Світова економіка. Біполярний розлад

Візит спікера США Ненсі Пелосі на Тайвань спровокував сильну реакцію з боку Китаю: впродовж трьох днів Пекін симулював атаки на Тайвань, а також відмовився продовжувати критично важливий діалог із США щодо зміни клімату та військових сил.

Така відповідь була передбачуваною.

Президент Сі Цзіньпін раніше попередив президента Джо Байдена, аби той «не грався з вогнем».

Звичайно, якби візит Пелосі не відбувся, адміністрацію Байдена розкритикували б обидві партії у Конгресі за те, що вона не протидіяла загрозам Китаю у бік Тайваню чи недотриманню прав людини у Тибеті та Сіньцзяні, не кажучи вже про Гонконг.

Тож, що зараз відбувається у торгівельних відносинах двох провідних держав світу?.

Як бізнес переміг ідеологію.

Згадаймо не надто далеке минуле.

США підтримали Китайську республіку у війні проти Японії на Тихому океані у 1941-45 роках.

Коли китайське керівництво втекло на Тайвань у 1949 році, після перемоги комуністів Мао Цзедуна у громадянській війні у Китаї, Вашингтон продовжував визнавати режим у вигнанні як законний уряд Китаю, блокуючи приєднання Китайської народної республіки (КНР) до ООН.

Усе змінилося у 1972 році після історичного візиту президента Ніксона до Китаю (з метою ізоляції Радянського Союзу).

Тоді США визнали КНР єдиним урядом Китаю та прийняли політику «Єдиного Китаю».

Штати знизили рівень своїх відносин із Тайванем до неформальних, водночас погодившись із твердженням КНР що це – провінція, яку необхідно асимілювати, щоправда, мирним шляхом.

Цей крок поновив американсько-китайську торгівлю і поклав край торговельному ембарго США, що діяло з 1940-х років.

Економічні зв’язки розширилися у 1980-х, за правління наступника Мао, Ден Сяопіна, що сприяло зростанню китайської економіки.

США ж могли похизуватися нижчими споживчими цінами та сильнішим фондовим ринком.

Західні виробничі компанії передавали китайським фірмам роботу на аутсорс.

Це здешевлювало виробництво і знімало необхідність вирішувати проблеми на ринку праці.

У свою чергу, китайці отримали величезні виробничі можливості і кошти.

Оскільки середній клас Китаю ставав багатшим, країна стала головним цільовим споживчим ринком для американських компаній, таких як Apple і GM.

Зростання китайської загрози.

На Китай і США припадала більш ніж половина світового зростання ВВП з 1980 по 2020 рік.

ВВП США зріс майже у п’ять разів – з $4,4 трлн до $20,9 трлн у сучасних грошах, тоді як Китай – з $310 млрд до $14,7 трлн.

Зараз Китай є другою за величиною економікою, хоча МВФ, Світовий банк і ЦРУ вважають китайську економіку найбільшою, враховуючи купівельну спроможність (див.

графік нижче).

США досі значно випереджають КНР за рівнем доходу на душу населення ($69 231 проти $12 359 у 2021 році).

Проте Китай зараз є розвиненою країною, завдяки чому 800 млн людей вирвалися з бідності.

США дедалі більше переймаються швидким економічним зростанням Китаю і тим, що саме США купують набагато більше у свого конкурента, ніж він у них.

Це почало призводити до значного падіння внутрішнього виробництва у США.

На цьому, як відомо, і зіграв Дональд Трамп, який переміг на виборах президента США у 2017 році.

Суперництво поширилося на різні сфери.

Китай прагнув провідної ролі на світовій арені.

Обидві країни є ядерними державами, хоча китайська армія налічує лише 350 ядерних боєголовок проти 5500 американських.

Військово-морський флот Китаю більший: приблизно 360 кораблів порівняно з 297 у американців, хоча китайські кораблі здебільшого менші – до прикладу, у КНР є лише три авіаносці порівняно з 11-ма американськими.

Дві країни також конкурують у космічній галузі: щодо доставки астронавтів на Місяць і створення першої місячної бази.

Все це несло загрозу американському домінуванню.

США поступово ставали дедалі більш ворожими, починаючи з повороту президента США Барака Обами до інших азіатських країн у 2016 році, а потім остаточного санкціонування «нечесної» торгової практики Китаю Трампом, коли у 2018 році той запровадив додаткові мита на товари, імпортовані з Китаю, і обмежив доступ Китаю до технологій виробництва напівпровідників у 2020 році.

Китайці відповіли контрзаходами.

Коли президент Байден вступив на посаду у 2021 році, він почав висвітлювати давні скарги на проблеми з правами людини у Сіньцзяні та загрозу для Тайваню (досі підтримуючи політику Єдиного Китаю).

Він також наклав санкції на деякі китайські компанії, чого не було з часів торговельного ембарго часів Мао.

У 2022 році Байден також заборонив завозити товари з китайського регіону Сіньцзян через примусову працю, а це вплинуло на купівлю товарів багатьма західними компаніями.

Повідомляється, що Китай перевіз працівників з Сіньцзяну в інші частини країни, аби західні компанії продовжували закупівлі.

Біполярність повертається.

Covid-19 збільшив прірву між цими країнами.

Після того, як китайська політика «нульового поширення Covid» порушила ланцюги поставок і спричинила дефіцит продукції, адміністрація Джо Байдена почала закликати зменшити залежність від свого конкурента.

Американські фірми перебудували свої ланцюжки поставок.

Apple перенесла частину виробництва i.

Pad з Китаю до В’єтнаму.

Виробники Apple Foxconn і Pegatron розглядають можливість виробництва i.

Phone для Північної Америки у Мексиці, а не у Китаї, щоби скористатися перевагами нижчої вартості робочої сили та угоди про вільну торгівлю між США і Мексикою.

Міністр фінансів США Джанет Єллен у квітні цього року закликала «надійних партнерів» до підтримки, поділивши таким чином країни на «друзів» і «ворогів».

На червневій зустрічі G7 адміністрація Байдена оголосила про нове «Партнерство для глобальної інфраструктури та інвестицій».

Його мета – привабити у США $600 млрд інвестицій протягом п’яти років з різних країн, що розвиваються і тих, які вже залучені Китаєм до подібної ініціативи «Один пояс, один шлях».

Нещодавно Китай приймав щорічний саміт БРІКС, до якого входять Бразилія, Росія, Індія та Південна Африка.

Він вітав лідерів з 13 інших країн: Алжиру, Аргентини, Єгипту, Індонезії, Ірану, Казахстану, Сенегалу, Узбекистану, Камбоджі, Ефіопії, Фіджі, Малайзії та Таїланду.

Сі закликав учасників саміту побудувати «глобальну спільноту безпеки» на основі багатосторонньої співпраці.

Іран і Аргентина подали заявки на приєднання до блоку.

Біполярність щодо виробництва життєво важливих компонентів і товарів посилюється.

У галузі виробництва нано чіпів США домовляються з Японією, Тайванем і Південною Кореєю для розробки технологій наступного покоління та виробничих потужностей.

У період з 2020 по 2025 рік Китай інвестує $1,4 трлн, аби стати самозабезпеченим у цій технології.

Ще однією великою проблемою є кобальт, необхідний для виготовлення літієвих батарей для електромобілів.

Аби забезпечити постачання з Конго, де видобувають 70% світових запасів, Китай почав активно лобіювати вигідних для себе впливових політиків у видобувних регіонах.

До 2020 року китайські компанії володіли або мали частку у 15 з 19 кобальтових шахт Конго.

КНР активно накопичує кобальт.

США шукають альтернативи: GM розробляє свій елемент батареї Ultium, який потребує на 70% менше кобальту, ніж сучасні батареї, а Національна лабораторія Ок-Ріджа розробляє батарею, яка взагалі не потребує металу.

Логістика нової ери.

По мірі того, як американо-китайські відносини перейшли від налагодження мостів у 1972 році до зведення стін у 2022-му, решта країн дедалі частіше змушені були вибирати сторону, а компаніям довелося відповідно планувати ланцюги поставок.

Ті, хто хоче торгувати в обох блоках, тепер повинні «розподілити» торгівельні потоки, запустивши паралельні операції.

Хоча нові ланцюжки поставок майже напевно збільшать витрати для західних споживачів і сповільнять зростання Китаю, певні переваги у них все ж будуть: вони мають бути більш стійкими до майбутніх криз та більш прозорими, тоді як скорочення транспортування має скоротити викиди вуглецю.

Це, у свою чергу, має допомогти досягти Цілей сталого розвитку ООН щодо екологічної та соціальної стійкості.

Приклади щодо кобальту та наночіпів також показують, як американсько-китайське суперництво каталізує інновації.

І що важливо, світова торгівля продовжуватиме зростати, оскільки країни залежать одна від одної, навіть якщо торговельні зв’язки змінюватимуться.

Звичайно, знадобиться час, щоби прийти до рівноваги.

СРСР і США знадобилися роки, щоби зрозуміти, як співіснувати, не вступаючи у прямий військовий конфлікт.

Гілларі Клінтон у 2011 році як держсекретар написала, що «немає жодного посібника щодо розвитку відносин між США та Китаєм», усе залишається так і сьогодні.

У будь-якому випадку, процвітатимуть у цьому новому середовищі швидше за все компанії, які готові до різних ланцюжків поставок, а не до одної, звичної раніше, – і, відповідно, продумають логістику.

Суперечка щодо Тайваню, яка загострилась в останні тижні, ймовірно, посилить тенденцію до поляризації торгівлі, яка набирає обертів протягом десятиліття.

Мохан Содхі.

Професор Лондонського університету.

Крістофер Тенг.

Почесний професор Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі.

Переклад: Наталія Сокирчук.

Китай проти Тайваню.

У чому причина конфлікту.

Візит Ненсі Пелосі до Тайваню.

Що далі?.