Парадокс Динамо Київ

Парадокс Динамо Київ.

Читач Football.

ua Антон Панасенко розмірковує над феноменом представника України в єврокубках.

Київське Динамо має шанс зіграти в груповому етапі ЛЧ.

Звичайне і звичне твердження, що десятиліттями не викликало ніякого здивування українців.

Але воно набуло нової суті у контексті військового руйнування українського футболу та повного перегляду стану і можливостей всіх наших команд.

Можете поцікавитись першими враженнями від початку сезону у вболівальників Ворскли та Зорі.

Як взагалі Динамо це робить?! Пошук відповідей і пояснень привів мене до абсолютно неочікуваного результату.

Віднині у світовому футболі поширеним буде спортивно-соціально-культурний термін “Парадокс Динамо”.

Парадокс Динамо — (від грец.

παράδοξος — незвичайний, неймовірний, дивний та від власної назви футбольного клубу з України) — комплекс негативних, дивних, необгрунуованих чи помилкових дій, що неочіковано для всіх приводить суб’єкта до довгостроково успішного результату і гарантує екзистенційну стабільність.

Циклічність даного феномену наразі не доведена через брак матеріалу для історично-математичного аналізу.

А тепер давайте розбиратись.

За останні 5 років (тобто з сезону 17/18) Динамо підписало 25 гравців.

Допускаю, що кількість придбань є адекватною.

Наприклад, Шахтар за аналогічний період поповнили 19 гравців, Реал — 20, ПСЖ — 27, Ман Сіті — 31, Інгулець — більше 50 (буває і так).

Але, зробивши суб’єктивну сегментацію, я виявив цілий пласт гравців, чия поява у клубі стала у м’яко кажучи загадковою.

Отже, зустрічайте презентацію новачків Динамо під умовною назвою “Господи, навіщо ви їх сюди привезли”: Самбрано, Ротань (повернення), Буено, Деулунд, Че Че, Сідклей,Каргбо, Кадірі, Беніто, Костевіч, Кравець (повернення), Кулач, Антюх, Рамірез, Вітіньо (тотал — 15 гравців, тобто 60% всіх новачків).

Це я ігнорую двох орендованих зірок — Белуцу і Шкуріна, яким точно знайшлось би місце в нашому списку (але давайте порадіємо, що у них були тимчасові контракти).

На вартості і зарплаті кожного гравця я зупинятися не буду, бо хочеться вже бігти далі.

(Хоча зараз перечитуючи цей список гравців, мені здається, що прикметник “загадкові” несправедливий для них.

Це або дурні помилки або свідомі “фінансові” ігри.

І я навіть не знаю, що краще…).

І якщо вам здається, що трансфери — це завжди свого роду гра з ризиком, то у кластер якісних придбань я зміг з натяжкою віднести 5 гравців (якщо цікаво — Де Пена, Вербич, Караваєв, Бойко, Кендзьора).

Тобто, баланс явно дуже негативний.

У питанні очільників спортивно-ігрової складової керівництво клубу робило ставку на доморощений динамівський персонал, який має великі заслуги і авторитет, викликає довіру президента, але рідко здатне зробити помітний особистий внесок.

Хоча зараз на сайті у розділі “Менеджмент” і є малознайомі широким спільнотам люди, їх помітної ролі я відзначити не можу.

Проте два кейси я хочу відмітити окремо.

Спершу відносно короткий період співпраці з Евгеном Красніковим у 2018-2020рр, який не приніс нічого окрім розчарувань, проблемних контрактів і неприємного осаду (а його перехід в СК-Дніпро1 став приводом підняти питання про майбутнє дніпровського клубу).

А другий кейс — є моїм улюбленим негативним прикладом people management у спортивній структурі і це, звичайно, Олексій Михайличенко.

Із 2011 року Олексій Олександрович працює в системі клубу, переважно у статусі спортивного директора (хоча хто там знає реальний розподіл зон відповідальності).

Після звільнення Хацкевича у 2019 році, саме спортивний директор Михайличенко отримує пропозицію очолити клуб (замість того, щоб розділити відповідальність за результати команди).

Пропрацювавши рік, який я можу назвати не інакше як “нудним топтанням на місці” (так само я можу описати і перфоманс збірної України часів Олексія Олександровича), Михайличенко було запропоновано залишити посаду головного тренера і…повернутись до ролі спортивного директора!.

Ще раз — людину, яка мала забезпечувати спортивні результати за часів попереднього тренера (і не впоралась) і, яка сама рік була тренером (і не впоралась), беруть назад на посаду спортивного директора (мабуть, із вірою, що тепер все буде інакше).

Ось так вся ця система й існувала.

Невдалі трансфери, дивні кадрові рішення, періодичні конфлікти із своїми ж вболівальниками, політичні конотації братів президентів, відчайдушна боротьба з ТВ пулом, одне чемпіонство за останні п’ять років або три за десять і дуже скромні виступи в Європі.

Але до нас принесли війну, яка вибила легіонерів, обмежила фінансування, прибила певну кількість клубів, перекроїла календар і алгоритм підготовки.

І тут на авансцену вийшов “парадокс Динамо”!.

Адже така дивна і малорезультативна система мала і іншу сторону.

Тренерам доводилось більше уваги приділяти місцевим гравцям і молодим виконавцям (адже який сенс чекати поки умовний Буено скине вагу або Каргбо зрозуміє, де він).

Вони банально були вимушені навчати молодь і давати шанси талановитим українцям.

А дійсно талановиті хлопці в системі Динамо були і є — метод збирати всіх більш-менш перспективних по всій країні не може не давати результату.

Він хоч і безжальний до тих, хто не пробився нагору, але є дієвим для великого клубу у низькоконкурентному футбольному середовищі.

Виявилося, що і склад нікуди не розбігся.

І залежності від легіонерів не було.

І свої хлопці готові брати відповідальність на себе.

І тренер вже у віці, коли війни не бояться.

І контакти не такі важкі.

Те, що мало змусити серйозний успішний клуб повністю переглядати вектор розвитку, у мить зробило Динамо сильніше! Навіть робити нічого нового не довелось!.

У останньому матчі Динамо майже всі гравці мали стосунок до клубної академії або ж провели багато років у структурі клубу.

І це дійсно тішить.

За цю команду хочеться вболівати.

Вона здатна забезпечити звичний (і не ганебний) результат у Європі і є очевидним головним фаворитом на золото УПЛ, особливо на фоні саме тих змін вектора, які має екстрено робити головний конкурент.

Отож, прийшов час вболівальників насолодитися (наскільки це зараз можливо) “парадоксом Динамо”.

Але, звертаючись до керівництва клубу, я все ж таки не раджу сподіватися на циклічність цього феномену.

Антон Панасенко, читач Football.