок.

“Орли” боялися, що юнака переманить Спортинг, академію якого в Мозамбіку Ейсебіо пройшов, і довго-довго з ним позивалися за черговий талант з Чорного континенту.

Через ці позови Ейсебіо пропустив перемогу в ЛЧ-1960/61 – зате стартував так, що мало нікому не здалося.

Рідкісний випадок, коли стартом слід вважати міжсезонну гру — це старт Ейсебіо.

Бенфіка в одному з наполовину комерційних, наполовину виставкових літніх ігор протистояла Сантосу з Пеле, поступилася 3:6 – і всі три м'ячі “орлів” забив саме 18-річний Ейсебіо.

Тренер “риб”, за яких грали три чинні чемпіони світу, після матчу сказав Гуттману: “Бела, у тебе з'явився справжній чемпіон!”.

Про Ейсебіо складно писати і говорити багато, тому що всю кар'єру він і провів на найвищому рівні.

У сезоні-1967/68, коли його 42 або 43 (джерела різняться) голів вистачило для Золотої Бутси, “Чорна Перлина” стала найкращим бомбардиром чемпіонату вп'яте поспіль! Високі спринтерські навички (якщо Ешпіріту Санту встановив португальський рекорд зі стрибків у висоту, то Ейсебіо за бажання міг стати призером у бігу), класний удар, класна реалізація дозволяють гравцеві досі утримувати гідне 11-е місце в рейтингу найкращих бомбардирів в історії Ліги Чемпіонів, а всього за Бенфіку він забив 476 голів у 445 матчах.

І при всьому цьому – справжній джентльмен на полі, який увійшов в історію ще й тим, що він ніколи не вівся на провокації захисників і після всіх фолів піднімався і грав.

А їх, фолів, було дуже багато, у тому числі й найжорсткіших.

Закінчував Ейсебіо з двома вирізаними менісками, тільки на правому коліні переніс шість операцій, дуже часто виходив на поле із незалікованими травмами і через це не дорахувався великої кількості як матчів, так і голів.

У щиром бажанні спортивного здоров'я “Чорна перлина” навіть робив паломництво до Лейрії, де попросив у пресвятої діви Марії більшої міцності організму.

З таким ядерним посиленням Бенфіка спромоглася не лише захистити титул найсильнішої команди Європи, а й обіграти Реал (у попередньому сезоні “бланкос” вибили Барселону).

Фінал КЕЧ-1961/62 обґрунтовано претендує на статус найкращого в історії турніру: старий, але все ще великий клуб Сантьяго Бернабеу протистояв молодій і вже не меншій великій Бенфіці.

У першому таймі Ференц Пушкаш оформив хет-трик, але після перерви у 35-річного форварда скінчилися сили.

У "орлів" же по черзі виблискували різні коштовності: Агуаш та Кавем дозволили піти на перерву з відставанням всього в один м'яч, Колуна зрівняв рахунок, а Ейсебіо забив два вирішальні голи.

Вічний №29.

Але номер виведений із обігу не на честь Ешпіріту Санту, не на честь Маріо Колуни і навіть не на честь Ейсебіо.

Через 4 секунди серце Міклоша Фехера зупиниться...

Міклош Фехер був одним із прикладів освоєння португальськими грандами нових ринків: вже у 18 років найкращого молодого гравця Угорщини підписав Порту.

Там заграти не вдалося, і за чотири роки Міклош перебрався до Бенфіки.

25 січня 2004 року, у виїзному матчі з Віторією, тренер випустив Фехера на заміну, незважаючи на застуду останнього.

На останніх секундах угорець завадив супернику вкинути аут, заробив жовту картку, посміхнувся арбітру..

І звалився на газон.

Розтин показав, що у футболіста був надто великим один із шлуночків серця, через що заняття професійним спортом були йому протипоказані.

На жаль, медичні служби п'яти різних клубів та збірної Угорщини не зуміли це виявити, а під дощем у Гімарайнші не вдалося запустити дефібрилятор, щоб урятувати футболіста… На Да Луш Фехеру встановлено бронзовий монумент, а 29-й номер, під яким Міклош виходив на поле , виведений у Бенфіці з обігу.

Віталій Пасічний, спеціально для Football.