Що хорошого №3. Щотижневі рекомендації від авторів «Детектора медіа»

«Детектор медіа» постійно критикує, тож на противагу негативу ми вирішили запустити моніторинг хорошого. Щотижневий список рекомендацій від наших авторів, де вони радять гарні речі: комікси, балет, ютуб-канали чи будь-що інше. Це вже третій випуск «Що хорошого» — перший та другий тут. Діліться в коментарях враженнями та власними рекомендаціями. І приємного! 

Ярослав Зубченко

Авторитетно заявляю, що Outer Wilds — це найкраща гра в історії відеоігор. Якщо ви ґеймер — просто купіть і подякуєте пізніше. Наперед про неї не варто знати нічого конкретного.

Якщо ви ніколи не грали в ігри, то Outer Wilds — це щось на кшталт квест-кімнати. Тільки замість чотирьох стін у вас Сонячна система. А замість завдання втекти — ну… це складно. Справа в тому, що місцевий ігровий процес не ставить перед вами конкретної мети та не водить за ручку. Він про дослідження планет, під час якого ви самі неминуче починаєте ставити питання. А потім намагаєтеся знайти на них відповіді. Геніальність Outer Wilds у тому, що ви можете вільно подорожувати в будь-якому напрямку та порядку, але все одно рано чи пізно зберете достатньо фрагментів «пазлу», аби усвідомити, що пазл існує.

Кажуть, ми народилися запізно для дослідження Землі та зарано для дослідження космосу. Outer Wilds — це, мабуть, найкращий спосіб відчути принаймні частинку краси «відкриття». 

Гюнель Бабакішієва

Хочу порадити роман Фейхтвангера «Лже-Нерон». Історію двійника Нерона, звичайного гончара Теренція: колишній сенатор хоче привести його до влади під виглядом справжнього Нерона, якому вдалося врятуватися. Ця історія пронизана політичними інтригами, людськими пороками та прикладами маніпуляції народом.

Але цей роман не тільки про давні часи. Фейхтвангер ненавидів режим Гітлера, і в цій історії він наділив негативних героїв рисами представників рейху. В нікчемі Теренції, оточеному «ореолом» влади й манією величі, який деякий час з успіхом маніпулює народними масами, легко проглядається образ Адольфа Гітлера. Огрядного, грубого обвішаного орденами й потонулого в розкошах офіцера Требона списано з Германа Герінга, а кволого, але кровожерливого і вкрай красномовного раба Кнопса — з міністра пропаганди Йозефа Геббельса.

Софія Скиба

У п’ятницю ввечері приділіть годину грі в якусь смішну настільну гру. В редакційний топ «Першого Криворізького», де я працюю, входить Carcassonne. Тут можна відчути себе в ролі наймогутнішого автодорівця, якщо вам не щаститиме з картками, завдяки яким можна побудувати монастир чи палац. Якщо команда відчуває смак крові, можна ускладнити гру й додати селян, які оброблятимуть ваші плантації. Ну або виділіть пів години на Dixit — гру для тих, хто не хоче вчити довгі зведення правил. Проте готовий поділитися найприкольнішими асоціаціями й дізнатися чимало цікавого про колег та їхнє мислення. Повірте, буде дуже ржачно.

Отар Довженко

Якщо ви залізете на Говерлу й роззирнетеся довкола, то з одного боку від вас буде гора Крива Гедя (вона ж Гиґа), з іншого трохи подалі — Шиса і Какараза (звідки гуцули могли знати про «какую разніцу?»), а ще трохи в інший бік — Ріжа Кежковата. Знаю, що не всі люди цікавляться словами так, як я, але хоч раз у житті вам мало би стати цікаво, чому всі ці дивні місця в Карпатах називаються саме так. Бульчиньоха? Куніклива? Словом, коли я надибав дисертацію «Семантика та структура народних географічних назв Івано-Франківщини», почувався так, ніби знайшов справжній скарб. Саме дослідження читати не обов’язково — перемотуйте відразу на словник і шукайте знайомі слова. Дізнаєтесь, що таке говда, цуприк, мокрєк, ярова, жлоб і що означає назваулюбленої полонини Руслана Коцаби :)  

Віка Наместнік

Продовжу книжкову тему. Чільне місце на моїй книжковій поличці займають збірки поезії Анжели Левченко «Стежками долі», «Сповідь», «Мембрани душі», «Причастя словом» і «Мереживо літ». Наприкінці 2021 року до них додалася збірка новел «Доля». Кожна поезія, новела, оповідання — окремий світ чуттєвої насолоди. Залишу тут один із нових віршів талановитої авторки. 

Я хочу в той серпень, де щастя безмежного море,

Де мов безтурботність, дитячий

дзвіночками сміх.

Де тиша разюча й світанки прозорі-прозорі,

Де час намистини любові навічно зберіг...

Я хочу в той серпень, де друзі живі та здорові,

Де мрії, мов сливи, плекалися сонцем в саду,

Де зустрічі теплі, душевні пісні вечорові,

І місяць гойдає в обіймах зорю молоду...

За кожну сльозинку, за втрати,

за  вкрадене літо,

За янголів світлих, загублене кожне життя

До сьомого роду у пеклі вам, руzzкі, горіти,

Не буде прощення,  підете усі в небуття!!!!

А з нами весь світ!!! Справжня віра й свята перемога!

І буде ще серпень, і будуть поля золоті

Під небом блакитним, під захистом Господа Бога,

І буде Вкраїна велична в своїм майбутті!

© Анжела Левченко

Ольга Беца-Білоусенко

Цього тижня в мене відпустка: я подорожую містами та селами України, майже не читаю соцмереж та слухаю добру музику. Що і вам, як завжди, раджу. Оскільки літо ще трохи — й усе (не знаю, хто в українському фейсбуку про це ще не писав, дописів про скорий прихід осені, за моїми підрахунками, коли я таки читала соцмережі, було більше, ніж про супутники від Притули), раджу послухати дуже літню музику від малійської співачки Фатумати Діавари. 

Слухаю її треки й запливаю в музику, ніби у м’який йогурт. Пам’ятаєте оті реклами йогуртів, де вони лилися як такі великі пухкі білі хмари? І в них де-не-де виднілися шматочки фруктів? От слухаючи Діавару, я ніби пливу в цьому йогурті-перині, мені добре й спокійно, а шматочки фруктів — це її прекрасний чистий вокал.

Під цей альбом мені «заходило» читати книжку «Як нагодувати диктатора», до речі. Може, й ви спробуєте?

Катріна Розкладай

Сьогодні я поділюся одним із улюблених телеграм-каналів, присвячених навколофольклорним та антропологічним темам, «Гроби, гриби і дисертації».

Колись його авторка Дар’я Анцибор збирала для свого дослідження інформацію  про традиції дарування, зокрема, під час захисту дисертацій: накривання столів (так званих полян), пригощання, подарунки тощо. Оскільки такі «подарунки», взагалі-то, є виявом корупції, опитування було анонімним. Відверто кажучи, не знаю, чи здійснила Дар’я своє дослідження, але потім із цього виріс телеграм-канал про «експедиційні реалії, цікаві етнографічні знахідки, наукові спостереження, розвиток української й не тільки культури». Щиро рекомендую.

Світлана Григоренко

Шон Пенн. Як ви пам’ятаєте, він зайняв проактивну позицію щодо російсько-української війни, підтримавши українців. Шон Пенн неодноразово фільмував війну в українських містах, аби розповісти світові про побачене. 

Щоб дізнатися трошки більше про нього, раджу подивитися фільм «This Must Be the Place», режисер — Паоло Соррентіно, не менш відома постать у кіно (ну, всі ж, мабуть, чули, якщо не дивилися, про серіал «Молодий папа», а хтось, можливо, дивився і його «Молодість» та «Велику красу»; до речі, раджу також). 

Тож історія про рокмузиканта у відставці, який вирішує віднайти людину, котра принижувала нещодавно померлого батька в роки Другої світової війни. Роль Шона Пена цікава та суперечлива: йому потрібно зіграти рокмузиканта середніх літ, але напрочуд інфантильного. Та зрештою все ж таки подорослішати. 

Фільм для тих, кому подобається кіно і люди, котрі підтримують Україну :)

Колаж: «Детектор медіа»